ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
15 вересня 2016 року № 826/7191/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаголовного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявського Анатолія Миколайовича відділ прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону
прозобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відділ прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону, в якому просить:
- зобов'язати головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявського Анатолія Миколайовича винести постанову про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1, відкритого з виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 28.10.2015 №113451, винесеної відділом прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону, та зняти (скасувати) арешт та заборону на відчуження рухомого майна ОСОБА_1;
- зняти арешт з рухомого майна згідно із зареєстрованого стосовно ОСОБА_1 (позивача), обтяження (арешту рухомого майна) та заборони його відчуження (реєстраційний номер 15646745) в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, підстава обтяження - постанова відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 28.12.2015.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на момент винесення відповідачем постанов про відкриття виконавчого провадження (16.12.2015) та накладення арешту на майно (28.12.2015) ОСОБА_1 вже був сплачений штраф відповідно до постанови про адміністративне правопорушення від 28.10.2015 у повному обсязі, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією меморіального ордеру від 29.10.2015 №165/5321.
Відповідач та третя особа явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, заперечень проти позову та письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надали, з огляду на що розгляд справи №826/7191/16 здійснено у порядку письмового провадження на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявським А.М. за результатами розгляду заяви представника стягувача про примусове виконання постанови про накладення адміністративного правопорушення №113451, виданої 28.10.2015 відділом прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 238,00 грн., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.12.2015 (ВП №49666420).
У межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна та заборону на його відчуження від 28.12.2015, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1, - у межах суми звернення стягнення, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
Водночас, за твердженням позивача, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією меморіального ордеру від 29.10.2015 №165/5321, ОСОБА_1 сплачено грошові кошти у розмірі 119,00 грн. на р/р №31119106700252, отримувач УДК у Мостиському районі, банк отримувача ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 825014 із зазначенням у призначенні платежу - «перерахування прийнятих коштів за адмінштрафами».
На підставі викладеного, ОСОБА_1 подано до начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві заяву щодо необхідності закінчення виконавчого провадження та зняття арешту від 09.02.2016, яка, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії повідомлення про вручення поштового відправлення, отримана останнім 15.02.2016.
За твердженнями позивача, що не спростовано відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відповіді на вказану заяву останнім не отримано, з огляду на що останній звернувся за захистом власних прав та охоронюваних законом інтересів до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Приписами частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (частина перша статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»).
У силу пункту 6 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частина друга статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»).
З метою забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника (частина перша статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (пункт 3 частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).
З огляду на вказане вбачається, що арешт накладається державним виконавцем виключно з метою виконання боржником виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження.
Водночас, позивач стверджує, що ним у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження №49666420 сплачено грошові кошти у розмірі 119,00 грн. в якості штрафної санкції, накладеної постановою відділу прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону про накладення адміністративного правопорушення від 28.10.2015 №113451, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією меморіального ордеру від 29.10.2015 №165/5321.
Так, приписами частини першої статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 3001 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У силу статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, виходячи зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.12.2015, якою визначено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 238,00 грн., розмір штрафу, який підлягає стягненню за постановою відділу прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону про накладення адміністративного правопорушення від 28.10.2015 №113451, складає 119,00 грн. (238,00 грн./2), що не заперечувалось ані відповідачем, ані третьою особою під час судового розгляду справи.
Отже, з урахуванням сплати позивачем (29.10.2015) ще до відкриття виконавчого провадження №49666420 (16.12.2015) штрафної санкції, накладеної на останнього постановою про накладення адміністративного правопорушення від 28.10.2015 №113451, проведення державним виконавцем дій з примусового виконання даної постанови відділу прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону є свідченням до намагання подвійного стягнення однієї і тієї ж суми штрафних санкцій за те саме правопорушення, що не відповідає меті інституту виконавчого провадження.
З огляду на викладене, арешт, накладений постановою від 28.12.2015 у межах розглядуваного виконавчого провадження, також не відповідає меті його застосування, визначеній у частині першій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, враховуючи факт добровільної сплати позивачем штрафної санкції ще до відкриття виконавчого провадження, вказане стягнення не підлягало примусовому виконанню.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про зобов'язання відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з майна, яке належить ОСОБА_1 та заборони на його відчуження, який накладено на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 28.12.2015 у виконавчому провадженні №49666420.
У той же час, позовна вимога про зобов'язання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявського Анатолія Миколайовича винести постанову про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1, відкритого з виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 28.10.2015 №113451, винесеної відділом прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону, задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності виходить за межі компетенції адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Оскільки, в даному випадку винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є дискреційними повноваженнями, суд не надає правової оцінки посиланням позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» в цій частині.
У той же час, враховуючи те, що позивач звертався до відповідача із заявою щодо необхідності закінчення виконавчого провадження та зняття арешту від 09.02.2016, в якій повідомляв про факт виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 28.10.2015 №113451 у добровільному порядку до відкриття вказаного виконавчого провадження, проте, відповіді на таку заяву не отримав, суд з метою належного захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача вказує про необхідність зобов'язання відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо необхідності закінчення виконавчого провадження та зняття арешту від 09.02.2016, з урахуванням висновків даної постанови.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій від 04.05.2016 №102 та від 07.06.2016 №65, позивачем в якості судового збору сплачено 1102,42 грн.
Отже, сума судового збору, що підлягає поверненню позивачу, становить 1102,42 грн.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з майна, яке належить ОСОБА_1, та заборони на його відчуження, який накладено на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 28.12.2015 у виконавчому провадженні №49666420.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо необхідності закінчення виконавчого провадження та зняття арешту від 09.02.2016, з урахуванням висновків даної постанови.
В іншій частині позову відмовити.
Присудити здійснені ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) документально підтверджені квитанціями від 04.05.2016 №102 та від 07.06.2016 №65 судові витрати у розмірі 1102,42 грн. (однієї тисячі сто двох грн. 42 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 35011660, адреса: 02094, місто Київ, вулиця Краківська, 20).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.