Справа № 362/1636/16-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г. М.
Провадження № 22-ц/780/4302/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 26 15.09.2016
Іменем України
15 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Білоконь О.В.,
суддів: Савченка С.І., Березовенко Р.В.,
при секретарі Воробей В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-
встановила:
У березні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулись до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.
14 липня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким відповідачу було надано грошові кошти у сумі 187440 грн. зі сплатою процентів за користування грошима.
14 липня 2011 року між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов'язався перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбачених кредитним договором.
Відповідачі, як позичальник так і поручитель, умови кредитного договору в частині взятих на себе зобов'язань про повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів належним чином не виконують, в зв'язку з чим утворилась значна заборгованість у сумі 486096,72 грн., яку позивач просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач ПАТ "Укрсоцбанк" подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що суд безпідставно застосував строки позовної давності з моменту останнього платежу по кредиту. Натомість вказаний строк розпочався з липня 2016 року, тобто з моменту закінчення строку користування кредитними коштами, відтак позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення, що переглядається, вказаним вимогам закону відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким ОСОБА_2 відповідачу було надано грошові кошти у сумі 187440 грн. з кінцевим терміном повернення до 13 липня 2016 року шляхом сплати щомісячних платежів до 14 числа кожного місяця починаючи з серпня 2011 року.
Відповідно до п.п.1.1. вказаного договору, кредит надано зі сплатою 14,77% річних строком до 01 липня 2012 року, на кожний наступний річний період відсоткова ставка за кредитом, встановлюється в порядку, визначеному п.2.7. договору кредиту. Відповідно до п.п. .3.3.6 та 3.3.7 договору, позичальник зобов»язаний забезпечити своєчасно та в повному обсязі повернення кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними.
Відповідно до п.4.4 вказаного договору, у разі невиконання неналежного виконання) позичальником обов»язків, визначених п.п.3.3.6 та 3.3.7 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов»язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції ( штраф, пеню).
14 липня 2011 року між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_3 зобов'язався перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбачених кредитним договором.
Відповідачі не виконують у повному обсязі свої зобов»язань про повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, останній платіж на погашення кредиту був здійснений 16 січня 2012 року, що підтверджується розрахунками позивача ( а.с.12-14, 23-24).
У ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст.ст. 526, 1054 ЦК України та дійшов правильного висновку про те, що відповідачі своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконали, після 16 січня 2012 року щомісячних платежів по поверненню кредиту та погашенню процентів не здійснили, у зв2чзку з чим утворилась заборгованість.
Відповідно до п.4.4 вказаного договору, у разі невиконання неналежного виконання) позичальником обов»язків, визначених п.п.3.3.6 та 3.3.7 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов»язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції ( штраф, пеню).
Таким чином, у позивача ПАТ «Укрсоцбанк» з 17 квітня 2012 року виникло право на звернення до суду з позовом до відповідачів з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором.
До суду з позовом до відповідачів з вимогою про стягнення заборгованості ПАТ «Укрсоцбанк» звернулись у березні 2016року, про що свідчить штамп на поштовому конверті (а. с. 28).
Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом норми ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи зазначені вимоги закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності відповідач ОСОБА_2 подав відповідну заяву до суду першої інстанції 17 травня 2016 року ( а.с43-45), тобто до ухвалення судом рішення по суті вимог.
Доводи апелянта про порушення судом норм матеріального права щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки спростовуються таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до умов кредитного договору ( п.п. 1.1.1,3.3.6, 3.3.7,4.4) сторони передбачили, що кінцевим терміном повернення кредитних коштів та процентів шляхом сплати щомісячних платежів є 13 липня 2016 року; однак у випадку невиконання позичальником обов»язків по повернення кредиту та процентів більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. У такому випадку позичальник зобов»язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції ( штраф, пеню).
Отже, у банку настає право вимоги від позичальника про виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів більш як на 90 днів.
Таким чином, у позивача ПАТ «Укрсоцбанк» з 17 квітня 2012 року виникло право на звернення до суду з позовом до відповідачів з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, враховуючи, що останню оплату за кредитом відповідач здійснив 16 січня 2012 року. Оскільки банк звернув ядро суду з позовом у березні 2016 року, трирічний строк позовної давності для судового захисту свого права позивач пропустив.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: