Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.
Суддя-доповідач - Міронова Г.М.
14 вересня 2016 року справа №805/1667/16-а
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участю представника відповідача Куриги О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 805/1667/16-а за позовом ОСОБА_3 до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 року № 107-17,
Позивач 15.06.2016 року звернувся до суду з адміністративним позовом (який було в подальшому змінено) до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкової інспекції № 107-17 від 10.06.2015 року; стягнути з податкового органу на користь позивача понесені судові витрати.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 805/1667/16-а позовну заяву ОСОБА_3 - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області № 107-17 від 10.06.2015 року про визначення суми грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25 000 грн.
Стягнуто з Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) судові витрати в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ст. 267 Податкового кодексу України, та зазначає, що на підставі положень пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України відповідачем було сформоване податкове повідомлення-рішення № 107-17 від 10.06.2015 року про нарахований на 2015 рік транспортний податок в сумі 25000 грн.
Апелянт вважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки податкове зобов'язання виникло у позивача 07.07.2015 року, податковий борг - 05.09.2015 року.
Позивачем на адресу суду надіслано письмові заперечення на апеляційну скаргу відповідача та заяву про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Позивач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 є власником транспортного засобу LAND ROVER 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується карткою угону України виданою ЦНППВАЗ ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району при УДАІ ГУМВС області. З 16.06.2014 року даний транспортний засіб знаходиться в розшуку (а.с. 8-11).
10.06.2015 року Артемівською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області прийнято податкове-повідомлення рішення № 107-17 про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. (а.с. 6).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Спірним у справі є правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення № 107-17 від 10.06.2015 року про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. з огляду дотримання податковим органом при винесенні спірного податкового повідомлення - рішення вимог діючого законодавства.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.
Отже, ПК України визначено об'єкти оподаткування транспортним податком: 1) легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років; 2) мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
За положеннями п.п.14.1.251 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб.см є платниками транспортного податку.
При цьому вказана норма є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року N 71-VIII неконституційним визнано не було.
Як зазначалося вище, за позивачем зареєстровано автомобіль марки LAND ROVER 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який відповідає критеріям, визначеним п.267.2 ст.267 ПК України.
Разом з тим, вищезазначений автомобіль позивача було викрадено невстановленими особами в червні 2014 року. Зазначена обставина, як і та, що викрадений автомобіль позивачем не знятий з реєстрації, сторонами спору не заперечується.
Як зазначено, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що конструкція зазначеної норми Закону (п.267.2 ст.267 ПК України) дає теоретичні підстави для висновку, якого дотримується в ході судового розгляду справи відповідач, а саме: обов'язок зі сплати транспортного податку існує в незалежності від того, що об'єкт оподаткування вибув з володіння власника поза волею останнього (викрадений), оскільки визначений законодавцем обов'язок сплати транспортного податку безпосередньо пов'язаний з фактом реєстрації транспортних засобів за фізичними/юридичними особами.
Проте, на думку суду, таке тлумачення податковим органом конкретної статті ПК України, окремо від інших вимог законодавства, суперечить нормам, які встановлені Конституцією, загальними положеннями Податкового кодексу України. Крім того, відповідачем не враховано сутність цього податку, як податку з майна, що безпосередньо пов'язаний з фактом володіння цим майном.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс за своїм призначенням визначає правила оподаткування, разом з тим його положення побудовані таким чином, що презюмують наявність всіх необхідних елементів для встановлення та, відповідно, виконання платниками податку свого обов'язку. Законодавець не зобов'язаний спеціально для контролюючих органів визначати випадки, за яких визначення податкового зобов'язання та відповідно вимога його сплати, є незаконним.
У зв'язку із цим, посилання відповідача на закон, яким внесено зміни з 1 січня 2016 року до ПК України щодо звільнення від транспортного податку осіб, у яких викрадено автомобіль, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказаним законопроектом не змінюється порядок сплати транспортного податку та його елементи, а лише фіксується на рівні Закону відсутність обов'язку зі сплати транспортного податку особами, які не мають можливості користуватися об'єктом оподаткування внаслідок його викрадення.
Водночас, норми ПК України і до внесення в них змін, на який посилається податковий орган, також не дозволяють стверджувати про наявність обов'язку сплати транспортного податку особою, за якою зареєстровано об'єкт оподаткування, однак він викрадений.
Так, транспортний податок є різновидом податку на майно, який встановлюється для власників такого майна (транспортних засобів) або осіб, що використовують його на відповідній правовій підставі.
Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що норми ПК України про оподаткування конкретним податком не можуть суперечити нормам загальної частини цього ж Кодексу. У зв'язку із цим для правильного вирішення спірного питання підлягають дослідженню загальні положення ПК України, а також вимоги інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Тобто, ознаками платника податку є дотримання всіх або принаймні однієї правомочності, що становлять зміст права власності: володіння та/або користування та/або розпорядження (довірча власність).
Унормування ст.ст. 316-321 Цивільного кодексу України передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на розсуд власника, якщо такі дії не суперечать закону. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні інакше як у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказані норми фактично розкривають та деталізують зміст ст.41 Конституції України.
З вищезазначених вимог основного акту цивільного законодавства вбачається, що обов'язок власника сплачувати податок на майно (власність зобов'язує) кореспондується з можливістю такого власника володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном.
Таким чином, визначальним, як для вимог ПК України, так і ЦК України, є встановлення обставин, які б, зокрема, встановлювали обов'язок власника нести тягар утримання майна, в даному випадку сплачувати податок за це майно. Вбачається, що у разі протиправного вибуття майна з володіння власника у останнього припиняється обов'язок і щодо утримання цього майна аж до моменту його повернення власнику.
При цьому, посилання на норми ЦК України є правомірним та не суперечить вимогам ч. 2 ст. 1 ЦК України про незастосування до податкових відносин цивільного законодавства, оскільки в даному випадку йдеться про визначення критеріїв суб'єкта та об'єкта оподаткування, які, в свою чергу, встановлені Податковим кодексом України на підставі актів цивільного законодавства.
Згідно вимог чинного законодавства України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. В окремих випадках момент набуття права власності пов'язується з державною реєстрацією (нерухоме майно). В інших випадках, як правило, моментом набуття права власності є передання особі майна.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, передбачена обов'язкова державна реєстрація транспортних засобів, без якої експлуатація таких транспортних засобів заборонена (абз.2 п.7).
Так, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) цих транспортних засобів.
Таким чином, державній реєстрації підлягає майнове право особи - власника транспортного засобу, та згідно вищенаведених вимог Порядку реєстрації є обов'язковим. Проте, факт державної реєстрації сам по собі не може бути підставою для покладання на власника зареєстрованого за ним майна обов'язку сплати податків, якщо вказане майно вибуло з володіння власника внаслідок викрадення, оскільки таке твердження суперечило б цілям, які переслідувала держава, встановлюючи обов'язковість державної реєстрації транспортних засобів.
Пунктом 3 Порядку встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі -
сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Таким чином, державна реєстрація транспортного засобу хоча і використовується для вимог податкового законодавства, оскільки відповідно до даних, внесених до реєстру, визначаються платники транспортного податку, разом з тим не може бути визначальною для покладення обов'язку сплати податку особами, які внаслідок вчинених стосовно них злочинних дій позбавлені правомочностей (володіння, користування, розпорядження) власника майна, яке є об'єктом оподаткування.
Більше того, інші положення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів не тільки не зобов'язують власників зняти з обліку викрадені у них транспортні засоби, але й фактично унеможливлюють такі дії.
Відповідно до п. 40 Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.
Згідно положень п.45 вищезазначеного Порядку зняття з обліку транспортних засобів без їх огляду у сервісному центрі МВС можливе лише внаслідок вибракування (знищення) цих транспортних засобів. В такому випадку номерні знаки та реєстраційні документи на такий транспортний засіб здаються до сервісного центру МВС.
Таким чином, є очевидним, що позивач внаслідок викрадення у нього транспортного засобу позбавлений можливості виконати вимоги Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та надати сервісному центру МВС автомобіль та номерні знаки на нього.
За таких обставин, зважаючи на системний аналіз вищевикладених вимог законодавства України, вбачається, що платником податку на майно має бути власник цього майна, який має можливість в повному обсязі реалізувати своє право власності.
Використання законодавцем в нормі ПК України терміну «зареєстроване право власності» не змінює даної обставини, а лише є наслідком того, що дані про об'єкти оподаткування, які відповідають критеріям, встановленим ПК України, беруться податковими органами з відомостей, сформованих за допомогою реєстру зареєстрованих транспортних засобів, ведення якого здійснюють органи МВС.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., є протиправним.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 805/1667/16-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено 15 вересня 2016 року.
Головуючий суддя Г.М.Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко