07 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6781/15
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,
позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідачів/апелянтів Лисюка Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії,-
27 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Головного управління МВС України в Одеській області №1271 о/с від 04 листопада 2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади заступника начальника слідчого управління ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт, поданий підполковником міліції ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції;
- поновити підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути кандидатуру підполковника міліції ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та видати відповідний наказ з цього приводу;
- допустити негайне виконання постанови в частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року.
В обґрунтування позову зазначено, що рішення про звільнення позивача є протиправним, оскільки прийнято відповідачем без погодження з профспілковим комітетом, без врахування переважного права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ та без пропозиції щодо переведення на іншу роботу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади заступника начальника слідчого управління ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року. Зобов'язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути питання у відношенні підполковника міліції ОСОБА_1 щодо звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Головне управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1
Позивач та його представник апеляційної скарги на вищезазначене судове рішення не подавали.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення на них позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідачів/апелянтів Лисюка Ю.В., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 14 листопада 1992 року прийнятий на службу до органів внутрішніх справ.
25.11.2015 року з отриманого позивачем витягу з наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015 року (а/с.7) позивачу стало відомо про його звільнення з 06.11.2015 року з посади згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). При цьому позивач наполягає на тому, що 03.11.2015 року відповідно до пункту 64 «з» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», разом з усіма працівниками управління він подавав через керівника відділу кадрів цього управляння відповідний рапорт на ім'я начальника ГУ МВС України в Одеській області про звільнення з ОВС у зв'язку із бажанням проходити службу в поліції.
Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідачів не узгоджуються з вимогами законодавства, що регулюють порядок звільнення та переводу посадової особи органів внутрішніх справ, з чим погоджується апеляційний суд.
Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 №580-VIІI «Про Національну поліцію». Водночас, підчас виникнення спірних правовідносин питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення із неї, права і обов'язки таких осіб були визначені та урегульовані Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114.
Поряд з цим, на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію».
Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу управління Начальника Головного управління МВС України в Одеській області №1271 о/с від 04 листопада 2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади заступника начальника слідчого відділу ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 11 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.
Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №885 від 28.10.2015 року чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що Головне управління МВС України в Одеській області не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, не врахував відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме: до Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Відповідно до пункту 1 цього Розділу, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015 року). Таким чином суд першої інстанції правильно визначив, що пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015 року.
Колегією суддів апеляційного суду, як і судом першої інстанції встановлено, що, з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» (з 06.08.2015 року) та до прийняття спірного наказу (04.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) йому не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідність вимогам поліцейського, а також не вирішувалося питання про перевід позивача до Головного управління Національної поліції в Одеській області, чим порушено пункт 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 та Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Так, вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені статтею 49 Закону України «Про національну поліцію», відповідно до якої на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до ст. 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.
Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України «Про національну поліцію».
З матеріалів справи вбачається, що позивач з травня 2014 року проходив службу на посаді заступника начальника слідчого управління ГУМВС України в Одеській області та має звання підполковника міліції. В органах МВС з 1992 року та вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 11 місяців 22 дні.
Отже, зазначене дає підстави вважати, що позивач має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та ймовірно, відповідає вимогам до поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.
Разом з тим, слід враховувати, що на момент прийняття 04.11.2015 року спірного наказу в частині звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) з 06.11.2015 року, Головного Управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач висловив бажання проходити службу, ще не було утворено, що зумовило порушення права позивача на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловлення бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду його кандидатури на посаду в поліції.
Згідно інформації наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація Головного Управління Національної поліції в Одеській області проведена 07.11.2015 року, номер запису: 15561020000056462, тобто на наступний день після звільнення позивача.
Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 (надалі - Положення), у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, постановлено ліквідувати Головне Управління МВС України в Одеській області та утворити Головне Управління Національної поліції в Одеській області.
Згідно інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ГУМВС України в Одеській області (ідентифікаційний код 08592268) з 10.11.2015 року перебуває у стані припинення. Проте на теперішній час запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи ГУМВС України в Одеській області не внесено, що було також підтверджено представником апелянтів у судовому засіданні апеляційного суду.
Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Крім того, згідно із ч. 9 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Разом з тим, судом першої інстанції було обґрунтовано враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові по справі №21-267а12, де зокрема визначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Отже, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП.
Крім того, на думку колегії суддів апеляційного суду, слід також звернути увагу й на те, що у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
До того ж, у Постанові ВСУ від 10 березня 2015 року по справі №21-52а15, висновки якої необхідно враховувати судам відповідно до ст. 244-2 КАС України, наголошується на тому, що, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
При цьому колегія суддів апеляційного суду відхиляє посилання апеляційних скарг на те, що у Головного управління МВС України в Одеській області відсутній обов'язок працевлаштовувати працівників міліції, посади яких були скорочені, в лавах Національної поліції, оскільки відбулась ліквідація територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.
Так, відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. №3166-VI (далі - Закон №3166-VI).
Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч. 3 ст. 5 Закону №3166-VI).
Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади (ч. 4 ст. 5 Закону №3166-VI).
Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ч. 5 ст. 5 Закону №3166-VI).
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (ч. 7 ст. 5 Закону №3166-VI).
Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (ч. 8 ст. 5 Закону №3166-VI).
Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 5 Закону №3166-VI).
Відповідно до частини дев'ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Кабінет Міністрів України 20.10.2011 р. прийняв постанову №1074, якою затвердив Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
За приписами пунктів 4-6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.
Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Системний аналіз наведених вище норм Цивільного кодексу України, Закону №3166-VI та Порядку №1074 дає підстави для висновку, що порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права. Тобто, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечуючи у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи Кабінету Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.
Таким чином, це ще раз підтверджує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає обов'язок роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відтак, Закон №580-VIІI передбачає у разі виявлення працівником бажання проходити службу в поліції та за умови відповідності його кандидатури вимогам до поліцейських, впродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону обов'язок керівника запропонування посад у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, що можуть бути рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади, яку ця особа обіймала під час проходження служби в міліції.
Вирішуючи питання підтвердження факту подачі позивачем заяви про бажання працювати в поліції, колегія суддів виходить з того, що цей факт був підтверджений допитаними під час розгляду адміністративної справи судом першої інстанції свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які зазначили, що ОСОБА_1 до звільнення 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил, подав рапорт про бажання працювати в поліції (а.с. 109-125).
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що головним управлінням міністерства внутрішніх справ України в Одеській області не виконано у повному обсязі покладених на нього прав та обов'язків передбачених чинним законодавством України при звільнені позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1271 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади заступника начальника слідчого управління ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, відповідно до пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Отже, враховуючи усі викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога щодо поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 саме на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року підлягає задоволенню.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути питання у відношенні підполковника міліції ОСОБА_1 щодо звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажанням позивача проходити службу в поліції, що передбачено Законом №580-VІІІ.
В іншій частині постанова суду першої інстанції сторонами не оскаржувалася, що, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачі/апелянти, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію не довели та не обґрунтували.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1
Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
Відтак, апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов