07 вересня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/505/16-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідача Маріуци Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Чернівецької області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Чернівецької області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач просив суд: 1) визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області № 325к від 23 квітня 2015 року в частині звільнення працівника прокуратури Першотравневого району м. Чернівці юриста 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці та органів прокуратури Чернівецької області; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці; 3) визнати недійсним запис про звільненні з роботи (посади), зроблений в трудовій книжці; 4) зобов'язати прокуратуру Чернівецької області виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2015 року по день поновлення на посаді.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій були встановлені судом касаційної інстанції порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, суд касаційної інстанції вказав, що зазначаючи про законність звільнення позивача із займаної посади у зв'язку з тим, що вчинені ним в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12014260020000888 дії становлять собою саме порушення Присяги працівника прокуратури, суди не навели мотивів, за яких дійшли такого висновку, крім того, не врахували, що у вказаному наказі підставами звільнення позивача зазначені як пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону №1789 (за порушення «Присяги працівника прокуратури»), так і пункт 6 частини 2 статті 46-2 Закону №1789 (притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України).
Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання відповідачем встановлених Дисциплінарним статутом та Інструкцією процедури та порядку проведення відносно позивача службового розслідування, зокрема, в контексті відібрання у нього письмових пояснень й ознайомлення з висновком службового розслідування.
Крім цього, суд касаційної інстанцій вказав, що поза увагою та оцінкою судів залишилась та обставина, що у висновку службового розслідування зазначено, що нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснював не лише позивач, але й прокурор прокуратури Першотравневого району м.Чернівці ОСОБА_5, і судами не було досліджено усі матеріали службового розслідування, проведеного відносно позивача, в тому числі ті, що містять гриф ДСК.
Також зазначено про суперечність змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України тверджень суду апеляційної інстанції про те, що позивач, посилаючись на невідповідність ступеня тяжкості вчиненого проступку мірі дисциплінарної відповідальності, не навів жодних доказів і мотивів, які б свідчили про необхідність та можливість застосування до нього більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, а також, що ним не було обґрунтовано критеріїв, за якими відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення оцінював (повинен був оцінювати) ступінь тяжкості вчиненого проступку та обирати вид дисциплінарного стягнення.
Згідно частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
В ході судового розгляду справи позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, наведених у позові.
Зокрема, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом прокурора Чернівецької області №325-к від 23 квітня 2015 року його незаконно було звільнено з посади прокурора прокуратури Першотравневого району м. Чернівці та органів прокуратури Чернівецької області.
На думку позивача, відповідач дійшов безпідставних висновків про порушення ним вимог пункту 7 частини 2 статті 36 КПК України та пунктів 1.2, 1.3, 6.2 наказу Генерального прокурора України № 4-гн - 2012 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» у зв'язку з невжиттям заходів щодо забезпечення швидкого, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення №120142160020000888, оскільки вони не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи. Зазначає, що порушень закону під час досудового розслідування не встановлено та не доведено, відповідного рішення уповноваженого органу, тобто суду, немає. Вказував, що ним здійснено перевірку законності дій та процесуальних документів слідчого, внаслідок яких було прийнято рішення про закриття кримінального провадження №120142160020000888 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України.
Позивач зазначав, що вважав постанову законною, такою, що відповідає фактичним обставинам провадження, підстав для її скасування ним не вбачалось.
Також ОСОБА_1 заперечував проти тверджень прокуратури Чернівецької області про перебування у позаслужбових стосунках корисливого характеру з фізичною особою, що була стороною кримінального провадження №120142160020000888. Зазначав, що обставини, встановлені службовим розслідуванням й викладені в другому абзаці оскаржуваного наказу не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються на домислах, не відповідають фактичним взаємовідносинам, в яких він як прокурор перебував зі стороною кримінального провадження. Такі взаємини мали виключно процесуальний характер та не передбачали отримання будь якої вигоди взамін на вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Позивач стверджував, що висновок службового розслідування, який став підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення не підтверджений жодними доказами, які можуть підірвати авторитет прокуратури його вчинками, поширити серед громадян негативну думку щодо діяльності працівників прокуратури. Стосовно нього ні в період проведення службового розслідування, ні після цього не прийнято жодного рішення щодо порушення адміністративного, корупційного чи кримінального діяння, що підтверджували б його вину у скоєнні ганебного вчинку.
Посилаючись на положення Дисциплінарного статуту прокуратури України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, позивач вважав, що службовим розслідуванням не підтверджено його вину у вчиненні ганебного вчинку та підриву авторитету прокуратури.
Крім того, позивач наголошував, що припинення служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності прокурора, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Припинення державної служби за порушення Присяги застосовується у крайніх випадках, коли дисциплінарний проступок містить ознаки саме такого порушення і заходи дисциплінарного стягнення, на переконання уповноваженої особи вирішувати питання про відповідальність посадової особи, є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату. При цьому посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 21 травня 2013 року (№21-403а12).
Додаткового вказав про безпідставність та необґрунтованість висновку службового розслідування з огляду, в тому числі, і на те, що в матеріалах службового розслідування містяться посилання на нечинний закон, а зібрані Службою безпеки України матеріали, які також містяться в матеріалах службового розслідування, було зібрано в супереч чинному законодавству. Також зазначав про те, що неповідомлення його про склад комісії та про підстави для проведення службового розслідування позбавило його правв надавати обґрунтовані відводи, а неможливість знайомлення з поясненнями опитаних комісією осіб позбавило права надавати додаткові пояснення та надання спростовуючи доказів на такі пояснення, що призвело до необ'єктивності проведення службового розслідування.
У зв'язку з незаконністю наказу про звільнення, позивач вважав, що його слід поновити на роботі на займаній ним до звільнення посаді, визнати недійсним запис про звільнення з роботи (посади), зроблений в трудовій книжці, зобов'язати відповідача виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Відтак, просив суд заявлені позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надавши пояснення, що аналогічні викладеним у запереченнях, поданих до суду в письмовій формі 04 червня 2015 року. Посилаючись на обґрунтованість висновку службового розслідування, дотримання прокуратурою Чернівецької області норм, які регулюють спірні правовідносини, стверджуючи про законність звільнення позивача із займаної посади, відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Викликаний судом за ініціативою позивача свідок ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, пояснив, що він з допомоги спільних знайомих познайомився з прокурором прокуратури Першотравневого району м. Чернівці ОСОБА_1 як процесуальним керівником у кримінальному провадженні, в якому він був стороною. Підтвердив, що він неодноразово зустрічався зі ОСОБА_1 в робочий та позаробочий час, в тому числі у розважальних закладах, з приводу вирішення питання про подальшу долю речового доказу у кримінальному провадженні. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не вимагав у нього грошової винагороди за свої послуги. З приводу розрахунку за замовлення, здійснені в розважальних закладах при зустрічі зі ОСОБА_1, вказав, що він точно не пам'ятає, і, здається, він розраховувався тільки за зроблене ним замовлення. Водночас повідомив, що при допиті в органі прокуратури на нього ні психологічний, ні фізичний тиск не здійснювався. Від своїх наданих раніше прокуратурі показань він не відмовлявся, але наразі точно не пам'ятає, що саме і коли говорив.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом прокурора Чернівецької області №317к від 24 травня 2013 року ОСОБА_1 призначений стажистом на посаду слідчого Чернівецької міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері; наказом №849к від 11 жовтня 2013 року - стажистом на посаду прокурора прокуратури Першотравневого району міста Чернівці; наказом №338-к від 23 травня 2014 року - призначений на посаду прокурора прокуратури Першотравневого району м.Чернівці й 01 липня 2014 року прийняв Присягу працівника прокуратури України.
03 березня 2015 року до прокуратури Чернівецької області надійшло доручення Генеральної прокуратури України про проведення службового розслідування у зв'язку з надходженням до управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ інформації про порушення працівниками органів прокуратури Чернівецької області, в тому числі ОСОБА_1, норм КПК України, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
На підставі розпоряджень прокурора області №50 від 04 березня 2015 року та №75 від 03 квітня 2015 року, комісією прокуратури області проведено службове розслідування, за результатами якого 21 квітня 2015 року складено відповідний висновок, в якому зазначено, що 23 червня 2014 року до Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області надійшла заява ОСОБА_6 про те, що 10 червня 2014 року ОСОБА_7 шахрайським шляхом на підставі доручення переоформив на себе автомобіль марки «Dodge Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1, чим завдав ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 172000 грн.
24 червня 2014 року слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області внесено відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014260020000888, а 23 липня 2014 року на підставі ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21 липня 2014 року про тимчасовий доступ до речей та документів вилучено у ОСОБА_7 вищевказаний транспортний засіб, який 24 липня 2014 року визнано речовим доказом та поміщено на спеціальний майданчик ДП МВС України «Інформ-Ресурс».
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснювали прокурори прокуратури Першотравневого району м.Чернівці ОСОБА_5 та ОСОБА_1
23 січня 2015 року за результатами проведеного розслідування слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області Кормишем Е.К. прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12014260020000888 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, оскільки останній діяв на підставі наданого доручення, між ним та ОСОБА_6 наявні цивільно-правові відносини, що підтверджується відповідними борговими розписками, показаннями свідків, а також заявами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 23.01.2015р. про відсутність будь яких претензій з даного приводу.
На підставі зазначеної постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 23 жовтня 2014 року автомобіль марки «Dodge Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1, 24 липня 2014 року повернуто ОСОБА_7
Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м.Чернівці від 25 лютого 2015 року в задоволенні скарги ОСОБА_6 на постанову про закриття кримінального провадження від 23 січня 2015 року відмовлено.
В ході перевірки також було виявлено, що ОСОБА_1 неодноразово зустрічався з ОСОБА_6 в робочий та позаробочий час, у томі числі в розважальних закладах.
Таким чином, висновком встановлено, що в діях позивача вбачаються ознаки протиправних позаслужбових стосунків корисливого характеру з фізичними особами, що є порушенням Присяги працівника прокуратури, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоєння проступку, який порочить його як працівника прокуратури, за що запропоновано звільнити його з органів прокуратури Чернівецької області згідно вимог статей 2,8, пункту 5 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пунктів 2 ,6 частини 2 статті 46-2, частин 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру».
На підставі висновку службового розслідування прокуратурою Чернівецької області 23 квітня 2015 року видано наказ №325к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого прокурора прокуратури Першотравневого району м.Чернівці, юриста 3 класу ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури Чернівецької області за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, згідно з пунктом 2 та пунктом 6 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру».
Не погоджуючись із вказаним наказом, вважаючи звільнення з роботи незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, а також звернено увагу судом касаційної інстанції в ухвалі від 14 липня 2016 року, підставами звільнення позивача зазначені як пункт 2 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» (за порушення «Присяги працівника прокуратури»), так і пункт 6 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» (притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України).
Тобто рішення про звільнення позивача приймалось відповідачем за сукупністю підстав, що встановлені в процесі службового розслідування.
Так, статтею 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені підстави для звільнення працівників прокуратури.
Відповідно до частини 1 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину за порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття.
Частиною 2 статті 46 Закону №1789-ХІІ встановлено, що особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".
Таким чином, в основі поведінки працівника органів прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, працівник прокуратури покладає на себе не лише певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Суд відзначає, що припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності особи, яка вчинила діяння, несумісне з посадою, тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Передумовою звільнення особи за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування (перевірки), яке регулюється відповідною Інструкцією.
Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов'язкам, підриває довіру до неї як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання нею своїх обов'язків. Особа, яка вчинила дисциплінарний проступок, не може бути звільнена за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.
При цьому судом взято до уваги і правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 21 травня 2013 року у справі №21-403а12, на яку також посилався позивач.
Крім наведеного, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину також у випадку притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Згідно із частиною 3 статті 48 Закону №1789-ХІІ за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.
На виконання вимог вказаної статті постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-ХІІ затверджено Дисциплінарний статут прокуратури України (далі - Дисциплінарний статут в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини.
Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.
Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.
Згідно частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Статтею 9 Дисциплінарного статуту встановлено такі заходи дисциплінарного стягнення: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Як передбачено статтею 11 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку та копія якого додається до особової справи (стаття 13 Дисциплінарного статуту).
Підстави та порядок проведення Головним управлінням кадрового забезпечення та внутрішньої безпеки, Головним управління організаційного та правового забезпечення та іншими підрозділами Генеральної прокуратури України, підрозділами роботи з кадрами прокуратур обласного рівня, іншими посадовими особами органів прокуратури службових розслідувань та службових перевірок визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 06 березня 2012 року №20 (далі - Інструкція).
Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Інструкції службові розслідування проводяться у всіх випадках скоєння прокурорсько-слідчими працівниками корупційних кримінальних правопорушень, інших ганебних вчинків, вчинення ними або за їх участі дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками, порушення вимог щодо інформаційної безпеки, втрати службових документів, зброї та її застосування, за фактами здійснення неправомірного втручання у службову діяльність, посягань на життя, здоров'я, прокурорів і слідчих, а також у випадках їх загибелі. Службове розслідування може бути проведено на вимогу працівника прокуратури для зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозр. Службові перевірки можуть проводитися за іншими фактами недотримання Присяги працівника прокуратури, а також порушень виконавської дисципліни, вчинення дисциплінарних проступків, адміністративних правопорушень, не пов'язаних з корупційними діяннями та ганебними вчинками.
Метою службових розслідувань та службових перевірок є повне, об'єктивне і всебічне з'ясування обставин надзвичайних подій, ганебних вчинків та правопорушень, скоєних за участі працівників органів прокуратури, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу (пункт 2 Інструкції).
Прокурори обласного рівня проведення службових розслідувань та службових перевірок щодо підпорядкованих їм прокурорсько-слідчих працівників доручають кадровим підрозділам, а за необхідності - працівникам інших підрозділів апаратів зазначених прокуратур. Службові розслідування та службові перевірки можуть проводитися як однією посадовою особою, так і комісією у складі кількох осіб. Про призначення службового розслідування чи службової перевірки уповноважені керівники органів прокуратури видають розпорядження, у якому визначаються одноособове або комісійне проведення розслідування чи перевірки, голова та члени комісії, мета, дата початку та закінчення розслідування або перевірки (пункти 3.2, 4, 4.1 Інструкції).
Згідно з пунктом 10 Інструкції при проведенні службового розслідування чи службової перевірки повному, об'єктивному і всебічному з'ясуванню підлягають: обставини події, у зв'язку з якою проводиться розслідування чи перевірка (час, місце, спосіб, наслідки тощо); правомірність дій чи бездіяльності працівників прокуратури, що призвели до події чи безпосередньо передували їй; наявність у діянні прокурорсько-слідчого працівника ознак дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення, іншого ганебного вчинку, їх мотиви; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності прокурорсько-слідчих працівників; характеристика особи, що вчинила порушення (ставлення до виконання службових обов'язків, поведінка до порушення тощо); причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, посадові особи, якими вони допущені; характер і розмір завданих порушенням збитків, а також можливості їх відшкодування; обставини зарахування в органи прокуратури працівників, які припустились ганебних вчинків, обґрунтованість призначення їх на відповідні посади, присвоєння класних чинів, заохочень та роль їх безпосередніх керівників у забезпеченні належної поведінки цих працівників; правильність і обґрунтованість прийнятого відповідними компетентними органами рішення за фактом події.
За змістом пункту 14 Інструкції особа, стосовно якої проводиться службове розслідування чи службова перевірка, має право: отримувати інформацію про підстави проведення розслідування чи перевірки та склад комісії (осіб), якою вони будуть проводитися, заявляти обґрунтовані клопотання про їх відвід. Таке клопотання підлягає розгляду керівником прокуратури у 3-денний строк, повідомлення про прийняте рішення надається у письмовій формі; бути присутнім при проведенні розслідування або перевірки, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи, порушувати клопотання про їх витребування, додаткове отримання та вивчення пояснень осіб, знайомитись після закінчення службового розслідування чи службової перевірки із затвердженим висновком та подавати на нього зауваження.
Висновок за результатами службового розслідування або перевірки підписується посадовою особою чи особами, що безпосередньо їх проводили, та невідкладно передається на розгляд керівника прокуратури, який призначив розслідування чи перевірку для затвердження (пункт 16 Інструкції).
До подання висновку службового розслідування чи службової перевірки на розгляд керівнику з його змістом за бажанням знайомиться працівник, стосовно якого вони проводилися. Про ознайомлення та наявність заперечень складається відповідна довідка, яка підписується учасниками ознайомлення. У разі відмови підписати довідку складається відповідний акт за підписами не менше трьох осіб (пункт 18 Інструкції).
Як передбачено пунктом 19 Інструкції керівник, який призначив службове розслідування чи службову перевірку, у п'ятиденний строк розглядає та затверджує висновок за її результатами. У разі необхідності розгляд здійснюється у присутності членів комісії та працівника прокуратури, стосовно якого проводилось розслідування чи перевірка.
Відповідно до пункту 24 Інструкції належно завірені копії матеріалів та висновків службових розслідувань та службових перевірок можуть долучатися до матеріалів кримінальних справ та проваджень у цивільних та адміністративних справах.
З оскаржуваного наказу вбачається, що службовим розслідуванням, проведеним прокуратурою Чернівецької області встановлено, що прокурор прокуратури Першотравневого району м. Чернівці ОСОБА_1, здійснюючи процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №120142160020000888, не вжив заходів щодо забезпечення швидкого, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення, поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, невідкладного скасування незаконної постанови слідчого про закриття кримінального провадження, чим допустив грубе порушення вимог пункту 7 частини 2 статті 36 КПК України та пунктів 1.2, 1.3, 6.2 наказу Генерального прокурора України № 4-гн - 2012 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».
Так, згідно зі статтею 36 КПК України (тут і далі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений: скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 6.2 наказу Генерального прокурора України № 4-гн-2012 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», прокурорам- процесуальним керівникам необхідно забезпечити: безумовне реагування на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення до прийняття остаточного рішення у провадженні; швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень; поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; невідкладне скасування незаконних постанов про закриття кримінальних проваджень.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно частини першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Частиною першою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем доведено факт не вжиття позивачем, як прокурором прокуратури Першотравневого району м. Чернівці при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120142160020000888, заходів щодо забезпечення швидкого, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення, поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, шляхом невідкладного скасування незаконної постанови слідчого про закриття кримінального провадження, що фактично є порушенням норм, необхідних для урахування прокурором при вчиненні своїх повноважень.
Незаконність постанови слідчого про закриття кримінального провадження підтверджується матеріалами службового розслідування та постановою заступника прокурора Чернівецької області про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 22 квітня 2015 року.
Позивач, як на підставу незаконності звільнення, посилався, зокрема, на те, що ухвала про закриття кримінального провадження, винесена слідчим та не скасована позивачем була залишена в силі Першотравневим районним судом м. Чернівці та апеляційним судом Чернівецької області.
Однак суд критично оцінює такі твердження, оскільки відповідно до частини 9 статті 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що в кримінальному провадженні №12014260020000888 рішення про долю речових доказів у справі прийнято слідчим СВ Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області Кормишем Е.Х. з порушенням вимог частини 9 статті 100 КПК України (в редакції зі змінами внесеними 18 квітня 2013 року). Зокрема, слідчий самостійно вирішуючи питання про речові докази вийшов за межі наданих процесуальним законом повноважень, а процесуальний керівник ОСОБА_1 не вжив своєчасних заходів щодо ініціювання перед судом клопотання про вирішення подальшої долі транспортного засобу та погодив незаконну постанову слідчого, про що свідчить відповідна відмітка від 30 січня 2015 року та підпис ОСОБА_1
Позивач не заперечував того, що дійсно відповідне рішення було ним погоджене у зв'язку з існуючою на той час практикою.
Суд зазначає, що хоча рішення про закриття кримінального провадження було залишено без змін згідно ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2015 року предметом оцінки суду у вказаному рішенні була постанова про закриття кримінального провадження в частині наявності чи відсутності в діях ОСОБА_7 ознак складу статті 190 КК України.
Питання законності повернення йому речового доказу - транспортного засобу «Dodge Sprinter», що фактично було підставою для оскарження ОСОБА_6 постанови слідчого, Першотравневим районним судом не досліджувалося та не оцінювалося.
Відтак, у відповідача було достатньо підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду справи обставини, зважаючи при цьому на твердження суду касаційної інстанції в ухвалі від 14 липня 2016 року, суд вважає, що відповідачем у відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України доведено обґрунтованість застосування до позивача такого заходу дисциплінарного стягнення як звільнення.
Натомість позивач, посилаючись на невідповідність ступеня тяжкості вчиненого проступку мірі дисциплінарної відповідальності, не навів жодних доказів і мотивів, які б свідчили про необхідність та можливість застосування до нього більш м'якого виду дисциплінарного стягнення.
Позивачем не було обґрунтовано з посиланням на правовий акт критеріїв, за якими відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення оцінював (повинен був оцінювати) ступінь тяжкості вчиненого проступку та обирати вид дисциплінарного стягнення.
При цьому суд зазначає, що обрання того чи іншого виду дисциплінарного стягнення є виключно правом роботодавця в залежності від його оцінки та кваліфікації дій особи, відносно якої має бути застосовано таке стягнення.
Зі встановлених судом обставин справи вбачається дотримання відповідачем при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності як положень Дисциплінарного статуту, так і Інструкції.
Зокрема, беручи до уваги рішення суду касаційної інстанції від 14 липня 2016 року, судом встановлено, що позивач в ході проведення службового розслідування надавав пояснення 14 квітня 2015 року та був ознайомлений із висновком службового розслідування 22 квітня 2015 року, заперечень відносно нього не подавав.
Зазначене підтверджується наявними у адміністративній справі матеріалами, у тому числі наданими відповідачем у повному обсязі й дослідженими судом матеріалами службового розслідування, а також наданими в судовому засіданні поясненнями сторін.
Стосовно тверджень позивача про інші порушення відповідачем вимог Інструкції (в матеріалах службового розслідування містяться посилання на нечинний закон, а зібрані Службою безпеки України матеріали, які також містяться в матеріалах службового розслідування, було зібрано в супереч чинному законодавству; неповідомлення його про склад комісії та про підстави для проведення службового розслідування; не знайомлення з поясненнями опитаних комісією осіб), то вони не спростовують факт допущення ним досліджуваного проступку та безумовно не свідчать про незаконність застосування дисциплінарного стягнення.
Щодо обставини, про яку також вказував суд касаційної інстанції в ухвалі від 14 липня 2016 року, а саме що у висновку службового розслідування зазначено про здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва не лише позивачем, але й прокурором прокуратури Першотравневого району м.Чернівці ОСОБА_5, то судом на підставі пояснень відповідача, проти яких не заперечував позивач, встановлено, що питань відносно незаконності дій ОСОБА_5 у прокуратури не виникало, службове розслідування стосовно його дій не проводилось.
При цьому сторони в обґрунтування своїх доводів та заперечень у судовому засіданні не посилались на обставини, пов'язані з ОСОБА_5
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з органів прокуратури також і у зв'язку зі встановленням факту, що дискредитує органи прокуратури.
Статтею 48-1 Закону №1789-ХІІ передбачено, що прокурори і слідчі прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею.
Згідно зі статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2012 року №123, працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Згідно наявних у справі матеріалів, під час службового розслідування відповідачем було встановлено, що будучи процесуальним керівником у кримінальному провадженні, зареєстрованому за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_1 вступив у протиправні позаслужбові стосунки корисливого характеру з останнім. Зокрема, неодноразово зустрічався з ОСОБА_6 в робочий та поза робочий час, в тому числі у розважальних закладах; поза межами здійснення процесуального керівництва обговорював з останнім як безпосередньо, так і по телефону, можливі шляхи вирішення питання про подальшу долю речового доказу у кримінальному провадженні, взамін на допомогу у вирішенні ОСОБА_6 питання про повернення речового доказу безкоштовно ремонтував у останнього автомобіль, яким користується.
Наведене підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах службового розслідування поясненнями ОСОБА_6, стенограмами аудіо-розмов між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 тощо.
Крім того, допитай судом як свідок ОСОБА_6 підтвердив факт неодноразових зустрічей в робочий та позаробочий час, в тому числі у розважальних закладах, з позивачем як посадовою особою органу прокуратури, що була процесуальним керівником у кримінальному провадженні, в якому він був стороною, з приводу вирішення питання про подальшу долю речового доказу.
Покази свідка відносно того, що ОСОБА_1 не вимагав у нього грошової винагороди за свої послуги, а також з приводу розрахунку/не розрахунку за замовлення, здійснене ОСОБА_1 в розважальних закладах при їх зустрічі, суд оцінює критично, оскільки такі суперечить показам ОСОБА_6, наданим органу прокуратури. До того ж, надаючи пояснення суду, свідок неодноразово зазначав, що точно не пам'ятає про ті обставини. Також повідомив, що при допиті в прокуратурі на нього ні психологічний, ні фізичний тиск не здійснювався і від своїх показань він не відмовлявся.
Стосовно посилань позивача про те, що ні в період проведення службового розслідування, ні після цього не було прийнято жодного рішення щодо порушення адміністративного, корупційного чи кримінального діяння, що підтверджували б його вину у скоєнні ганебного вчинку, то суд вважає їх такими, що беззаперечно не спростовують факт вчинення позивачем дій, що полягали у позаслужбових стосунках корисливого характеру з фізичною особою ОСОБА_6 встановленні за результатом проведення службового розслідування.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає про наявність у відповідача достатніх підстав для висновку про те, що указані вище дії позивача є такими, що дискредитують органи прокуратури, підривають довіру до них, призводять до їх приниження.
Відповідачем правомірно та обґрунтовано кваліфіковано досліджувані дії позивача як проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Зважаючи на положення частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує правову позицію Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах, яка полягає в тому, що звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов'язкам, підриває довіру до неї як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання нею своїх обов'язків.
З огляду на викладене, враховуючи доведеність відповідачем фактів допущення позивачем проступків, при дотриманні прокуратурою Чернівецької області вимог Закону №1789-ХІІ, Дисциплінарного статуту та Інструкції, суд приходить до висновку про наявність у відповідача достатніх підстав для прийняття рішення про звільнення позивача із займаної посади як за пунктом 2 частини 2 статті 46-2 Закону №1789-ХІІ, так і за пунктом 6 частини 2 статті 46-2 №1789-ХІІ.
Приймаючи оскаржуване рішення суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, звільнення позивача з роботи є законним, а заявлені позовні вимоги - безпідставні та необґрунтовані. Тому вони задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Лелюк
Постанова у повному обсязі складена 12 вересня 2016 року.