12 вересня 2016 р. м. Чернівці справа № 824/356/16-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати йому, помічнику судді Вижницького районного суду Чернівецької області, заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про прокуратуру" з 26.10.2014 р.), за період з 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" та за період з 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р. виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду з 50-відсотковим зменшенням;
- зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернівецькій області здійснити йому, помічнику судді Вижницького районного суду Чернівецької області, перерахунок та виплату заробітної плати у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, індексація, тощо), а також відпускних та допомоги на оздоровлення за періоди з: 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про прокуратуру" з 26.10.2014 р.); 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"; 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р. виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з урахуванням фактично виплаченої заробітної плати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував йому заробітну плату за вказаний період у розмірі, що не відповідає розміру заробітної плати, встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів". Справу просив розглянути без його участі.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просило у задоволенні позову відмовити повністю, зазначаючи, що з 01.01.2015 р. відповідно до абзацу 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" частина 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (чинної редакції відповідно до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") мала б застосовуватись у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. З огляду на те, що у період з 01.04.2015 р. до 01.09.2015 р. Кабінетом Міністрів України не змінювались посадові оклади працівників апаратів місцевих судів, вважає, що Територіальне управління діяло на підставі, в межах і в спосіб, передбачених Конституцією та Законами України. Також в запереченнях відповідач вказував, що без відповідних змін до Державного бюджету України в частині збільшення видатків на утримання судів, а також змін до нормативно-правових актів, Територіальне управління не має можливості виплачувати заробітну плату працівникам апарату місцевих судів відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідач в судове засідання призначене на 12.09.2016 р. не з'явився, проте подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою суду від 01.06.2016 р. залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області.
Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецької області (далі - третя особа) надало до суду пояснення, в яких просило відмовити в задоволенні позову. Вказувало, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисом.
Третя особа в судове засідання призначене на 12.09.2016 р. не з'явилася, водночас подала до суду клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи приписи ст. 122 КАС України, суд вважає, що подання особами, які беруть участь у справі клопотання про розгляду справи без їхньої участі не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вказував в позовній заяві позивач та підтверджується трудовою книжкою, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 05.05.2008 р. працює у Вижницькому районному суді Чернівецької області на різних посадах. З 13.09.2010 р. по даний час позивач перебуває на посаді помічника судді, що відповідає 5 категорії посад державних службовців.
Відповідно до наказу Вижницького районного суду Чернівецької області № 8-К від 12.09.2012 р. позивачу присвоєно дев'ятий ранг державного службовця.
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується розрахунковими листками, в період часу з 26.10.2014 р. по 31.08.2015 р. заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачу виходячи з посадового окладу у розмірі мінімальної заробітної плати, яка протягом спірного періоду становила 1218,00 грн.
В поданих до суду заперечення проти позову відповідач зазначав, що протягом вказаного періоду він керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", якою затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47), а з вересня 2015 р. - постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", якою внесено зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.
25.02.2016 р. позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області з письмовою заявою, в якій, посилаючись на вимоги Закону України "Про судоустрій та статус суддів", просив провести перерахунок заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 08.09.2015 р. включно до вимог закону та виплатити її в повному обсязі з урахуванням всіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних та допомоги на оздоровлення.
Оскільки, вказані вимоги відповідачем не були задоволені, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Натомість ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 07.07.2010 р.) передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
Водночас відповідно до ст. 149 вказаного Закону (у редакції від 07.07.2010 р.) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу".
У свою чергу, за змістом ч. 7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47), згідно з якою (в редакції постанови, чинній до вересня 2015 року) посадовий оклад керівника апарату районного суду становив 941 грн., заступника керівника апарату - 875-913 грн., помічника голови суду - 624 грн., помічника судді - 607 грн., головного спеціаліста, консультанта - 578 грн., старшого секретаря суду, старшого судового розпорядника - 531 грн., секретаря судового засідання, судового розпорядника - 490 грн., секретаря суду, перекладача - 467 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №482 "Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету" встановлено, що у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати (у 2014 р. і з 01.01.2015 р. - 1218 грн.).
Підпунктом 59 пункту 5 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України від 14.10.2014 р. № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 26.10.2014 р., частину 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено абзацом 2 такого змісту: "При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців".
Абзацом 2 п.п. 1 і абз. 3 п.п. 2 п. 13 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
З 28.03.2015 р. Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 р. № 192-VIII затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів", стаття 147 якого встановила, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 п. 13 Перехідних положень Закону № 192-VIII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями ч. 7, 8 ст. 33 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Водночас згідно ст. 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
За правилами ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 28.03.2015 р.) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 143 Закону "Про судоустрій і статус суддів"). Аналогічні правила закріплені і у ст. 145, 146 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у редакції з 28.03.2015 р.
З 01.01.2015 р. п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13.03.2015 р. установлено, що норми і положення Закону "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 09.09.2015 р. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим п.п. 1 п. 13 розділу XIII Закону "Про прокуратуру" та пп. 2 п. 13 Перехідних положень Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Ураховуючи наведене, оскільки з 26.10.2014 р. по 09.09.2015 р. Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, щодо умов оплати праці", зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абз. 2 ч. 1 ст. 144 "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 1 ст. 147 цього ж Закону у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Указану правову позицію у даній категорії справ викладено в постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 р. у справі № 820/4648/15, від 13.07.2016 р. у справі № 820/4653/15 та від 13.07.2016 р. у справі № 818/3372/15.
Відповідно до ч. 2 ст. 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Отже, суд приходить до висновку про те, що відповідач не допускав порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч. 1, 2, 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 р.
Наведене в сукупності свідчить, що застосування відповідачем норм і положень ст. 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.) та ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" є правомірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість своїх дій, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат відповідача пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України стягненню з позивача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69 - 71, 86, 94, 158, 160 - 167 КАС України, суд,-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.К. Левицький