13 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Лапчевської О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди,
у січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь в рахунок відшкодування шкоди, завданої йому перешкоджанням в отриманні соціальних виплат у належному обсязі 42 926 грн..
Справа № 757/1352/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/12102/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
В обгрунтування позову зазначав, що йому відповідно до висновку МСЕК встановлено статус інвалідності 2-ї групи, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби та віднесено до 1-ї категорії учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За цих підстав він набув право на отримання різноманітних пільг, компенсацій та допомоги, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі і право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у обсязі п'яти законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати. В період з 2008 року по теперішній час на захист та відновлення порушених прав за судовими рішеннями з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради на його користь було присуджено до виплати грошові суми з недоотриманих соціальних нарахувань. Проте до цього часу судові рішення в частині виплати належної йому соціальної допомоги так і не виконано, відповідні грошові кошти не сплачено і ним вони не отримані, через те, що видатки на такі виплати не передбачувалися Державним бюджетом України, який проектувався Кабінетом Міністрів України і затверджувався Верховною Радою України на наступні бюджетні роки. Про цю обставину йому стало відомо з відповіді Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради від 30.10.2015 року за вих. № 01-08/10599, наданої за результатом розгляду звернення щодо тривалої невиплати належних йому грошових коштів.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2016 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд безпідставно послався на ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки за цим Законом виконанню підлягають лише судові рішення про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, тоді як рішення , ухвалені на його користь мають не характер стягнення, а виключно зобов'язальний характер та стосуються тільки нарахування та виплати грошових коштів, а не майна. Саме ця обставина унеможливлює виконання судових рішень, про що було встановлено відповідними ухвалами щодо зміни порядку виконання рішень. Суд не взяв до уваги, що бездіяльність відповідачів, яка полягає в тому, що при затвердженні Державного бюджету на 2009, 2010, 2014 бюджетні роки, як і наступні бюджетні роки призвела до неможливості виконання рішення суду та завдала йому шкоди. Відповідачі повинні були передбачити у Державних бюджетах видатки на виконання вимог ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
У задоволенні клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду колегією суддів відмовлено, оскільки подача такої заяви відповідно до ч. 8 ст. 193 ЦПК України можлива до переходу до судових дебатів у суді першої інстанції. Залишення позовної заяви без розгляду після вирішення спору по суті та ухвалення рішення на стадії апеляційного провадження не передбачено.
Причини неявки представника Верховної Ради України колегією суддів визнані неповажними, оскільки до клопотання не надано доказів, що крім ОСОБА_4, інших правознавців апарат Верховної Ради не має.
Кабінет Міністрів України причини неявки не повідомив.
За вказаних обставин колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у відсутності не з'явившихся осіб, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 05.02.2010 року у справі № 2а-41/2010 року на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2009 році частку щорічної грошової соціальної допомоги на оздоровлення, передбаченої ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у обсязі п'яти мінімальних заробітних плат в розмірі 3 720 грн..
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 15.04.2011 року у справі № 2а-7089/2011 року на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2010 році частку щорічної грошової соціальної допомоги на оздоровлення, передбаченої ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у обсязі п'яти мінімальних заробітних плат в розмірі 4 584 грн..
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року у справі № 234/5710/14-а на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2014 році частку щорічної грошової соціальної допомоги на оздоровлення, передбаченої ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», в обсязі п'яти мінімальних заробітних плат.
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 26.10.2009 року справі № 2а-6717/2009 на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2009 році частку щорічної грошової соціальної допомоги інвалідам війни, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у обсязі восьми мінімальних пенсій за віком не нижче прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, в розмірі 3 554 грн..
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 14.12.2010 року справі № 2а-3774/2010 на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2010 році частку щорічної грошової соціальної допомоги інвалідам війни, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у обсязі восьми мінімальних пенсій за віком не нижче прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року в адміністративній справі № 234/5525/14-а на користь ОСОБА_1 було присуджено недоотриману в 2014 році частку щорічної грошової соціальної допомоги інвалідам війни, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у обсязі восьми мінімальних пенсій за віком не нижче прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, з урахуванням фактично отриманих сум.
На користь позивача було постановлено судові рішення щодо стягнення грошових коштів за невиконання відповідними державними органами зобов'язань відносно виплати позивачу належних сум. Судові рішення набрали законної сили та знаходяться на примусовому виконанні.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Позивачем не доведено завдання йому шкоди відповідачами, оскільки посилання на те, що видатки про виплату позивачу коштів не передбачувались Державним бюджетом України, який проектувався Кабінетом Міністрів України і затверджувався Верховною Радою України на наступні роки, не можна вважати доказом вини відповідачів у невиконанні судових рішень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 257 цього ж Кодексу примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Відповідно до ст. 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.
Прикінцевими положеннями цього Закону визначено черговість погашення заборгованості та у першу чергу віднесено погашення заборгованості за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат.
Відповідно до п. 20 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 440 виконання яких гарантується державою погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845.
Відмовляючи у задоволенні позову судом правильно застосовано положення зазначеного Закону. Доводи апеляційної скарги про те, що зазначений Закон не розповсюджується на спірні правовідносини суперечать положенням цього Закону. Рішення судів, ухвалені на користь позивача, та які залишаються невиконаними стосуються саме пенсійних та соціальних виплат.
Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Встановлення неправомірності у діях суб'єкта владних повноважень не відноситься до адміністративної юрисдикції.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про недоведеність незаконності дій чи бездіяльності відповідачів та відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1173 ЦК України.
Виходячи з викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді