33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
"05" вересня 2016 р. Справа № 918/553/16
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Конончук С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району
до Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району
про усунення перешкод у користуванні будівлею церкви
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 11.11.2015р.;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 29.07.2016р.,
голова парафіяльної ради ОСОБА_3, НОМЕР_1 від 12.12.1997р.,
В судовому засіданні 5 вересня 2016 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У липні 2016 року Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом до Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району про усунення перешкод у користуванні будівлею церкви, розташованої по вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 17 січня 2016 року представники новоствореної Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату незаконно заволоділи вищенаведеною культовою будівлею та утримують її на даний час. Оскільки вищезазначене нерухоме майно з моменту його будівництва перебувало в законному володінні та користуванні позивача, а неправомірне захоплення відповідачем даної споруди без згоди позивача порушує його права, останній, посилаючись на статті 16, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд зобов'язати Релігійну громаду Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району усунути перешкоди в користуванні та володінні позивачем будівлею церкви, що знаходиться на вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області.
Ухвалою суду від 12 липня 2016 року позовну заяву від 7 липня 2016 року б/н прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/553/16, розгляд якої призначено 1 серпня 2016 року.
28 липня 2016 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 48-52), в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що спірна культова споруда у встановленому законом порядку не передавалася в користування Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району. Крім того, позивачем, на думку відповідача, не було надано суду жодних правовстановлюючих документів на вказану нерухомість.
Ухвалою суду від 1 серпня 2016 року розгляд справи відкладено на 5 вересня 2016 року.
У судовому засіданні 5 вересня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представники відповідача проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Рішенням виконавчого комітету Рівненської обласної ради Народних депутатів від 25 вересня 1991 року № 173 було надано правоздатність юридичній особі, зареєстрованій до введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійної організації", Релігійній громаді Української Православної Церкви в с. Красносілля Гощанського району Рівненської області.
Згідно із свідоцтвом від 25 вересня 1991 року № 64 цього ж дня було зареєстровано статут релігійної громади Української православної церкви, діяльність якої поширюється на с. Красносілля Гощанського району (а.с. 15).
Згідно наявної у матеріалах справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 9), датою державної реєстрації позивача - Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району та датою внесення запису в Єдиний державний реєстр про включення до даного реєстру відомостей про юридичну особу у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", є 25 вересня 1991 року.
З матеріалів справи вбачається, що будівля церкви, що знаходиться на вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області, експлуатується вже багато років. Дана культові споруда була збудована в кінці XVIII столітті. Станом на вказаний період Україна знаходилася в складі Російської імперії. В 1917 році відбулася революція, яка змінила державний устрій Російської імперії. Було створено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого входила Українська Радянська Соціалістична Республіка. Згідно статті 35 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
В 1927 році прийнято Адміністративний кодекс Української РСР, відповідно до статті 366 якого все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю.
24 серпня 1991 року було прийнято Постанову Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності" (Акт проголошення незалежності), яким було проголошено незалежність України та створено самостійну українську державу - УКРАЇНА. Україна перестала бути федеративним утворенням у складі СРСР.
12 вересня 1991 року прийнято Закон України "Про правонаступництво", відповідно до якого Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Виходячи з цього, право державної власності на культові споруди, що є предметом даного судового спору, виникло у держави у 1927 році (згідно приписів статті 336 Адміністративного кодексу Української РСР).
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) " затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). У вказаному переліку не зазначено споруд, будівель тощо культового призначення.
Також у вказаній постанові зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Таким чином, культова будівля, що знаходяться на вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області правомірно віднесено до державної власності (інші власники відсутні).
6 червня 1991 року введено в дію Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон).
Відповідно до статті 18 Закону релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
Отже, до введення в дію Закону (діє по сьогоднішній день), все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно із статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків.
Тому, держава, в особі органів, визначених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9.8 Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/109 від 29 лютого 1996 року "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він на законних підставах користувався будівлею церкви, розташованої по вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області, з моменту будівництва цієї культової споруди у 1733 році до січня 2016 року. На підтвердження даних обставин позивачем було надано суду, зокрема, копію виданої уповноваженою особою по справах православної церкви при обласному виконавчому комітеті довідки № 7-051 про дозвіл церковній раді православної церкви села Красносілля на управління церковним майном та церквою у вказаному приході (а.с. 16). Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що 17 січня 2016 року представники новоствореної Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату незаконно заволоділи вищенаведеною культовою будівлею та утримують її на даний час поза волею позивача, що свідчить про порушення прав останнього.
Проте вказані посилання не беруться судом до уваги з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про конкретну дату складення вказаного документу. Крім того, така довідка не може бути прийнята судом в якості правовстановлюючого документа на спірну будівлю церкви.
Посилання позивача на охоронний договір на передачу пам'ятника архітектури від 20 січня 1988 року як на правову підставу користування останнім спірним нерухомим майном також оцінюються судом критично з огляду на наступне.
Зі змісту преамбули вказаного договору вбачається, що він укладається між обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконавчого комітету Ровенської обласної Ради народних депутатів (Облвідділ) та церковною радою с. Красносілля Гощанського району (Користувач). Предметом даного правочину є передача користувачу в безоплатне користування будинку пам'ятника архітектури - Дмитрівської церкви 1783 року з дзвіницею для використання приміщення цього пам'ятника для безпосереднього богослужіння.
Положенням про релігійні об'єднання в Українській РСР, затвердженим Указом Президії Верховної ради Української РСР від 1 листопада 1976 року № 1417-IX, діючим на час укладення договору, передбачалась можливість підписання договору про передачу молитовної споруди і культового майна в безкоштовне користування віруючих членами релігійної громади.
Відповідно до пункту 31 вищевказаного положення договір про передачу молитовної споруди і культового майна в безоплатне користування віруючим підписується представником виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів і не менш як двадцятьма членами релігійної громади.
Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу Української РСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Проте, як вбачається з копії вищенаведеного договору, він не містить підписів громадян, які складають церковну общину, релігійну громаду, зареєстровану в установленому порядку.
Також судом критично оцінюється і посилання позивача на типовий договір про передачу в користування церковної будівлі та церковного майна від 25 грудня 1945 року як на правову підставу користування останнім спірним нерухомим майном з огляду на таке.
З наявної у матеріалах даної справи копії вказаної угоди достовірно вбачається, що остання була підписана уповноваженим представником виконавчого комітету Гощанської районної Ради депутатів трудящих. У той же час у тексті даного правочину зазначено про те, що підписи представників релігійної громади села Красносілля на 2-му листі. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які додатки до цього договору з підписами громадян, які складають церковну общину, релігійну громаду, зареєстровану в установленому порядку, так само як і відомості про ідентифікуючі ознаки (прізвища, імена, по-батькові та ін.) уповноважених на підписання цього правочину членів релігійної громади.
Зі змісту наданого Рівненською обласною державною адміністрацією листа-відповіді з додатками на запит позивача від 3 серпня 2016 року вбачається, що наявна у матеріалах справи копія переліку підписів членів релігійної громади с. Красносілля (а.с. 107) є не частиною вищенаведеного договору, а являється окремим документом - списком двадцятки релігійної общини віруючих.
Також у матеріалах справи наявна копія листка з підписами вищезазначених громадян про прийняття майна по інвентарного опису церковного майна Красносільської Свято-Дмитрівської церкви (а.с. 109). Водночас даний документ також не може бути прийнятий судом в якості належного доказу підписання уповноваженими представниками релігійної громади села Красносілля вищезазначеного правочину. Як було зазначено вище, у вказаних списках підписів відсутні будь-які посилання на вищезазначений договір, а в самому договорі та наведених списках - відсутня нумерація сторінок, що давала б змогу встановити порядковість листів, а також приналежність та віднесення підписів членів релігійної громади с. Красносілля саме до цього договору в умовах відсутності в даних документах будь-яких інших відомостей і реквізитів.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вищенаведені правочини, зокрема, типовий договір про передачу в користування церковної будівлі та церковного майна від 25 грудня 1945 року та охоронний договір на передачу пам'ятника архітектури від 20 січня 1988 року, не можна вважати підставою виникнення у позивача права користування спірною будівлею церкви в с. Красносілля Гощанського району, оскільки в матеріалах справи відсутні докази їх укладення з дотриманням вимог, передбачених для даних видів договорів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12 травня 2015 року у справі № 903/1068/14.
Посилання позивача на довідку про реєстрацію церковної ради від 20 червня 1946 року, довідку про реєстрацію червоної ради від 20 липня 1948 року № 79, довідку про реєстрацію виконавчого органу і ревізійної комісії релігійної громади від 16 вересня 1944 року, інвентаризаційну справу 21 червня 1959 року, довідку Красносільської сільської ради від 10 листопада 2014 року № 582, довідку Красносільської сільської ради від 25 листопада 2015 року № 607 і лист Красносільської сільської ради від 24 жовтня 2013 року № 759 як на правову підставу володіння і користування останнім спірною будівлею церкви також не приймаються судом до уваги, оскільки дані документи за своєю природою не є правовстановлюючими документами на право власності, право користування майном чи документами, що підтверджують інше речове право на нього, а також безпосередньо не вказують на наявність у позивача прав на користування цим майном.
Твердження позивача про те, що факт незаконного заволодіння відповідачем спірною культовою спорудою підтверджується витягом з кримінального провадження № 12016180080000030 від 18 січня 2016 року також не беруться судом до уваги, оскільки до вказаного реєстру вносяться не остаточні процесуальні рішення, якими встановлюється винуватість чи невинуватість особи, законність чи незаконність дій та інші юридичні факти, а заяви чи повідомлення осіб про вчинене кримінальне правопорушення, складені з їх пояснень, що лише є підставою для початку відповідного розслідування.
Слід також зазначити, що розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2015 року № 756 (а.с. 68) було зареєстровано статут релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району з юридичною назвою: Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району.
Згідно із свідоцтвом від 28 грудня 2015 року № 1623 було зареєстровано статут Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району (а.с. 63).
Згідно наявної у матеріалах справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 69), датою державної реєстрації відповідача - Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району та датою внесення запису в Єдиний державний реєстр про включення до даного реєстру відомостей про юридичну особу є 29 грудня 2015 року.
Слід також зазначити, що Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району в своєму позові в обґрунтування вищенаведених вимог про усунення перешкод в користуванні спірним майном посилалася також на наявність у неї технічного паспорту на будівлю церкви, а також договору про постачання електричної енергії від 18 травня 2015 року № 0373-270003068. Проте вказані документи також не правовстановлюючими документами на спірне майно та не підтверджують законність володіння і користування спірною нерухомістю.
Водночас відповідачем до матеріалів справи також було долучено ряд документів, які свідчать про фактичне користування даною юридичною особою спірним нерухомим майном, зокрема: копію звіту про суми податкових пільг (а.с. 97), копії виставлених та оплачених відповідачем рахунків-фактур за спожиту електричну енергію (а.с. 76-77, 98-100), копію виготовлених і виданих відповідачу технічних паспортів на будівлю дзвіниці та на будівлю спірної церкви (а.с. 70-75), копію договору добровільного страхування відповідачем вказаної будівлі церкви від 1 березня 2016 року (а.с. 78-81) та інші.
Проте у матеріалах справи також відсутні належні і допустимі докази, які підтверджують наявність правових підстав для зайняття відповідачем спірної будівлі церкви.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність правових підстав для зайняття як позивачем, так і відповідачем культової будівлі, а саме: церкви, що знаходиться на вулиці Шевченка, 9б села Красносілля Гощанського району Рівненської області.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно статті 2 Закону в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до статті 17 Закону культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
Як було зазначено вище, до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна.
Так, в контексті статті 17 Закону державним органом, який реалізовує правомочності держави, як власника культового майна в даному випадку є Рівненська обласна державна адміністрація.
Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують передачу Рівненською обласною державною адміністрацією будь-яких культових будівель релігійним громадам в с. Красносілля Гощанського району Рівненської області.
Слід також зазначити, що у матеріалах справи також відсутні рішення парафіяльних зборів жодної з релігійних громад про об'єднання в одну конфесію та спільне використання спірної церкви в с. Красносілля, які були б прийнятті в порядку, передбаченому статутами сторін.
Враховуючи те, що на території с. Красносілля діє дві релігійні громади: Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району та Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району, які бажають використовувати церкву в с. Красносілля для задоволення духовних потреб, взаємна згода про спільне використання культової споруди відсутня, в силу статті 17 Закону порядок користування культовою будівлею і майном, повинен визначатися Рівненською обласною державною адміністрацією.
Відтак, за встановлених обставин суд не вправі перебирати на себе повноваження органу виконавчої влади, зазначеного в статті 17 Закону та вирішувати питання, що віднесені до компетенції останнього.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12 травня 2015 року у справі № 903/1068/14.
У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на все вищевикладене, а також враховуючи, що позивачем не було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість даного позову, в зв'язку з чим у його задоволенні слід відмовити.
Судові витрати згідно статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2016 р.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2- позивачу рекомендованим (35424, Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Красносілля, вул. Шевченка, 96);
3 - відповідачу рекомендованим (35424, Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Красносілля, вул. Садова, буд. 11).