Справа № 182/3047/16-ц
Провадження № 2/0182/2721/2016
31.08.2016 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Рибакової В.В.
при секретарі Затуливітер Н.В.
за участю представника позивача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення суми, 3% річних, витрат по сплаті банківської комісії, моральної шкоди, -
Позивач 06.06.2016 року звернувся до суду з вищевказаним позовом (а.с.1-5), посилаючись на наступні обставини.
21.12.2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» (далі ТОВ«СОЛО ІНВЕСТ») було укладено Договір фінансового лізингу № 000763 (далі - Договір лізингу), у відповідності до умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати йому у користування легковий автомобіль Geely СК-2 1,5 вартістю 184900,00 грн., а він у свою чергу зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплатити лізингові та інші платежі, згідно з умовами договору.
21.12.2015 року він сплатив відповідачу у безготівковій формі кошти в розмірі 27200,00 грн., призначення платежу - адміністративний платіж за договором лізингу № 000763 від21.12.2015 року.
Вважає, що вказаний вище договір фінансового лізингу має бути визнаний недійсним, так як був укладений з істотним порушенням діючого законодавства, внаслідок обману з боку відповідача, під впливом помилки позивача стосовно правової природи правочину та його дійсного змісту. Послався на те, що на час укладення спірного договору відповідач не мав статусу фінансової установи, ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, інформація про відповідача не внесена до Державного реєстру фінансових установ та реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, відповідач не набув статусу фінансової устанои, довідка про взяття на облік юридичної особи Нацкомфінпослуг йому не видавалась. Крім того, було порушено вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору. Вважає, що договір ним було укладено під впливом оману, помилки щодо правової природи правочину та його дійсного змісту. У зв'язку з викладеним, на його думку, відповідач без достатньої правової підстави одержав від нього грошові кошти 27200,00 грн., а тому на підставі ч.ч.1,2 ст.1214 ЦК України, повинен відшкодувати доходи та сплатити три проценти річних, які за його підрахунком склали 377,82 грн. За проведення 21.12.2015 року оплати на суму 27200,00 грн. він сплатив банку комісійний збір в розмірі 200,00 грн., які на його думку відповідач повинен йому відшкодувати. Так як відповідач застосував обман, то у відповідності до ч.2 ст.230 ЦК України, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» повинен відшкодувати йому збитки у подвійному розмірі 54000,00 грн. та моральну шкоду розмір якої він визначив у 3000,00 грн. Вимог щодо моральної шкоди обґрунтував тим, що вказані обставини спричинили розлад нервової системи, він знаходився у депресивному стані, що негативно вплинуло на стосунки в сім'ї, з рідними та близькими.
Враховуючи викладене, просить визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року, укладений між ним та ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ»; стягнути з відповідача на його користь 54400,00 грн., три проценти річних в розмірі 377,82 грн., витрати по сплаті банківської комісії в розмірі 200,00грн., моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні обставини викладені в позовній заяві та вимоги позову підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі. У матеріалах справи наявні письмові заперечення на позовну заяву з додатками до них (а.с.22-36). Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
У судовому засіданні встановлено наступне.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.26) щодо Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ», дата проведення державної реєстрації юридичної особи - 03.05.2012 року, дані про основний вид економічної діяльності: 64.91 Фінансовий лізинг.
З матеріалів справи вбачається, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було видано Довідку про взяття на облік юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ», як такої що має право надавати послуги з фінансового лізингу, дата прийняття та номер рішення про взяття на облік 20.12.2012 року № 2845 серія та номер довідки ФЛ № 496 дата видачі довідки 20.12.2012 року (а.с.27).
21.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» (за Договором лізингу - Лізингодавець) та ОСОБА_2 (за Договором лізингу - Лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу № 000763 (далі - Договір лізингу) (а.с.9-15,28-36).
Відповідно до п.1.3. Договору лізингу, Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність (отримати право власності на Предмет лізингу) та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах даного Договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.
Відповідно до п.1.1. Договору лізингу, Предметом фінансового лізингу по даному Договору є транспортний засіб Geely СК-2 об'єм двигуна 1,5, цільове призначення Предмету лізинг - для сім'ї. Вартість Предмета лізингу на момент укладення договору зазначається в Даному Договорі, розмір авансового платежу вказується у даному Договорі та в Додатку №1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.8.1. Договору лізингу, вартість Предмета лізингу на момент укладення Договору становить 184900,00 грн.
Згідно п.8.2. Договору лізингу, Періодичні лізингові платежі, Авансові платежі, які передбачені Додатками №1 і №3 визначаються, виходячи з фактичної вартості Предмета лізингу, яка підлягає сплаті у гривні.
За п.1.7. та п.4.1 Договору лізингу, Предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавеця Адміністративного платежу, Авансового платежу, Комісії за передачу Предмету лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого Авансового платежу, на умовах викладених у п.9.4. ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених у п.9.4. ст.9 даного Договору.
Договором лізингу визначено поняття терміну Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавеця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір Адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу.
З Додатку №1 до договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.15, вбачається, що вартість предмета лізингу визначена в розмірі 184900,00 грн., авансовий платіж - 50%, сума виплат авансового платежу - 92450,00 грн., щомісячний авансовий платіж - 7704,17 грн., адміністративний платіж - 18490,00 грн., комісія за передачу (3%) - 5547,00 грн. (а.с.15).
З Додатку №2 до договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.15, вбачається, специфікація ціна предмета лізингу визначена в розмірі 184900,00 грн. (а.с.35).
Згідно рахунку (а.с.16) призначення платежу: Адміністративний платіж згідно Договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року сума визначена у 27200,00 грн.
З квитанції 0.0.479537451.1 (а.с.17)(оригінал якої був наданий представником позивача на огляд у судовому засіданні) вбачається, що позивач 21.12.2015 року на виконання умов Договору лізингу сплатив на рахунок відповідача 27200,00 грн. з призначенням платежу: Адміністративний платіж згідно Договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року. Та обставина, що позивачем було сплачено Адміністративний платіж згідно Договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року в розмірі 27200,00 грн. підтверджується представником відповідача у запереченнях на позов.
Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачу.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2,3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст. 18 «Про захист прав споживачів»).
Зазначений висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі N 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Аналіз змісту спірного Договору фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 3.2., пункт 3.4. Договору лізингу та ч.1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг»), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені ч.2 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Відповідно до п.1.4. Договору лізингу, Лізингодавець не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності Предмета Лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець.
Згідно п.1.5 Договору лізингу, Лізингодавець разом із Продавцем солідарно відповідають перед Лізингоодержувачем виключно за зобов'язанням щодо продажу Предмета лізингу.
Згідно термінів визначених у спірному договорі, Продавець - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка є постачальником транспортних засобів Лізингодавцю, з яким Лізингодавець уклав договір купівлі-продажу.
У Договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.
Відповідно до ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, як встановлено судом, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4. Договору лізингу щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що умови пункту 1.4. оспорюваного Договору лізингу суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця.
Окрім того, як зазначалось вище, в Договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також, стаття 12 Договору лізингу встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Передбачені п.5.1. вказаного Договору лізингу зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за здійснення необхідних дій за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Зазначений висновок Верховного Суду України викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі N 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Встановлено, що Договір фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ», нотаріально посвідчено не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що у зв'язку із несправедливими умовами та з відсутністю нотаріального посвідчення спірного Договору лізингу, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання Договору фінансового лізингу недійсним підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, сплачені позивачем на рахунок ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» грошові кошти у розмірі 27200 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Вимоги позову щодо стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі в сумі 54400,00 грн., три проценти річних в розмірі 377,82 грн. не підлягають задоволенню, так як у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. На правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджуються норми права на які посилається позивач в обґрунтування вимог позову в цій частині.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди, так як Законом України «Про захист прав споживачів» на який посилається позивач в обґрунтування цієї вимоги, не передбачено відшкодування моральної шкоди з підстав, викладених позивачем.
Слід відмовити позивачу і у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат по сплаті банківської комісії в розмірі 200,00 грн., так як такі витрати несуть сторони при проведенні банківських платежів і їх відшкодування не передбачено діючим законодавством.
Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Позивач, згідно Закону України «Про захист прав споживачів», звільнений від судового збору, тому при подачі позову судовий збір ним не сплачувався. У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1102 грн. 40 коп. (551 грн. 20 коп. за вимоги немайнового характеру + 551 грн. 20 коп. за вимоги майнового характеру).
Керуючись ст.ст.10,11,15,60,88,209,212-215,218,224-226 ЦПК України, ст.ст.6,15,16,215,220,627,628,799,806,808 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенням про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 року № 21, -
Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати недійним Договір фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти за Договором фінансового лізингу № 000763 від 21.12.2015 року в розмірі 27200 (двадцять сім тисяч двісті) грн. 00 коп.
В інших вимогах - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» на користь держави судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп. (одна тисяча сто дві грн. 40 коп.).
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня я його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: ОСОБА_3