03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/9198/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Осаулов А.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
31 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючий суддя Оніщук М.І.,
судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,
секретар Майданець К.В.,
за участю:
представників стягувача Осики С.В., Ільяшова О.В.,
представників боржника Хімчак Т.В., Макаренка Т.В.,
КороєдаС.О., Юморанова Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по цивільній справі за клопотанням Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про надання дозволу на примусове виконання в Україні остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року про стягнення заборгованості з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця»,
У серпні 2015 року представник Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» - Ільшов О.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на примусове виконання на території України остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 у справі № 17208/GZ|MHM за позовом Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення заборгованості, яким з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» стягнуто заборгованість в сумі 23 437 743,97 доларів США основної суми заборгованості; суму у розмірі 3% річних від суми 20 059 120,00 доларів США, які розраховуються з дати винесення арбітражного рішення (06.09.2013) і до повної виплати заборгованості, таким чином індикативно сума 3% до виплати станом на дату подання цього клопотання становить 1 079 895,09 доларів США та підлягає донарахуванню до дня повної виплати заборгованості; 609 000 доларів США витрат на арбітраж та 13 373 доларів США, 352 086,70 Євро, 75 845,74 фунтів стерлінгів, 1 991 758,40 швейцарських франків та 55 005 грн. юридичних та інших витрат.
Під час розгляду справи із врахуванням остаточного рішення іноземного суду представником позивача було збільшено суму 3% річних від суми 20 059 120,00 доларів США основної заборгованості до розміру, який станом на 16.09.2015 становить 1 221 682,84 доларів США.
В обґрунтування клопотання вказував, що арбітражне рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 про стягнення заборгованості набрало законної сили та є остаточним. Вказане рішення оскаржувалось боржником до Федерального суду Швейцарії у порядку розгляду цивільних справ у зв'язку із звинуваченням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати у порушенні процедурного публічного порядку Швейцарії. Між тим, Федеральним судом Швейцарії вказані посилання боржника визнано безпідставними та рішенням від 27.05.2014 апеляційну скаргу боржника було відхилено, а рішення Арбітражного суду від 06.09.2013 залишено в силі. Отже, з огляду на наявність Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, що укладена в м. Нью-Йорк в 1958 році, що ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР 22.08.1960 із посиланням на те, що Україна застосовуватиме її на умовах взаємності, вважав наявними підстави для задоволення клопотання. При цьому, також наголошував, що Швейцарія, де було постановлене вказане рішення, також є учасником Нью-Йоркської конвенції.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.09.2015 клопотання задоволено.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року у справі №17208/GZ/ МНМ з видачею виконавчого листа про стягнення з Державного територіально-галузевого об» єднання «Південно-західна залізниця» (код ЄДРПОУ 04713033) на користь Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» (Doguз Insaat ve Ticaret A.C., Проспект Джумхурієт, №2, 34810, Каваджик-Бейкоз, Стамбул, Туреччина [Cumhuriyet Cad. No:2, 34810 Kavacik- Beykoz / Istanbul, TЬRKiYE|) заборгованості в розмірі - 23 437 743,97 доларів США; суму у розмірі 3% річних від суми 20 059 120,00 доларів США основної заборгованості, яка станом на 16.09.2015 становить 1 221 682,84 доларів США, а також витрати на арбітраж в розмірі 609 000 доларів США та юридичні і інші витрати в розмірі 13 373 доларів США, а всього сума в доларах США становить 25 281 799,81 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на 16.09.2015 становить 556 153 203 грн. 70 коп.; 352 086,70 євро, що згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на 16.09.2015 становить 8 767 635 грн. 89 коп.; 75 845,74 фунтів стерлінгів, що згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на 16.09.2015 становить 2 571 065 грн. 53 коп.; 1 991 758,40 швейцарських франків, що згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на 16.09.2015 становить 45 208 836 грн. 55 коп. і 55 005 грн., а всього в розмірі 612 755 746 грн. 50 коп. (Т.3, а.с. 141-148).
В апеляційній скарзі боржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання. Вважає, що оскаржувана ухвала є неправильною, оскільки суперечить ст. 396 ЦПК України та нормам Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, що була вчинена у Нью-Йорку 10.06.1958, до якої приєдналася Україна та яка, згідно ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України. Зазначає також, що остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 у справі № 17208/GZ|MHM було винесене не тим арбітражним органом, який був передбачений і арбітражному застереженні, що згідно пункту «d» ст. V Конвенції є підставою для відмови у виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2015 задоволено клопотання представника ДТГО «Південно-західна залізниця» та зупинено апеляційне провадження у справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва в справі № 910/24814/15 за позовом Міністерства інфраструктури України до ДТГО «Південно-західна залізниця» та до АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про визнання недійсним пункту договору (Т.6, а.с. 8-10).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.04.2016 скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2015 про зупинення провадження у справі, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (Т.6, а.с. 61, 62).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.06.2016 справу призначено до апеляційного розгляду (Т.6, а.с. 66).
Представники ДТГО «Південно-західна залізниця» в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
Представники АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю та необґрунтованістю і просили ухвалу суду залишити без змін, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи клопотання суд першої інстанції виходив з його законності та обґрунтованості, а також з відсутності законодавчо визначених підстав для відмови в задоволенні даного клопотання.
Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що остаточним арбітражним рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 було задоволено позов Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» та стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» заборгованість в сумі 23 437 743,97 доларів США; суму 3% річних від суми 20 059 120,00 доларів США основної заборгованості у розмірі 104 625,51 доларів США; витрат на арбітраж в розмірі 609 000 доларів США та юридичні та інші витрати в розмірі 13 373 доларів США; 352 086,70 Євро; 75 845,74 фунтів стерлінгів; 1 991 758,40 швейцарських франків та 55 005 грн. (Т.1, а.с. 183-250, Т.2, а.с.1-89).
27.11.2013 було внесено виправлення до вказаного остаточного арбітражного рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013, а саме в частині вірного визначення суми боргу в графі «оплата звершених робіт» на суму 4 195 027 доларів США (Т.2, а.с. 168-172).
Не погоджуючись із рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013, стороною боржника його було оскаржено до Федерального суду Швейцарії у порядку розгляду цивільних справи у зв'язку із звинуваченням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати у порушенні процедурного публічного порядку Швейцарії. Рішенням Федерального суду Швейцарії від 27.05.2014 вказану апеляційну скаргу боржника було відхилено, а рішення Арбітражного суду від 06.09.2013 залишено в силі. При цьому, федеральним судом було зазначено у п. 4.3, що звинувачення Арбітражного суду в тому, що рішення не узгоджується з процедурним публічним порядком, є безпідставним (Т.2, а.с. 144-157).
Таким чином, боржник приймав участь як у розгляді справи у арбітражному суді, такі і в федеральному суді під час оскарження рішення арбітражного суду та висловив своє думку щодо позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Держава Україна є учасником Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, яка укладена у м. Нью-Йорку в 1958 році (далі - «Нью-Йоркська конвенція»).
Зокрема, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22.08.1960 про ратифікацію Нью-Йоркської конвенції визначено, що Україна застосовуватиме її положення щодо арбітражних рішень, постановлених на території держав, які не є учасницями Нью-Йоркської конвенції, лише на умовах взаємності.
Арбітражне рішення було постановлене в Швейцарії, яка також є учасником Нью-Йоркської конвенції, і для якої Нью-Йоркська конвенція набула чинності 30.08.1965 (згідно з даними офіційною сайту Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі, а отже вимоги вказаного застереження є дотриманими).
Вказана позиція викладена і у п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України».
За таких обставин, рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 є таким, що набрало законної сили, раніше не виконувалось, прийнято за участі сторін та підлягає виконанню на території України в силу вимог Нью-Йоркської конвенції, яка ратифікована, як Україною, так і Швейцарією.
Згідно із ст. 391 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового сконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Представники ДТГО «Південно-західна залізниця», заперечуючи проти клопотання, вказували на те, що спір вирішений рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 є таким, що був вирішений у іноземному суді у відсутність угоди сторін про розгляд такого спору саме у цьому суді, спір взагалі не міг розглядатись у міжнародному арбітражному суді, а тільки в господарських судах України, а також його визнання суперечить публічному порядку в Україні.
Надаючи правову оцінку доводам викладеним в клопотанні та запереченням боржника, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованих і мотивованих висновків, які зводяться до наступного.
Статтею 396 ЦПК України визначено підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Зокрема, частиною 1 вказаної статті передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 цієї ж норми процесуального закону закріплено, що якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) в інших випадках, встановлених законами України.
Пунктом 13.2 договору від 14.11.2004, що був укладений між сторонами, було передбачено вирішення спорів в Міжнародному арбітражному суді м. Цюріх, натомість боржник вказує, що спір було розглянуто в Міжнародному арбітражному суді Міжнародної торгової палати, який знаходиться в м. Цюріх, тобто не повноважним судом.
Відхиляючи вказане твердження боржника, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що дане питання було предметом розгляду відповідного суду і викладене у рішенні від 06.09.2013 (п. 2-25 рішення), де визначено, що поняття «Міжнародна торгова палата і закон Швейцарії в м. Цюрих, Швейцарія» було переведено на українську мову як «Міжнародний арбітражний суд м. Цюрих», що вказує на узгодження сторонами суду, у якому підлягають вирішенню спори між сторонами як Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати, що знаходиться в м. Цюрих.
Отже, висновок суду про те, що остаточне арбітражне рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06.09.2013 є таким, що прийнято у відповідності до п. 13.2 укладеного між сторонами договору від 14.11.2004, є законним і обґрунтованим, натомість заперечення і доводи апеляційної скарги боржника в цій частині є цілком безпідставними.
Крім цього, боржник, як підставу для відмови у задоволенні клопотання, вказував, що укладений між сторонами договір від 14.11.2004 є державним замовленням, а відтак регулюється Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» та, відповідно, стягувач є виконавцем державного замовлення, що унеможливлює задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, такий довід боржника є необґрунтованим, оскільки на час укладення договору (14.11.2004) Закону України із такою назвою ще прийнято не було, а діяв Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Так, між сторонами 14.11.2004 був укладений договір на будівництво залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, предметом якого не було Державне замовлення, а була Державна закупівля, оскільки Законом України «Про залучення кредитних ресурсів для фінансування проектування і будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві» від 04.06.2004 № 1752-ІV в ч. 2 п. 2 викладено про надання державної гарантії на суму, еквівалентну 700 млн. доларів США, для залучення коштів інвесторів для проектування і будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через річку Дніпро в місті Києві на залізничній дільниці Київ-Московський-Дарниця.
Також у п. 4.1 Договору від 14.11.2004 зазначено, що гарантією фінансування робіт по цьому договору є кошти, отримані під гарантії Кабінету Міністрів України згідно постанови КМУ від 15.10.2004.
Отже, державні гарантії надавались не переможцю тендера, а інвестору у якого Держава планувала на той час отримати кредитні кошти, а відтак за відсутності третьої сторони угоди від 14.11.2004, яка б виступала гарантом обов'язків будь-кого з них при його підписанні, вказаний договір не є таким, що укладений за державним замовленням, що дозволяє і надає право сторонам звертатись до іноземного арбітражного суду для вирішення вказаного спору та не вказує на розгляд спору між сторонами виключно судами України.
При цьому, також слід наголосити, що згідно положень Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», виконавцями державного замовлення є виключно суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до укладеного державного контракту (п. 1 ст. 1 вказаного Закону). За змістом укладеного між сторонами договору та наявними у справі даними, АТ «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» не є суб'єктом господарської діяльності України, а тому договірні зобов'язання за вказаним договором не підпадають під дію Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22.12.1995.
З наведеного вбачається, що і в цій частині заперечення та доводи апеляційної скарги боржника є безпідставними, про що правомірно зазначено судом першої інстанції і не спростовано в суді апеляційної інстанції.
Більш того, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи боржника про те, що рішення іноземного суду порушує публічний порядок в Україні, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні даного клопотання.
Пленум Верховного Суду України в пункті 12 постанови від 24.12.1999 № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» роз'яснив, що однією із підстав для відмови у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути те, що компетентна влада (в Україні - компетентний суд) держави, в якій вони запитуються, визнає, що визнання й виконання цього рішення суперечать її публічному порядку.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття публічного порядку, що асоціюється із основами правопорядку.
Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що укладений між сторонами у цій справі правочин є таким, що порушує публічний порядок або доказів того, що виконання рішення іноземного суду загрожувало б інтересам України, а відтак відсутні підстави для відмови у задоволенні даного клопотання, визначені ст. 396 ЦПК України.
Дійшовши висновку про задоволення клопотання та визначаючи суми стягнення, суд першої інстанції правомірно керувався вимогами ч. 8 ст. 395 ЦПК України, відповідно до якої якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність висновку суду про відсутність жодних належних правових підстав для відмови у задоволенні даного клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права є безпідставними і спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи, наявними в ній доказами та вимогами закону. При цьому, слід зазначити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом ретельного дослідження та правового аналізу в суді першої інстанції і такі доводи не спростовують висновків суду, а відтак не можуть вплинути на законність, обґрунтованість і справедливість ухваленого судом рішення.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 312 ЦПК України, підставами для відхилення скарги на ухвалу суду першої інстанції і залишення ухвали без змін є постановлення судом першої інстанції ухвали з додержанням вимог закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення ухвали суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» - відхилити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по цивільній справі за клопотанням Акціонерного товариства «Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш.» про надання дозволу на примусове виконання в Україні остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року про стягнення заборгованості з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця»- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий М.І. Оніщук
Судді Л.Д. Українець
В.А.Шебуєва