ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 серпня 2016 року № 826/25985/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів: Іщука І.О., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства економічного розвитку і торгівлі України
провизнання неправомірними дій, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач) про:
- визнання неправомірними дії відповідача щодо нездійснення виплати позивачу в день його звільнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка йому належить відповідно до п.п. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. №268;
- стягнення з відповідача на користь позивача матеріального допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі його середньомісячної заробітної плати, а саме 6 519,41грн.;
- стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 30.06.2015р. по день постановлення рішення у даній справі;
- стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 8000,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю невиплати позивачеві під час звільнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі його середньомісячної заробітної плати, що складає 6 519,41грн.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою при звільненні працівника з посади, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. №268 керівникам органів, зазначеним у п. 1, надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам вказану матеріальну допомогу на підставі заяви.
На підставі частини 4 ст. 122 КАС України суд прийшов до переконання про можливість подальшого розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30.06.2015р. №1629-к ОСОБА_1 звільнений з посади головного спеціаліста відділу координації співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та міжнародної технічної допомоги департаменту співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та координації міжнародної технічної допомоги 30.06.2015, року зв'язку з реорганізацією та зміною структури центрального апарату Міністерства, п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, позивачу при звільненні було виплачено: вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, компенсацію за 21 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 09.10.2013р. по 08.10.2014р. та за 22 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 09.10.2014р. по 30.06.2015р.
Однак, як зазначає позивач, при звільненні йому Міністерством не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік у розмірі 6 519,41грн.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993, № 3723-XII (станом на момент виникнення спірних правовідносин) оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.
Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.
Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.
Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
Згідно з п.п. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006, № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (на момент виникнення спірних правовідносин) керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, надано право у межах затвердженого фонду оплати праці: надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою та надається за рішенням керівника на підставі заяви працівника.
У той же час, суд зазначає, що зазначена матеріальна допомога виплачується працівникові, наприклад, у разі скрутного матеріального становища, у зв'язку з тривалою хворобою тощо. Рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звертався до Міністра економічного розвитку і торгівлі України з заявами від 31.03.2015р. та від 13.07.2015р. про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням складності здоров'я його дитини.
Проте, відповідачем рішення про виплату такої допомоги за вищевказаними заявами не приймалося, а копії звернень, які наявні в матеріалах справи, не містять в собі жодних резолюцій, які б свідчили про їх задоволення.
Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що статтею 11 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пунктом 13 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459 (далі - Постанова №459) визначено, що структуру апарату Мінекономрозвитку затверджує Міністр.
У зв'язку з цим, на виконання пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», відповідно до якого керівникам органів виконавчої влади з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів належало вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг, наказом від 27.02.2015 № 171 в Мінекономрозвитку була затверджена нова структура апарату Міністерства, а з 02.03.2015 було введено в дію новий штатний розпис у складі 854 штатних одиниць з урахуванням скорочення апарату Міністерства на 389 посад.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців Мінекономіки є Державний бюджет України.
Суд приймає до увагу доводи відповідача про те, що затверджений фонд оплати праці на червень 2015 року дав можливість здійснити розрахунок першочергово з працівниками, посади яких скорочувались, а відтак, видатки фактично перевищили межі асигнувань на оплату праці затверджених у кошторисі Міністерства, а додаткового фінансування на заробітну плату кошторисом видатків не планувалось.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України є невиплата сум, що належать працівникові від підприємства, установи. Організації у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного після його звернення з вимогою про розрахунок.
Таким чином, зважаючи на ту обставину, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу за його заявами від 31.03.2015р. та 13.07.2015р. виплаті не підлягала, а рішення щодо її виплати не приймалося, у відповідача був відсутній обов'язок з її виплати працівнику у день звільнення, відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, а відтак, відповідні вимоги про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та стягнення з відповідача на користь позивача матеріального допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі його середньомісячної заробітної плати, а саме 6 519,41грн. задоволеними бути не можуть.
Також, не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 30.06.2015р. по день постановлення рішення у даній справі та моральної шкоди у розмірі 8000 грн., оскільки вони є похідними від попередніх.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: І.О. Іщук
В.П. Шулежко