Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 317/2039/14 Головуючий у 1 інстанції: Гончаренко П.П.
Провадження № 22-ц/778/40/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
«30» серпня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
ОСОБА_2,
секретар: Мельник З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поділ сумісно нажитого у шлюбі майна та визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування заборони відчуження нерухомого майна
В травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ОСОБА_3, ПАТ КБ «ПриватБанк» про поділ сумісно нажитого у шлюбі майна та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 листопада 1987 року вона уклала з ОСОБА_3 шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, актовий запис №64.
Під час шлюбу сторони придбали житловий дім, розташований за адресою: вул. Дружби, буд. 5, смт. Кушугум, Запорізький район, Запорізька область, та квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Квартира АДРЕСА_2 була придбана за її кошти, в зв'язку з чим вважає, що є законним власником вказаної квартири. Оформлення квартири здійснювалось на ОСОБА_3
17 липня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.
Їй стало відомо, що між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений іпотечний договір №ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року, предметом іпотеки є вказана квартира за адресою: АДРЕСА_1.
Через існування обтяження вона не має можливості реалізувати свої права як власника вказаної квартири.
На сьогоднішній день існує іпотечний договір №ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року та заборона на відчуження відповідно до діючого законодавства, в разі задоволення її позовних вимог позивач не зможе з користатися своїм правом як власниця, тому, що існує обтяження накладене приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 в вигляді іпотечного договору №ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року зареєстрованого в реєстрі №1107 та накладеної заборони зареєстрованої в реєстрі №173.
На підставі зазначеного остаточно просила:
1. Визнати спільним сумісним майном, набутим під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_3, а саме житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Дружби, буд.5, смт. Кушугум, Запорізький район, Запорізька область;
2. Визнати право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_3 по 1/2 частині майна, а саме житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Дружби, буд.5, смт. Кушугум, Запорізький район, Запорізька область;
3. Визнати право власності за ОСОБА_3 на квартиру за адресою АДРЕСА_3.
4. Визнати іпотечний договір №ZPS0GI0000001633 від 16.11.2007 року, який укладений між відповідачами, недійсним.
5. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, а саме вилучити обтяження з об'єкта нерухомого майна квартиру № 37, що розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Комарова, буд.27-А з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключити запис з Державного реєстру іпотек. Вказані обтяження зареєстровані приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки реєстраційний №1107 від 16.11.2007р., за реєстраційним номером заборони № 173.
6. Стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2015 року позов задоволено.
Визнано право власності за ОСОБА_3 на квартиру за адресою АДРЕСА_3, загальна площа якої становить 68,98 кв.м.
Визнано іпотечний договір №ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року, який укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 1107 від 16.11.2007 року - недійсним.
Скасовано заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, а саме вилучено обтяження з об'єкта нерухомого майна квартиру №37, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Комарова, буд.27-А, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційним номером заборони № 173 від 16.11.2007 року та виключено запис з Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 1107 від 16.11.2007 року, які були вчинені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року, реєстраційний № 1107 від 16.11.2007 року.
Скасовано арешт нерухомого майна, який був накладений відповідно до ухвали № 317/2039/14-ц №п2/317/1106/2014 від 15.05.2014 року, а саме скасовано арешт на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Дружби буд. 5, смт. Кушугум Запорізький район, Запорізька область, який належить ОСОБА_3, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_3
Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_3, ПАТ КБ «ПриватБанк» про поділ сумісно нажитого у шлюбі майна та визнання права власності в частині позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, смт. Кушугум, вул. Дружби, буд. 5, залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по відмову в задоволенні позову.
В судове засідання, призначене на 30 серпня 2016 року на 12 год.40 хв., ОСОБА_3 вчетверте не з'явилася.
Апеляційним судом відкладався розгляд справи (26.04.2016р., 31.05.2016 року, 21.06.2016 року), позивачу чотири рази було направлено судову повістку за вказаною нею в позовній заяві адресою, які повернулись до суду з відміткою поштового відділення про те, що ОСОБА_3 не отримує їх, незважаючи на письмові попередження (а.с.151,167,213).
Окрім того, апеляційний суд, намагаючись сповістити позивача через житлово-експлуатаційну організацію МКП «Основаніє», двічі отримав від житлово-експлуатаційної організації акт про неможливість вручення судової повістки (а.с.176-178, 227-228). Зі змісту акту про неможливість вручення повістки в суд від 18.08.2016 року вбачається, що комісією встановлено, що за зазначеною адресою біля 3 місяців ніхто не проживає.
При цьому, не отримуючи судові повістки, ОСОБА_3 двічі (30.05.2016 року та 17.06.2016 року) подавала заяви про відкладення розгляду справи, призначеної на 31.05.2016 року та 21.06.2016 року, з різних підстав (а.с. 179, 200).
За змістом ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ч.3 ст.76 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.
Таким чином, судом вжиті всі заходи щодо своєчасного вручення судових повісток, тому слід дійти висновку, що у відповідно до вимог ст.77 ЦПК України судова повістка вважається доставленою.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч. 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За приписами ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України).
Судом першої інстанції встановлено, що з 11.11.1987 року та по 17.07.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.9-10).
За час перебування у шлюбі подружжям на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Універсальною Біржею «Хортиця» 04.11.1994 року, за 150 000 крб. було придбано квартиру АДРЕСА_5 з оформленням його на ім'я ОСОБА_4 (а.с.8).
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу позивач та відповідач розірвали шлюб 17.07.2012 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2007 року між ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №ZPSOCS0000001633 на суму 400 000 грн.
В забезпечення виконання зазначеного кредитного договору в той же день між ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_6 (а.с.114-117).
Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_6, взявши до уваги в якості доказу покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 про те, що кошти на придбання спірної квартири позивачці подарувала її мати, суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки у силу ст. 212 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР, який діяв на час спірних правовідносин, визначено, що угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатись у письмовій формі.
Згідно зі ст. 46 ЦК УРСР недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (ст. 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Також відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано нотаріально посвідченого договору дарування коштів в сумі 150 000 карбованців на придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_6.
При цьому не є належними та допустимими доказами покази свідків та доводи позивачки про те, що кошти на придбання спірної квартири подаровані їй матір'ю.
Доводи апеляційної скарги стосовно необґрунтованості рішення суду щодо задоволення позовних вимог в частині визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони відчуження нерухомого майна також знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Частинами 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, і у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від З0 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека с дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору іпотеки від 16 листопада 2007 рокудень між ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 були дотримані умови, необхідні для чинності правочину оскільки позивач - ОСОБА_3 відповідно до заяви від 16.11.2007 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, дала згоду своєму чоловікові ОСОБА_4 на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_6. При цьому у заяві від 16 листопада 2007 року ОСОБА_3 зазначила, що квартира належить подружжю на праві спільної власності (а.с.80).
З огляду на викладене, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_6, визнання недійсним договору іпотеки, предметом якого є зазначена квартира та скасування заходів на заборону відчуження нерухомого майна та виключення запису з Державного реєстру іпотек.
Суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поділ сумісно нажитого у шлюбі майна та визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки.
Заява Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поворот виконання рішення суду в частині поновлення обтяження об'єкту нерухомого майна - квартири № 37, що розташована за адресою: м. Запоріжжя вул. Комарова, буд.27-А в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером заборони № 173 від 16.11.2007р. та поновлення обтяження/запису в Державному реєстрі іпотек, реєстраційний №1107 від 16.11.2007р., які були вчинені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № ZРS0GI0000001633 від 16.11.2007 року, на підставі статті 380 ЦПК України не підлягає задоволенню як передчасна, оскільки ним не надано доказів на підтвердження виконання саме рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2015 року в частині зазначених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316,317,380 ЦПК України , колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поділ сумісно нажитого у шлюбі майна та визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, звільнення майна з під арешту, скасування заборони відчуження нерухомого майна відмовити.
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про поворот виконання рішення суду відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: