І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
25 серпня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.
суддів - Українець Л.Д., Чобіток А.О.
при секретарі - Субчаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року,
встановила:
у червні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди та просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року в задоволенні заяви було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою клопотання про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову не було викладено обставин і не зазначено конкретних доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Однак, такий висновок суду зроблений із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Частиною 2 вказаної статті визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідають виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Однак, судом при розгляді заяви про забезпечення позову не було перевірено зазначені обставини та фактично було відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з невідповідністю її вимогам ст. 151 ЦПК України, тоді як ч. ст. 153 ЦПК України визначено, що у такому випадку заява повертається заявнику.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні заяви із порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала - скасуванню із направленням питання на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року скасувати та направити питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
№ справи: 754/7532/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11512/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.