м. Вінниця
29 серпня 2016 р. Справа № 802/636/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
за участю секретаря судового засідання: Шевченка Р.В.
представника відповідача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до: прокуратури Вінницької області, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) з адміністративним позовом до прокуратури Вінницької області (далі - відповідач), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо ненарахування позивачу у період з 02.07.2015 року по 15.12.2015 року заробітної плати відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі. Окремо зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на обґрунтування письмових заперечень (а.с. 28-31). Додатково зазначив, що оскільки Кабінетом Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII не внесено змін до постанови "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" № 505 від 31.05.2012 року, прокуратура Вінницької області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділена правом самостійно, без правового регулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати позивачу та виплачувати її у вищому розмірі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 09.01.2002 року працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області (а.с.10-12).
01.06.2012 року ОСОБА_2 призначений на посаду старшого прокурора Могилів-Подільської міжрайонної прокуратури Вінницької області.
У вересні 2015 року листом прокуратури Вінницької області ОСОБА_2 попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з припиненням функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур з 14.12.2015 року (а.с.17).
Наказом прокурора Вінницької області № 1965к від 15.12.2015 прокурора Могилів - Подільської міжрайонної прокуратури Вінницької області молодшого радника юстиції ОСОБА_2 з 15.12.2015 року звільнено із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та наказано виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с.9).
З довідки про заробітну плату слідує, що позивачу з січня по грудень 2015 року нараховано заробітну плату у розмірі 120 604,21 грн. (а.с. 35).
Вважаючи, що прокуратурою Вінницької області на момент звільнення позивача не виплачена в повному обсязі заробітна плата, ОСОБА_2. звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, згідно п.1-1 "Перехідних положень" якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.
Відповідно до ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Тобто, виходячи з вищенаведених норм Закону України "Про прокуратуру", оклад ОСОБА_2 повинен був складати 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з липня 2015 року, на що і посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Відповідно до ст.ст.8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно ст.89 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст.90 Закону України "Про прокуратуру").
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Суд зазначає, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю останній є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.
Так, абз.2 та 3 п.9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а також, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03.10.1997 року конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.
Так, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 року № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, Закон України "Про прокуратуру" прийнято 14.10.2014 року в той час, як Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" прийнято 28.12.2014 року, тобто пізніше. Відтак, саме положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" слід застосовувати в даному випадку, щодо застосування норм і положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, Бюджетним кодексом України із змінами і Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовано відносини в частині визначення розміру посадових окладів прокуратури і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28.12.2014 року, тобто пізніше, ніж Закон України "Про прокуратуру", то вони мають пріоритет у застосуванні.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведені положення дають підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.
При цьому суд враховує, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі регулювати свою поведінку (принцип юридичної визначеності). В даному випадку застосоване національне законодавство відповідало вимозі щодо передбачуваності на момент його правозастосування.
Як свідчать розрахункові листи про нараховану заробітну плату за період липень-грудень 2015 року, ОСОБА_2 прокуратурою Вінницької області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, який передбачений діючим законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763.
Відповідно до норм, закріплених ст.81 Закону України "Про прокуратуру", заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
В матеріалах справи містяться розрахункові листи за період з липня по грудень 2015 року, в якому зазначено нарахування помісячно (оклад, надбавка за високі досягнення, доплата за класний чин, преміювання, вислуга років) та утримання (ЄСВ, податок з доходу, військовий збір, виплата авансу).
Позивач не погоджується з такими сумами виплат, оскільки вважає, що їх розрахунок має бути здійснено на підставі встановленого розміру заробітної плати ст.81 Закону України "Про прокуратуру" - 10 мінімальних заробітних плат з 01.07.2015 року (1218 грн. липень-серпень 2015 року, 1378 грн. - вересень-грудень 2015 року).
За власним розрахунком позивача останньому відповідачем не виплачено кошти у сумі 30 812,95 грн., яку ОСОБА_2 вважає заборгованістю прокуратури.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог здійснено розрахунок заборгованості з заробітної плати, виходячи з окладу 10 мінімальних заробітних плат, а не з окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, а тому суд приходить до висновку, що розрахунок позивача не є обґрунтованим та не відповідає дійсності.
Суд зазначає, що положення Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" в установленому законодавством порядку неконституційними не визнано, а прокуратура Вінницької області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла відповідно до вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763 ).
При цьому слід зазначити, що не всі соціальні права в Конституції України визначені із зазначенням конкретних обов'язків держави щодо їх забезпечення. Безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають лише ті конституційно чи законодавчо закріплені соціальні права, стосовно яких Конституцією України або чинним законодавством передбачено конкретні позитивні дії держави. Визначені ж у цілому соціальні права реалізуються за наявності у держави відповідних економічних ресурсів.
Суд враховує, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період липень-грудень 2015 року.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 21-1461а15, від 30.03.2016 року у справі № 822/504/13-а, від 13.07.2016 року у справі №820/4653/15.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII розділу «Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст.22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Наведене в сукупності свідчить, що застосування норм і положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" є правомірним.
Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши обставини справи, норми законодавства України з урахуванням правової позиції Верховного Суду України та положень актів міжнародного права, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Альчук Максим Петрович