Ухвала
іменем україни
25 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015150030002136 за обвинуваченням
ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року,
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що у порушення вимог закону, апеляційна інстанція безпосередньо не дослідила докази, дала їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, що призвело до безпідставної перекваліфікації дій винного. Зазначає, що апеляційний суд розглянув обвинувачення, що не було висунуте в районному суді. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК Украни.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2015 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2015 року змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 355 КК України та призначено покарання за цим законом - 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
В решті вирок залишено без зміни.
З урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що він 23 квітня 2015 року приблизно о 17 годині, знаходячись біля гаражу № НОМЕР_1 в АКГ «Суднобудівників» за адресою: м. Миколаїв, вул. Червоних Майовщиків, під час конфлікту, який виник на ґрунті неприязних стосунків з ОСОБА_7 , із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, примушував останню до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме повернути йому частину боргу, яка залишилася невиплаченою, і для забезпечення повернення боргу забрав у останньої телефон.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, (п. 16, ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України) апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
Переглядаючи справу за скаргою обвинуваченого, апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Апеляційна інстанція зазначила, що місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення, обґрунтувавши своє рішення показаннями потерпілої, свідків та матеріалами, які знаходяться в кримінальному провадженні і були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, колегія суддів, вказала, що висновок районного суду щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, є сумнівним та не відповідає фактичним обставинам справи.
Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що матеріали кримінального провадження не містять даних, що у ОСОБА_5 під час конфлікту з потерпілою виник корисливий умисел саме на відкрите заволодіння її майном.
Проаналізувавши показання обвинуваченого та потерпілої, апеляційний суд зазначив, що дії винного помилково кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України та перекваліфікував їх на ч. 2 ст. 355 КК України.
Разом з тим, апеляційний суд не досліджуючи безпосередньо в судовому засіданні докази, дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, як про це обґрунтовано заявляє прокурор у касаційній скарзі.
За таких обставин, ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною і вона підлягає скасуванню.
Під час нового апеляційного розгляду слід врахувати наведене, виконати вимоги Кримінального процесуального закону і постановити законне судове рішення.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3