30 серпня 2016 року м. Київ К/800/15554/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Сіроша М.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015
та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2012
у справі № 2а-7333/11/1370
за позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Державне підприємство «Львівський бронетанковий ремонтний завод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 0000230804 від 17.05.2011.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав протиправності його прийняття.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року, складено акт № 365/08-04/07985602 від 28.04.2011, в якому зафіксовано порушення: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року в розмірі 1 071 929 грн.
17.05.2011 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000230804 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 071 929 грн.
В обґрунтування донарахування грошових зобов'язань податковий орган посилається на відсутність у платника податків документів на перевезення ТМЦ, в тому числі ТТН та дорожніх листів, що унеможливлює встановлення факту транспортування ТМЦ та отримання таких цінностей підприємством, тому господарські операції мають безтоварний характер та спрямовані на штучне формування податкового кредиту.
Крім того, судами встановлено, що позивачем було укладено ряд правочинів з закупівлі ТМЦ, що призначені для використання в господарській діяльності підприємства та у відповідності до вимог ст. 200 Податкового кодексу України суми податку на додану вартість з вартості товарів були включені до податкового кредиту, а згодом, після проведення розрахунків з контрагентами, заявлені до бюджетного відшкодування.
Загалом до бюджетного відшкодування за січень 2011 року було заявлено суми податку на додану вартість, сплачені платником податку у вартості придбання ТМЦ, з метою їх подальшого використання в господарській діяльності підприємства.
Фактичне здійснення господарських операцій підтверджено належними первинними документами, а саме: договорами, додатками до договорів, видатковими та податковими накладними, актами прийому передачі, картками складського обліку матеріалів, а також платіжними документами на підтвердження фактів здійснення оплати.
Відповідач не заперечував достовірність та оформлення вищезгаданих первинних документів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що між позивачем та його контрагентами укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, зауважень до оформлення документів податковим органом не висловлювалось, на кожну поставку оформлено податкові накладні, тому позивач правомірно відобразив у податковому обліку отримані від контрагентів податкові накладні, суми з податку на додану вартість за якими було в подальшому включено до податкового кредиту січня 2011 року та після проведення розрахунків з контрагентами, заявлено до бюджетного відшкодування, відповідно до вимог ст. 200 Податкового кодексу України.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.3 ст. 200 зазначеного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).
Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими судами доказами. При цьому будь-які порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування, за умови дотримання останнім цих вимог.
Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
М.В. Сірош