Справа № 127/9326/16-а
Головуючий у 1-й інстанції: Венгрин О.О.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
31 серпня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій притиправними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в перерахунку йому додаткової пенсії та зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. та з 01.01.2016 р. в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», врахувавши виплачені суми, відповідно до ст. 267 КАС України; зобов'язати відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення, а також стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15000,00 грн.
Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 14.07.2016 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в ред. 28.02.1991 р. за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок і виплату додаткової пенсії позивачу відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в ред. 28.02.1991 р. за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", врахувавши виплачені суми. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, позивач є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, має інвалідність 2 групи, захворювання пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію.
17.03.2016 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з письмовою заявою про перерахунок його пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 р. по 03.08.2014 р. та з 01.01.2016 р.
Відповідач надав позивачу відповідь від 28.03.2016 р. за №201/Д-10, в якій зазначено, що позивач отримує пенсію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженої постанови виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Так, ст.49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після, виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами III групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ч. 4 ст. 54 вказаного Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів III групи щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, 19.06.2011 року набув чинності Закон України від 14.06.2011 року №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання вимог зазначеного закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.07.2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 року.
Внаслідок цього, починаючи з 23.07.2011 року порядок обчислення підвищень до основної та додаткової пенсій, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється відповідно до Постанови Кабінету України від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету».
Аналогічні положення були передбачені в законах України «Про Державний бюджет України» на 2012 рік та 2013 рік.
Отже, у 2012-2013 роках норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.
В силу ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Однак, починаючи з 01.01.2014 року Закон України «Про державний бюджет України на 2014 рік» в редакції від 16.01.2014 року не містив жодної норми, яка б обмежувала у 2014 року пряме застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема статті 50, 54 даного Закону, якими визначено перерахунок пенсії.
Таким чином, аналізуючи норм чинного законодавств, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що лише 01.07.2014 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» були внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» й Прикінцеві положення цього Закону доповнено п.6-7, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22,23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Беручи до уваги, що Закон України «Про внесення змін до закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 року №1622-VII опубліковано в газеті «Голос України» 02.08.2014 року №146, отже він набрав чинності 03.08.2014 року.
Враховуючи зазначене, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно застосуванню підлягали норми статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України №1381 від 28.12.2011 року.
Тому, суду першої інстанції дійшов вірного висновку, що з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, тобто до набрання чинності Законом України від 31.07.2014 року №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено обмежень щодо застосування ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема до статтей 50, 54 вказаного Закону. Відповідно до змісту яких з 01.01.2015 року отримало своє чітке нормативно-правове регулювання визначення розмірів пенсій ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, яке віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. На реалізацію даних положень діє постанова Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача на даний час.
В свою чергу, позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 15000 грн., не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровям або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, до загальних підстав відповідальності, встановлених ст.1167 ЦК України, для покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди, відповідно, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Проте, позивачем зазначених вимог не дотримано. Також, не зрозуміло з чого виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, оцінюючи нервовий розлад та чи останній був в дійсності насправді.
Що стосується вимог позовної заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання звіту про виконання постанови, то суд зазначає наступне.
Вимогами ч. 1 ст. 267 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи наведену правову норму суд не знайшов підстав для задоволення вказаної вимоги позивача, оскільки відсутні причини, які б свідчили про необхідність для ухвалення судового рішення в даній адміністративній справі щодо подання звіту про виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2016 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку встановленому ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4