33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"29" серпня 2016 р. Справа № 906/1740/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Демидюк О.О.
суддів Огороднік К.М.
при секретарі судового засідання Величко К.Я.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" на рішення господарського суду Житомирської області від 22.03.16 р.
у справі № 906/1740/15 (суддя Тимошенко О. М. )
позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт"
відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі"
про стягнення в сумі 1 583 916,53 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.01.2016р.);
відповідача - не з'явився.
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.03.2016 року у справі № 906/1740/15 позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" про стягнення 1 583 916,53 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт": 1564015,98 грн. боргу, 6689,46 грн. 3% річних, 23560,58 грн. судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 3 341,52 грн. річних відмовлено. Позовні вимоги в частині стягнення 9869,57 грн. інфляційних залишено без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розпорядженням в.о. керівника апарату від 26.09.2016 року у справі №906/1740/15 в зв'язку з перебуванням у відпустці судді Саврія В.А. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.
Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №906/1740/15 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Демидюк О.О., суддя Огороднік К.М.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Крім того, відповідно до п.5 ухвали апеляційного суду від 13.07.2016 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 березня 2015 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт" (продавець/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки №АЕ-191-3003/15 (далі - договір, а.с. 11-15), відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари. Товаром за договором є насіння та/або засоби захисту рослин. Кількість, асортимент, упаковка, ціна, умови оплати визначаються в Додатках-Специфікаціях.
30.03.2015 року між сторонами сторонами підписані Додатки-Специфікації №№ 1,2,3,4,5 до договору, відповідно до яких сторони погодили поставку та сплату засобів захисту рослин на загальну суму 427915,20 грн., 220320,00 грн., 220143,85 грн., 910612,13 грн. та 910612,13 грн. відповідно (а.с. 16-22).
22.09.2015 року між сторонами підписано Додаток-Специфікацію №6 та Додаток-Специфікацію №7 до договору, відповідно до яких сторони погодили поставку та сплату насіння жита на загальну суму 280000,00 грн. та 30967,20 грн. відповідно.
Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору згідно вищевказаних Додатків-Специфікацій було передано відповідачу товар - засоби захисту рослин та насіння жита на загальну суму 2 905 425,94 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №435 від 14.04.2015р., №436 від 14.04.2015р., №437 від 14.04.2015р., №845 від 25.05.2015р., №846 від 25.05.2015р., №1299 від 22.09.2015р., №1297 від 24.09.2015р., підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень чи (або) заперечень щодо специфікації товару та його вартості (а.с. 26-32).
В подальшому, в зв'язку з невикористанням певного товару згідно додаткових угод №1-3 до договору відповідачем частково було повернуто позивачу товар на загальну суму 901 896,24 грн., зокрема, за видатковими накладними (повернення):
- №ВП-0000001 від 19.08.2015р. відповідач повернув, а позивач отримав засоби захисту рослин на загальну суму 373770,24 гривень, які були поставлені за накладною №845 від 25.05.2015р.,
- №ВП-0000002 від 19.08.2015р. відповідач повернув, а позивач отримав засоби захисту рослин на загальну суму 528126,00 гривень, які були поставлені за накладною №846 від 25.05.15 (а.с. 32-33).
Таким чином, на виконання умов договору, позивачем було посталено відповідачу товар на загальну суму 2 003 529,70 грн.
Натомість відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий товар здійснив частково, на загальну суму 439513,72 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 35-45).
Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 1564015,98 гривень (2003529,70 - 439513,72 = 1564015,98).
При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 564 015,98 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 692, 712 ЦК України.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 6689,46 грн. відсотків річних. При цьому, у стягненні 3 341,52 грн. відсотків річних суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно, а саме, позивачем при їх розрахунку не взято до уваги часткові проплати здійснені відповідачем згідно умов договору та специфікацій та сум повернутого товару.
Щодо позовних вимог в чатині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 9869,57 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову в цій частині без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, оскільки до позовної заяви позивачем доданий розрахунок інфляційних, з якого не зрозуміло за якими зобов'язаннями (накладними) нараховані інфляційні втрати, що унеможливлює перевірити правильність нарахувань та зробити розрахунок самостійно.
При цьому, як вбачається, суд першої інстанції зобов'язував позивача надати розрахунок інфляційних втрат, однак позивач вимоги ухвали суду не виконав, причини невиконання не зазначив.
При цьому, посилання скаржника на те, що видаткові накладні не є бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та не можуть свідчити про наявність чи відсутність заборгованості, а належними доказами отримання відповідачем товару є довіреність на отримання ТМЦ, яка в матеріалах справи відсутня, а позивачем не надана, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст.33 ГПК України, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.
Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, видаткові накладні (а.с. 26-32) містять всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., а тому є первинними документами, які в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належними доказами того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.
При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних та наявність відтиску печатки товариства фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.692 ЦК України, ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013р. №01-06/767/2013).
Водночас, відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей свідчить лише про порушення порядку ведення бухгалтерського обліку з боку позивача. Довіреність на отримання цінностей не є документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції по передачі товару, а лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Житомирської області від 22.03.2016 року у справі №906/1740/15 - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Огороднік К.М.