04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" серпня 2016 р. Справа№ 910/27149/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Ропій Л.М.
Калатай Н.Ф.
при секретарі судового засідання Бовсунівська Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом - Лялюк Л.В.
від відповідача за первісним позовом - Козій Д.О.
Павлова О.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 (суддя - Цюкало Ю.В.)
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд"
про стягнення грошових коштів
за зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд"
до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
про визнання договору недійсним
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/27149/15 задоволено первісні позовні вимоги в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСТ УКРТЕЛЕБУД" на користь Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ", грошові кошти: 166368,00 грн. основного боргу, 32540,66 грн. пені, 19157,12 грн. інфляційних втрат, 2083,91 грн. 3% річних та 3302,25 грн. судового збору. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 прийнято до провадження з призначенням на 14.06.2016.
07 червня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду, подано відзив на апеляційну скаргу.
Розпорядженням від 14.06.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. на лікарняному.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 14.06.2016, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею, на лікарняному, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя Сітайло Л.Г. судді: Баранець О.М., Ропій Л.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 колегією суддів у складі: головуючий - Сітайло Л.Г., судді : Баранець О.М., Ропій Л.М., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 прийнято до свого провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016, у зазначеному складі, відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 до 05.07.2016.
14 червня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду, подано додаткові документи по справі.
Розпорядженням від 04.07.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Ропій Л.М. у відпустці.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 04.07.2016, в зв'язку з перебуванням судді Ропій Л.М., яка не є головуючим суддею, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя Сітайло Л.Г. судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 до свого провадження.
В судовому засіданні 05.07.2016 оголошено перерву до 12.07.2016.
05 липня 2016 року представником відповідача, через відділ документального забезпечення суду, подано клопотання про залучення додаткових документів по справі.
11 липня 2016 року представником відповідача, через відділ документального забезпечення суду, подано пояснення до клопотання.
11 липня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду, подано заперечення на клопотання відповідача.
12 липня 2016 року представником відповідача подано додаткові документи по справі, які за резолюцією судді зареєстровано у відділі документального забезпечення справи та долучено до матеріалів справі.
12 липня 2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 30.08.2016.
23 серпня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду, подано заперечення та додаткові документи по справі.
Розпорядженням від 29.08.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці та судді Пашкіної С.А. на лікарняному.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 29.08.2016, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці та судді Пашкіної С.А. на лікарняному, які не є головуючими суддями, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 до свого провадження.
В судове засідання 30.08.2016 з'явились представники позивача та відповідача.
Представники відповідача за первісним позовом в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
01 квітня 2012 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" (сервітуарій), укладено Договір № 04-С/149 про встановлення сервітуту (далі - Договір) Предметом Договору є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (об'єкти розміщення) для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору загальний розмір плати за даним договором становить 11 889,60 грн., яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів.
Згідно з п. 3.1.1. Договору відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату, передбачену договором.
Відповідно до п. 5.1. Договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 2 даного договору, сервітуарій сплачує підприємству пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 30.06.2012. Договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2014, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5. договору до моменту закінчення строку дії договору 31.12.2012 року (п.п. 8.1., 8.2. Договору).
Додатком № 1 до Договору № 04-С/149 про встановлення сервітуту від 01.04.2012 року встановлено адресний перелік розміщення телекомунікаційних мереж.
В подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди до договору, згідно з якими вносились зміни до Договору, в частині розміру плати, строку дії останнього та Додатку № 1 до Договору.
11 квітня 2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 9 до Договору про встановлення сервітуту від 01.04.2012 року, якою внесено зміни до п. 2.3. Договору - визначено, що загальна плата становить 16 636,80 грн., а також змінено перелік будинків за Додатком № 1 до Договору.
Щодо правомірності укладання спірного Договору між позивачем та відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами 1 - 3 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору, відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно зі статтями 6 та 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування та оренду.
Відповідно до припису ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
Відповідно до роз'яснень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі від 07.06.2005 р. № 4484, посилаючись на ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" рекомендовано для цих цілей, укладати договір на право користування чужим майном ( сервітут ) у встановленому законодавством порядку (глава 32 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-Герой Київ" передбачено, що Київська міська рада в межах своєї компетенції має право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.
Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Враховуючи вищевикладене, належною правовою підставою приналежності спірних будинків до власності територіальної громади міста Києва є рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", яким визначено перелік будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, куди й увійшли спірні будинки, де розміщено обладнання відповідача.
Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 33 ГПК України, щодо вилучення спірних будинків із Переліку об'єктів територіальної громади міста Києва, визначеного рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 відповідач не надав.
Крім того, об'єкти розміщення, відповідно до додатку №1 до Договору, зазначені в адресному переліку об'єктів комунальної власності, що перебувають на праві господарського відання та на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Соломянського району м. Києва»
Доводи апелянта щодо відсутності у позивача права укладати договір, оскільки останній не є власником спірного майна та не наділений правами господарського відання чи оперативного управління стосовно спірного майна, колегією суддів також визнано безпідставними, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради № 378/5765 від 14.07.2011, а саме п.2 - КП "Київжитлоспецексплуатація" є єдиною уповноваженою особою на укладення договорів на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання в об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва.
В подальшому, рішенням Київської міської ради 464/1328 від 14 травня 2015 року внесено зміни та доповнення в рішення № 378/5765.
Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 рішення № 378/5765 (із змінами та доповненнями) Київська міська рада доручила Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, таких як: нежитлові будинки, інженерні та інші споруди, а також будинки та інфраструктурні об'єкти житлового фонду, передані до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій; Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення. Плата за розміщення телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення, щомісячно у формі попередньої оплати перераховується суб'єктами господарювання, згідно з умовами договору, на поточний рахунок Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".
Законність зазначеного рішення встановлено під час розгляду справи №2а-16531/12/2670 за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2011 № 378/5765, за результатами розгляду якої встановлено відповідність вказаного рішення вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, дійсність правочину - це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено нормами статті 203 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що в силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до ст..ст. 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Колегія суддів звертає увагу, що при укладанні спірного Договору сторонами дотримано вимог щодо форми, змісту та істотних умов.
Посилання апелянта на підписання спірного Договору з боку позивача не уповноваженим представником, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно з п.1.1. Положення про дирекцію з розвитку телекомунікаційних мереж, затвердженої наказом №79 від 21.04.2011 Дирекція з розвитку телекомунікаційних мереж Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" є відокремленим підрозділом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" без статусу юридичної особи та має організаційно правову форму - філія.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Дирекція з розвитку телекомунікаційних мереж, як структурний підрозділ, філія Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" - зареєстровано Шевченківською районною в місті Києві адміністрацією 09.03.2011 та на даний час не припинено її діяльності.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність в статуті позивача, в редакції 2000 року, даних про структурний підрозділ не спростовує законність його створення в подальшому, так само, як і підписанням Заступником начальника Дирекція з розвитку телекомунікаційних мереж Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" спірного Договору, на підставі довіреності №155/1/19-765 від 21.02.2012.
Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладались додаткові угоди до Договору, а саме Додаткова угода № 1 від 01.08.2012 року, Додаткова угода № 2 від 01.10.2012 року, Додаткова угода № 3 від 01.11.2012 року, Додаткова угода № 4 від 14.11.2012 року, Додаткова угода № 5 від 15.04.2013 року, Додаткова угода № 6 від 28.11.2013 року, Додаткова угода № 7 від 12.03.2014 року, Додаткова угода № 8 від 17.03.2013 року, Додаткова угода № 9 від 11.04.2014 року.
Доказами укладання спірного Договору спрямоване на реальне настання правових наслідків, що як вбачається з матеріалів справи, є той факт, що з 2012 по 2104 року відповідач користувався та продовжує користуватися будівлями комунальної власності (акти наданих послу за Договором), здійснював оплату за Договором (копії банківських виписок), що свідчить про схвалення останнім спірного договору, в розумінні ст. 241 ЦК України.
Також, безпідставними є твердження апелянта щодо обов'язкової державної реєстрації спірного Договору, оскільки чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язковості державної реєстрації договору сервітуту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного Договору недійсним.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання за Договором № 04-С/149 про встановлення сервітуту від 01.04.2012 року ( з врахуванням Додаткової угоди № 9 від 11.04.2014 року до Договору про встановлення сервітуту від 01.04.2012 року), в частині внесення оплати в розмірі 16 636,80 грн. на місяць, за період з грудня 2014 року по вересень 2015 року не вносив, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 166368,00 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем зазначеної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги, в частині стягнення основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, який складено арифметично вірно прийшла до висновку про його обґрунтованість.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/27149/15.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Укртелебуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 по справі №910/27149/15 без змін.
2.Матеріали справи №910/27149/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді Л.М. Ропій
Н.Ф. Калатай