ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 серпня 2016 року № 826/26424/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Алміс»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Алміс» (надалі - позивач, товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 0001972203, 0001982203.
Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.
Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Надав до матеріалів справи письмові заперечення проти позову в яких посилався на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. Крім того зазначив, що позивачем до перевірки не було надано всіх документів на підтвердження реальності господарських взаємовідносин з контрагентом. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
30 квітня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 860/26-58-22-03/34661910 від 13.03.2015, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:
- 0001972203, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 177 708,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 142 167 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 35 541,75 грн.;
- 0001982203, яким позивачу за порушення п.п. 138.1.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 168 823,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 135 059 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33 764,75 грн.
Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Мелана».
Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим з огляду на: 1) ненаданням до перевірки паспортів на обладнання, інструкцій по експлуатації обладнання, графіків виконання ППР, вихтового журналу, журналу ПВХ, списку працівників замовника, допущених до експлуатації; відсутністю в Контрагента відповідної ліцензії; відсутністю у Контрагента матеріально-технічної бази.
Крім того, контролюючий орган посилається на те, що по певним договорам позивачем до перевірки не було надано актів надання послуг.
Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.
Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2014 року між Позивачем та ТОВ «Мелана» виникли господарсько-договірні взаємовідносини на підставі наступних договорів.
За договором від 08.07.2014 року № 08/07-2ПР ТОВ «Мелана» здійснене розроблення ескізів проектної документації для технічного оснащення автономної котельні теплопотужністю (Q=1MBt) на твердому паливі по вул. Героїв Космосу у м. Києві, що підтверджується актом про надання послуг від 31.07.2014 № 31/071.
Відповідно до договору від 01.07.2014 року № 01-07-ТО ТОВ «Мелана» були виконанні роботи по технічному обслуговуванню котелень, що підтверджується актом про надання послуг від 30.07.2014 № 31/07.
На виконання договору від 25.07.2014 року № 25/07 ТОВ «Мелана» були виконані роботи з режимної наладки та та балансових випробувань котлів, ремонту котла та ін., що оформлено актом про надання послуг від 31.07.2014 № 31/07.
Як передбачено договором від 01.07.2014 року № 01-07-Р, ТОВ «Мелана» були виконанні роботи по встановленню лічильників, обстеження ВХР котельні, ремонтних робіт та наладці приладів котельні, про що складені акти № 30/07-2 від 30.07.2014, № 31/072 від 31.07.2014 та 20/07 від 20.07.2014.
За договором від 08.07.2014 року № 08/07-1ПР про надання консультаційних послуг з отримання необхідних документів для проектування автоматичної газової котельні теплопотужністю (Q=5,32 МВт) по вул. Мечникова 11а, а також розробленні проектної документації автономної газової котельні багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 6 літ. Ж, роботи, як зазначає позивач, станом на час проведення перевірки знаходились в процесі виконання ТОВ «Мелана», внаслідок чого позивачем були перераховані аванси в сумі 576 100 грн, згідно платіжних доручень: 92150,00 грн від 22.07.2014; 175 300,00 грн від 09.07.2014; 230 650,00 грн від 22.07.2014р; 78000,00 грн від 30.07.2014.
Згідно з договором від 25.07.2014 року № 25/07-1ПР про розроблення ескізів проектної документації для технічного оснащення автономної котельні теплопотужністю (Q=1MBt) на твердому паливі також роботи в процесі виконання, перерахована передплата в сумі 29 800 грн.
Посилання посадових осіб контролюючого органу в акті перевірки на те, що позивачем до перевірки не надано паспортів на обладнання, інструкцій по експлуатації обладнання, графіків виконання ППР, вихтового журналу, журналу ПВХ, списку працівників замовника, допущених до експлуатації, судом відхиляються, адже платник податків зобов'язаний підтверджувати правомірність формування показників податкової звітності виключно документами, що визначені в ст. 44 ПК України. Зазначена стаття не містить в собі таких документів як паспорти на обладнання, інструкцій по експлуатації обладнання, тощо.
До того ж, суд відзначає, що компетенція податкового органу не розповсюджується на перевірку відповідності якості товару встановленим вимогам.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів витребування у позивача під час проведення перевірки паспортів на обладнання, інструкцій по експлуатації обладнання, графіків виконання ППР, вихтового журналу, журналу ПВХ, списку працівників замовника, допущених до експлуатації.
Твердження контролюючого органу про відсутність у ТОВ «Мелана» ліцензії, є необґрунтованими, оскільки на час надання послуг та виконання робіт Контрагент мав діючу Ліцензію серія АЕ №290282 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, в тому числі на проведення робіт з монтажу інженерних мереж, мереж опалення, газопостачання та газообладнання.
Доводи контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Мелана» матеріально-технічної бази, судом відхиляються, адже згідно листа ТОВ «Мелана» від 16.04.2015 № 46, який наявний в матеріалах справи, станом на 01 липня 2014 року вартість основних засобів у ТОВ «Мелана» складала 862,0 тис. грн., з них машини та обладнання - 456,9 тис. грн., інструменти, прилади, інвентар (меблі) - 305,3 тис. грн.
Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.
Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт (наданих послуг) дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.
Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.
В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.
ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.
При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагенту позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акту.
Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.
Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
За таких обставив суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо завищення позивачем податкового кредиту та витрат по господарським операціям з ТОВ «Мелана».
Разом з тим, приходячи до переконання про необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд також приймає до уваги наступне.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, обсяг доходу Товариства у 2014 році не перевищив 20 мільйонів гривень, що свідчить про неправомірність проведення контрольного заходу.
До того ж, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII - у підпункті 78.1.1 Податкового кодексу України слово «можливі» виключено.
В матеріалах справи відсутні докази наявності фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, виявлених за наслідками перевірок інших платників податків або в разі отримання податкової інформації. У той же, час подання таких доказів належить до обов'язку суб'єкта владних повноважень, в розумінні пп. 78.1.1 Податкового кодексу України (в редакції від 28.12.2014), відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки позивачем не заявлено позовних вимог щодо правомірності проведення перевірки, то суд сприймає обставину протиправно проведеного контрольного заходу як додатковий доказ протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Алміс» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 0001972203, №0001982203 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві.
3. Стягнути судові витрати в сумі 5 197 (п'ять тисяч сто дев'яносто сім) грн. 99 коп на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Алміс» шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Б. Федорчук