ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
17 серпня 2016 року № 826/388/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк»
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» (далі - Відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не включення Позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ "Радикал Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати Відповідача подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо Позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів в вкладом в ПАТ "Радикал Банк".
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що бездіяльність Відповідача є протиправною, а Позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Радикал Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В судовому засіданні 28.04.2016 р. представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач подав письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки дії Відповідача відповідають вимогам діючого законодавства України, вчинені та прийняті у відповідності до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В судовому засіданні 28.04.2016 р. представники сторін заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, внаслідок чого судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмовому провадженні на підставі частини 4 статті 122 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
09.07.2015 р. між ОСОБА_1 як клієнтом та ПАТ "Радикал Банк" як банком було укладено Договір банківського рахунку №18670/П-1-980.
Згідно із пунктом 1.1 вищезазначеного договору банк, керуючись Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України №49 від 12.11.2003 року (зі змінами та доповненнями), відкриває Клієнту поточний рахунок у гривні НОМЕР_1 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування і нарахування процентів, на умовах та у порядку, визначених цим Договором та чинним законодавством України (в тому числі і нормативно-правовими актами Національного банку України), внутрішніми нормативними актами Банку та цим Договором.
Відповідно квитанції №14261 від 09.07.2015 року Позивачем було внесено готівку у касу у загальному розмірі 195 000 грн. з призначенням платежу: «Поповнення поточного рахунку».
Постановою Правління Національного банку України від 09.07.2015 р. № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.07.2015 р. № 130 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", згідно з яким з 10.07.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування на тимчасову адміністрацію в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 184 від 08 жовтня 2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» до 09 листопада 2015 р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Савельєвої Анни Миколаївни до 09 листопада 2015 р. включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 09 листопада 2015 р. № 769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАДИКАЛ БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 09 листопада 2015р. № 203, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАДИКАЛ БАНК», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», визначені статтями 37, 38 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Савельєвій Анні Миколаївні на два роки з 10 листопада 2015 року до 09 листопада 2017 року включно.
Позивач 18.11.2015 року звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» із заявою про включення до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування за банківським вкладом.
Повідомленням №3759 від 19.11.2015 року Уповноваженою особою Фонду повідомлено Позивачу, що в порядку ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" транзакція ПАТ «Радикал Банк» щодо перерахування на користь Позивача грошової суми з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку» на суму 195 000 грн., дата вчинення транзакції 09.07.2015 року, час вчинення транзакції 17:08 - є нікчемним правочином.
Вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до адміністративного суду.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 3 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Матеріали справи свідчать, що 09.07.2015 р. о 17.08 год. (час вчинення транзакції Позивача) співробітником банку також було вчинено ще 6 транзакцій (на отримання готівки від вкладників (в т.ч. транзакція Позивача)), на загальну суму 1 363 000 грн., що є технічно неможливим, за умови здійснення транзакцій відповідно до Положення про організацію роботи щодо ведення та обліку касових операцій в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".
Враховуючи описані вище обставини, в період з 18 серпня по 19 жовтня 2015 року у ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» було проведено службове розслідування за фактом здійснення посадовими особами банку операцій щодо розміщення вкладів клієнтів банку через рахунки каси банку, які було здійснено 09.07.2015 року поза межами робочого часу та/або операційного дня та щодо розміщення вкладів клієнтів банку через рахунки каси банку, які було здійснено по 09.07.2015 року з одночасною реєстрацією у системі АБС Б2 за одним й тим самим часом проведення транзакції в одній касі одними касиром, про що було складено та затверджено 19 жовтня 2015 р. відповідний акт.
Уповноважена особа Фонду також звернулась до правоохоронних органів із повідомленням вих. № 3247/15 від 09.11.2015 р. про вчинення кримінального правопорушення за фактом вчинення посадовими особами ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та іншими не встановленими особами дій, які мають ознаки кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ст.ст. 191, 362 КК України.
Вищезазначене, на думку суду, у повні мірі підтверджує висновок Уповноваженої особи Фонду про нікчемність транзакції ПАТ «Радикал Банк» щодо перерахування на користь Позивача грошової суми з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку» на суму 195 000 грн., дата вчинення транзакції 09.07.2015 року, час вчинення транзакції 17:08.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.
Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.
Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.
Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.
За приписами ч. 1 ст. 55, ч. 3 ст. 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
З метою реалізації конституційних прав кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захисту виборчих прав, права на доступ до публічної служби тощо в Україні в системі судів загальної юрисдикції утворено адміністративні суди.
За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Законодавство не містить визначення терміну "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суд повинен враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суд повинен враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. З КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 171 та ч. 1 ст. 171-1 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належить вирішення питання щодо законності '" (крім конституційності) підзаконних правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Суд повинен звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративного суду щодо вирішення адміністративних справ, судом враховується, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:
понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. З КАС України;
визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. і 7 КАС України;
встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);
встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. З ст. 17 КАС України).
З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Частиною другої цієї статті визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ч. 1 ст. 34 цього Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Згідно із ч. 1 ст. 54 зазначеного Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. З Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою, публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права.
Відповідно до ст. 1 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
Крім того судом враховуються, правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена, зокрема, в ухвалі від 12 квітня 2016 року у справі № К/800/21063/15 (К/800/21185-15), де суд касаційної інстанції вказує, що після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права.
Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69-71, 94,160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.О. Іщук