04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" серпня 2016 р. Справа№ 910/1209/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: Русскіна О.В.;
відповідача: Шиффердеккер О.О.;
третьої особи-1: не з'явився;
третьої особи-2: не з'явився;
третьої особи-3: Шкурко Е.К.;
третьої особи-4: Гвоздецький Т.М.;
третьої особи-5: Гвоздецький Т.М.;
третьої особи-6: не з'явився;
третьої особи-7: не з'явився;
третьої особи-8: не з'явився;
апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський
консервний комбінат" та Товариства з обмеженою
відповідальністю "Фудмаркет"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 16.05.2016р.
у справі №910/1209/16 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача: 1) Національний банк України
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський
консервний комбінат"
3) Державне підприємство "Завод 410 цивільної авіації"
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Рустам"
5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача: 6) ОСОБА_7
7) ОСОБА_8
8) ОСОБА_9
про визнання правочину недійсним
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Авант-банк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав від 05.02.2015р., укладеного між позивачем та відповідачем, зі змінами, внесеними 12.02.2015р., посилаючись на те, що названий правочин не відповідає вимогам законодавства, а саме: ст. ст. 67, 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп.5.1,5.3, 5.6, 5.7, 7.9, 12.2, 12.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012р. №346, постанові Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- постанова Національного банку України №692/БТ від 30.10.20014р. «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» не є нормативно-правовим актом, а тому недодержання її приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам щодо чинності правочину;
- чинним на час укладення оспорюваного договору законодавством, в тому числі Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не було передбачено застережень щодо заборони укладення даних договорів у зв'язку з прийняттям вищевказаних постанов НБУ, або такого наслідку порушення вимог Національного банку України, як нікчемність договору;
- спірний договір відповідає вимогам Закону України «Про заставу», оскільки містить умови щодо розміру основного зобов'язання (п.1.3 договору) та строку його виконання (п.1.4 договору);
- укладений договір не є договором про безоплатне відчуження майнових прав, оскільки він врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобов'язань. Визначена договором процедура звернення стягнення на заставлені майнові права не суперечить Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а п.4.7 є відступленням права вимоги з відкладальною умовою, який узгоджується з визначеним в розділі 4 договору порядком звернення стягнення та не суперечить йому;
- в даному випадку відсутні такі ознаки нікчемності правочину, як безоплатне відчуження майна, відмова від власних майнових вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Національний банк України (далі - третя особа-1).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Гайсинський консервний комбінат" (далі - третя особа-2) та Державне підприємство "Завод 410 цивільної авіації" (далі - третя особа-3).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ОСОБА_7 (далі - третя особа-6), ОСОБА_8 (далі - третя особа-7) та ОСОБА_9 (далі - третя особа-8).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рустам" (далі - третя особа-4) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (далі - третя особа-5).
Треті особи на стороні позивача підтримали позов та просили суд задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.
Треті особи на стороні відповідача проти позову заперечували, просили суд залишити позов без задоволення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. у справі №910/1209/16 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач та третя особа-5 звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. у справі №910/1209/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Третя особа-2 також звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. у справі №910/1209/16.
Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Зокрема, позивач в своїй апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
- позивач не змінював підстав позову, подавши письмові пояснення від 15.03.2016р. та від 16.05.2016р., а лише доповнив їх новими обставинами, розширивши посилання на норми матеріального і процесуального права;
- суд не застосував до оскаржуваного правочину правові норми, якими позивач обгрунтовував свої позовні вимоги;
- в п.7.9 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства передбачено, що банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень. 30.10.2014р. постановою Правління Національного банку України №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», позивачу встановлено обмеження в діяльності банку, зокрема: не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку. Згода куратора банку на передачу в забезпечення ПАТ "АвантБанк" майна - майнових прав за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, при укладанні Договору застави від 05.02.2015р. - відсутня. Відтак, Договір застави від 05.02.2015р. в цілому укладений з порушенням постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних", однак суд у своєму рішенні проігнорував ці обставини;
- позивач мав право діяти виключно з урахуванням встановлених обмежень, відповідно для укладання Договору застави майнових прав необхідно було отримати згоду Національного банку України, проте такий порядок не було дотримано, про що свідчить необізнаність Національного банку України з фактом укладання цього правочину та відсутність їх письмової згоди;
- судом першої інстанції не досліджено письмові докази, надані позивачем;
- судом першої інстанції не досліджена нікчемність Договору застави майнових прав на підставі п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- з моменту введення тимчасової адміністрації до позивача підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який має пріоритет відносно інших законодавчих актів України в правовідносинах;
- у випадку досягнення згоди між позивачем та відповідачем щодо доповнення підстав для настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання такою умовою як "прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця", - відповідні положення мали би бути внесені шляхом укладання та підписання Додаткового договору (додаткової угоди) до договору про надання міжбанківського кредиту №ММ70343ЬС від 11.11.2014р., договору про надання міжбанківського кредиту №ММ69765ЬС від 26.09.2014р., договору №180814Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 18.08.2014р. відповідно. Натомість Договір застави, як похідний від основного договору, не може встановлювати додаткових умов виконання основного зобов'язання. Відтак, Договір застави від 05.02.2015р. в цій частині є недійсним, оскільки встановлює строк (термін) виконання основного зобов'язання, який не передбачений Основними договорами - №ММ70343Ю від 11.11.2014р., №ММ69765ЬО від 26.09.2014р., М180814Лвід 18.08.2014р. - тобто в цій частині Договір застави від 05.02.2015р. суперечить ст. 530 Цивільного кодексу України, але вказана стаття не була застосована судом першої інстанції;
- в порушення ч.2 ст. 590 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 20 Закону України "Про заставу" судом першої інстанції не було надано належну правову оцінку тому факту, що п. 4.7. Договору застави від 05.02.2015р., у тій частині, де передбачає право заставодержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами також і у випадках, які не пов'язані з невиконанням зобов'язання у встановлений строк, -є недійсним як такий, що суперечить ч.2 ст. 590 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 20 Закону України "Про заставу";
- договір застави від 05.02.2015р., у тій частині, де передбачає право заставодержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами також і у випадках, які не пов'язані з невиконанням зобов'язання у встановлений строк, а саме в разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації, - є недійсним як такий, що суперечить ч.2 ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 2, 34, 44, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- суд першої інстанції незаконно розповсюдив наслідки запровадження процедури ліквідації банку на період перебування банку в процедурі тимчасової адміністрації;
- при винесенні рішення від 16.05.2016р., суд не дослідив та не застосував ст. 23 Закону України "Про заставу" та ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";
- рішення від 16.05.2016р. суперечить судовій практиці по аналогічним спорам між тими ж сторонами, а саме у справах №910/13924/15, №925/555/14, №910/21378/15 та №902/392/14.
Третя особа-2 в своїй апеляційній скарзі зазначала наступне:
- постанова правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2015р. є нормативно-правовим актом Національного банку України та є обов'язковою для усіх банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності. Так, у вказаній постанові міститься пряма заборона передавати в забезпечення третім особам майно та активи позивача без погодженням із куратором Національного банку України;
- твердження суду першої інстанції, що постанова правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2015р. не є нормативно-правовим актом є неспроможним. Така постанова є обов'язковою для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності. У зв'язку із тим, що у вказаній постанові Національного банку України міститься пряма заборона передавати у забезпечення третім особам майно та активи позивача без погодження із куратором Національного банку України, оскаржуваний договір застави майнових прав від 05.02.2015р., з огляду на ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним;
- несумлінні дії з боку позивача при підписанні оспорюваного правочину, вчинення якого суперечило (на момент його укладення) нормам чинного законодавства, у тому числі, постанові Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р., дає право відповідачу звертатись до позивача із відповідними вимогами щодо відшкодування шкоди, що йому завдана, у зв'язку із укладенням такого правочину;
- підставами позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував до початку судового розгляду свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, стали, зокрема, обставини, які ґрунтуються на положеннях ч.ч.6, 7 ст. 67, ч. 9 ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльності», пп.5.1, 5.3, 5.6, 5.7 Положення про застосування Національного банку України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012р. №346, тобто, здійснення посиленого контролю за діяльністю банку, призначення куратора банку, повноваження куратора, у тому числі (але не виключно) постійний контроль за діяльністю банку та перевірка правочинів, що вчинені банком за останній рік, а також надання згоди на укладення таких правочинів. Саме такі обставини було докладно викладено у позовній заяві до початку розгляду спору по суті, а вже після початку розгляду позивачем було додано до матеріалів справи протокол №5 від 18.05.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015р., яким затверджено результат перевірки правочинів та виявлено, що оскаржуваний договір застави майнових прав від 05.02.2015р. є нікчемним. Водночас, у господарському процесі, на відміну від цивільного, імперативно не врегульований момент подачі доказів по справі;
- судом не було залучено інших юридичних осіб, майнові права за кредитами яких, стали предметом оскаржуваного договору застави майнових прав від 05.02.2015р.;
- судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та не залучено усіх поручителів за кредитами, майнові права за якими передано за оспорюваним договором.
Третя особа-5 в своїй апеляційній скарзі, зокрема, посилалася на наступні обставини:
- суд прийшов до висновку, що спір розглядається виключно з визначених позивачем предмета та підстав позовної заяви, а тому відмовився надавати оцінку обставинам недійсності Договору застави майнових прав, що викладені у письмових поясненнях позивача від 15.03.2016р. та письмових поясненнях третьої особи-5 від 13.05.2016 р.;
- при подачі письмових пояснень від 15.03.2016р. позивач лише доповнив підстави позову новими обставинами, заливши незмінними первісні обставини, здійснив посилання на додаткові норми матеріального права, зокрема, конкретно вказавши про недійсність Договору застави майнових прав, у зв'язку з тим, що його недійсність прямо встановлена п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач не змінював підстави позову;
- встановлюючи, чи Договір застави майнових прав є недійсним у зв'язку з тим, що його недійсність прямо встановлена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд розглядав би спір саме у межах заявлених позивачем вимог;
- відмовившись досліджувати обставини недійсності Договору застави майнових прав у зв'язку з тим, що його недійсність прямо встановлена законом, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив вищенаведені норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті;
- у зв'язку з тим, що за загальним правилом акти органів державного управління поділяються на нормативні та розпорядчі (індивідуальні) акти, а відповідно до Закону України «Про національний банк України» у редакції від 01.01.2015р. Правління Національного банку України було наділено повноваженнями і видавало виключно нормативні акти, то постанова Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 р. «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» є саме нормативно-правовим актом і не може вважатися актом індивідуальної дії. Аналогічний висновок викладено в постанові Вищого господарського суду України від 04.05.2016р. у справі №910/21378/15;
- позивач, якого було віднесено до категорії проблемних, не мав права порушувати обмеження, встановлені Національним банком України, та не мав права без погодження з куратором банку Губенко С.М. укладати спірний договір застави майнових прав і передавати в забезпечення відповідачу майнові права. Відсутність такого погодження встановлена рішенням засідання комісії позивача з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями від 18.05.2015р. та відповідними поясненнями представників Національного банку України, що долучені до матеріалів даної справи;
- зважаючи на те, що оспорюваний договір застави майнових прав є недійсний у зв'язку з тим, що його недійсність встановлена законом, вимога позивача про визнання недійсним нікчемного правочину у судовому порядку відповідає законодавству.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.) апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.07.2016р.
11.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
12.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача, третьої особи-6, третьої особи-7 та третьої особи-8 надійшли відзиві на апеляційні скарги.
В судове засідання 12.07.2016р. з'явилися представники позивача, відповідача, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-5, третьої особи-6, третьої особи-7 та третьої особи-8. Представники третьої особи-1 та третьої особи-4 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги позивача, третьої особи-3 та третьої особи-5 були об'єднанні в одне провадження, а розгляд справи відкладено на 18.08.2016р.
05.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли:
- від третьої особи-2 уточнення до апеляційної скарги, в яких вона уточняла свої вимоги, просила суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. у справі №910/1209/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги;
- від відповідача - клопотання про залучення до матеріалів справи судової практики, а саме постанови Вищого господарського суду України від 06.07.2016р. у справі №910/27921/15.
Колегією суддів було прийнято до розгляду уточнення апеляційної скарги третьої особи-2 та задоволено клопотання відповідача про залучення вищевказаної постанови суду касаційної інстанції.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.08.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Коршун Н.М. на лікарняному, для розгляду справи №910/1209/16 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2016р. апеляційні скарги було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.08.2016р.
В судовому засіданні 18.08.2016р. представники позивача, третьої особи-3, третьої особи-4 та третьої особи-5 підтримали апеляційні скарги з урахуванням уточнень та додаткових пояснень до них, просили суд скарги задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. у справі №910/1209/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні 18.08.2016р. представник відповідача заперечував проти апеляційних скарг з підстав, наведених у відзиві на апеляційні скарги, просив суд залишити скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-6, третьої особи-7 та третьої особи-8 в судове засідання 18.08.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до Київського апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком учасника процесу, яким він користується і розпоряджається на власний розсуд.
Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-6, третьої особи-7 та третьої особи-8 за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 18.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-3, третьої особи-4 та третьої особи-5, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
05.02.2015р. між відповідачем, як заставодержателем, та позивачем, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав (далі - Договір застави), посвідчений 05.02.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 213 (том справи - 1, аркуші справи - 9-12).
За умовами Договору застави (п.п.1.1, .12, 1.4) предметом останнього є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами (далі - боржники), що є його невід'ємною частиною (надалі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитний договір). Станом на 05.02.2015р. заборгованість за кредитними договорами становить 376 007 587,04 грн., в т.ч.:
- кредитний договір №19К-Н від 21.01.2011р. між ПАТ "Сведбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором, та ТОВ "Фудмаркет" - 166 009 867,40 грн.;
- кредитний договір №22/46/07-КЛТ від 20.06.2007р., між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором та ТОВ "Гайсинський консервний комбінат" - 11 925 122,19 грн.;
- кредитний договір №3.3ДС/11/2012-КЛТ від 27.04.2012р., між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором, та ТОВ "Торговий дім "Золотий Урожай" - 14 889 139,96 грн.;
- кредитний договір №3.3ДС/35/2010-КЛТ від 30.07.2010р., між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором , та ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай" - 183 183 457,49 грн.
Зобов'язання, що виникають з укладених кредитних договорів, забезпечених договорами застави, іпотеки, поруки тощо, перелік яких наведений у Акті приймання-передачі, що буде укладений сторонами цього договору протягом одного робочого дня після укладення договору.
Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 376 007 587,04 грн.
Кінцевий термін основного зобов'язання - 01.04.2015р.
12.02.2015р. між сторонами було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору застави майнових прав, посвідченого Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.02.2015р. за реєстровим №213 (том справи - 1, аркуші справи - 13-15). У вказаному договорі сторони дійшли згоди викласти п.п.1.1, 1.2, 1.3, 2.1,6.6 в новій редакції.
Згідно з внесеними змінами (п.п.1.1-1.4 Договору застави) станом на 12.02.2015р. заборгованість за договором кредитної лінії становить 79 888 191,01 грн., в тому числі договір кредитної лінії № ВКЛ-2002457/1 від 15.05.2012р., між АТ "Дельта Банк" (кредитор), та ДП "Завод 410 ЦА" (позичальник) - 79 888 191,01 грн.
Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 455 895 778,05 грн.
Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що виплавають (та/або випливатимуть) з договору про надання міжбанківського кредиту №ММ70343LG від 11.11.2014р., договору про надання міжбанківського кредиту №MM69765LG від 26.09.2014р., з договору №180814Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 18.08.2014р., укладених між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до них, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них) та письмових повідомлень від заставодавця, (далі разом або окремо - кредитний договір), в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.
Кінцевий термін виконання основного зобов'язання - 01.04.2015р.
Права та обов'язки сторін наведені в розділі 3 Договору застави, згідно з п.п.3.1.4 п.3.1 якого заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань, серед іншого, у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних.
Порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав шляхом уступки вимоги визначений в розділі 4 Договору, в п.п.4.1, 4.6, 4.7 якого передбачено, що у разі набуття заставодержателем підстав для звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього договору та чинного законодавства України заставодержатель має право здійснити реалізацію предмета застави шляхом уступки права вимоги за Кредитними договорами у порядку, визначеному законодавством України. Звернення стягнення на предмет застави відбувається у порядку, передбаченому ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". У випадку, якщо в термін, визначений у п.1.4 договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором.
В п.6.3 Договору застави передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором чи настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов'язує припинення права застави.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірний Договір застави зі змінами, внесеними 12.02.2015р., є недійсним, оскільки порушує норми ст. ст. 67, 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп.5.1, 5.3, 5.6, 5.7, 7.9, 12.2, 12.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012р. №346, постанову Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Зокрема, позивач наголошував на тому, що передумовою для укладення спірного Договору застави мала бути згода (погодження) Національного банку України. Однак між сторонами було укладено Договір, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання згоди Національного банку України, наявність якої є обов'язковою в силу закону.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд визнати недійсним Договір застави майнових прав від 05.02.2015р., укладений між позивачем та відповідачем, зі змінами, внесеними 12.02.2015р.
Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими, документально та нормативно не підтвердженими. При цьому в своєму рішенні суд зазначив:
- суд вважає, що недодержання позивачем приписів постанови №692/БТ від 30.10.2014р. правління Національного банку України щодо обмеження прав публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", як власника відповідного майна на розпорядження ним, не є достатньою та належною правовою підставою для визнання недійсним договору, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено таких наслідків невиконання банківськими установами вимог та приписів (заходів впливу) Національного банку України як визнання недійсними укладених всупереч них правочинів. Недодержання вимог Національного банку України при наданні певній банківській установі статусу проблемного банку може свідчити лише про наявність підстав для притягнення Національним банком України особи, щодо якої вжито заходи впливу, у порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність", до окремого виду відповідальності за порушення в сфері здійснення банківської діяльності;
- нормами ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які є спеціальними при віднесенні банку до категорії проблемних, визначено, що Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Інших юридичних наслідків приписами наведеної статті не визначено;
- за своєю правовою природою постанова Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. є актом індивідуальної дії, який вирізняться з поміж інших юридичних актів тим, що стосується конкретної особи. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію;
- постанова Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. була прийнята стосовно позивача, а не обох контрагентів за спірним правочином, внаслідок чого не може мати юридичних наслідків для відповідача;
- за твердженнями відповідача, які позивачем не спростовані, відповідач не знав та не міг знати про введення Національним банком України визначених у постанові №692/БТ від 30.10.2014р. обмежень прав позивача.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як уже зазначалося вище, передумовою для визнання недійсним Договору застави, укладеного між сторонами, позивач зазначає невідповідність вказаного правочину вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 67, 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп.5.1, 5.3, 5.6, 5.7, 7.9, 12.2, 12.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012р. №346, а також постанові Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». При цьому, в своєму позові позивач вказував про те, що спірний Договір застави було укладено у період застосування до позивача регулятором банківського сектору особливого режиму контролю.
В процесі судового розгляду позивачем були подані додаткові письмові пояснення від 15.03.2016р. та від 16.05.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 190-193, том справи - 2, аркуші - 70-73), в яких наведено більш детальне та розширене обґрунтування заявлених ним вимог.
Вказані пояснення були розцінені місцевим господарським судом як зміна підстав позову. Однак при цьому поза увагою суду залишилося те, що позивач лише доповнив свої первісні пояснення по суті спору, викладені в позовній заяві, новими обставинами, розширивши посилання на норми матеріального і процесуального права, водночас первісні обставини були позивачем збережені. Наведене свідчить про те, що позивачем було змінено підстави поданого позову (аналогічна правова позиція щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України наведена в п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»), але судом першої інстанції не було прийнято до уваги вищезгадані пояснення позивача.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015р. №150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015р. до 02.06.2015р.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015р. було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015р.
Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати позивача.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015р. було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015р. до 04.10.2017р. включно.
В процесі судового розгляду було встановлено, що Договір застави був укладений у період, коли відносно позивача існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку та його клієнтів, передбачені постановою Правління Національного банку України від 26.02.2014р. №102/БТ, з урахуванням постанови Національного банку України про внесення змін від 12.06.2014р. №348/БТ, згідно з якою для здійснення контролю за використанням кредиту, що наданий Національним банком України для позивача, з метою збереження ліквідності, призначено представника Національного банку України Мелюшкевічеву С.Е. та визначено його функціональні обов'язки (згідно Додатку). Зокрема, обов'язковому попередньому погодженню з представником Національного банку України підлягали наступні операції банку та його клієнтів: операції із кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті); операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10 000 тис. грн. (в еквіваленті).
Як уже зазначалося вище, предметом спірного Договору застави є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення на загальну суму 455 895 778,05 грн. (в редакції змін до Договору застави, внесених 12.02.2015р.). Тобто, вказана в Договорі сума значно перевищує 10 000 тис. грн. (в еквіваленті).
Тобто, укладення між сторонами Договору застави, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України, суперечить вимогам постанови Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014р. та ст. ст. 3, 47, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що постанова Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. не є нормативно-правовим актом, а тому недодержання її приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам чинності правочину.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
В ст. ст. 2, 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність», згідно зі ст. ст. 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.
У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.
Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.
Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.
Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.
Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Саме з урахуванням вищевикладених норм правлінням Національного банку України було прийнято постанови №102/БТ від 26.02.2014р. "Про надання кредиту для збереження ліквідності", №348/БТ від 12.06.2014р. "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 26 лютого 2014 року №102/БТ", №560/БТ від 11.09.2014р. "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" (том справи - 2, аркуш справи - 65), про які зазначав у своєму позові та додаткових поясненнях позивач.
Згідно з Додатком до постанови Національного банку України №348/БТ від від 12.06.2014р. позивач зобов'язався погоджувати з представником Національного банку України, зокрема операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами та запрошувати представника Національного банку України на загальні збори акціонерів, засідання спостережної ради, правління та комітетів (кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо).
Натомість, як уже зазначалося вище, спірний Договір застави було укладено між сторонами за відсутності згоди (погодження) із Національним банком України.
Колегією суддів враховано посилання місцевого господарського суду на те, що постанови Правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а тому недодержання їх приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам чинності правочину.
Водночас, як вірно зазначає позивач, відповідно до ст. 3 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки зобов'язані провадити свою діяльність відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України.
На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (аналогічна правова позиція наведена в п.2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. позивача було віднесено до категорії проблемних до 180 днів. Для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.
Постановою Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014р. було призначено куратором позивача Губенко С.М. та надано їй право керуватися у свої діяльності повноваженнями, визначеними у п.4.9 глави 4 розділу І Положення №346. Окрім того, визнано такою, що втратила чинність, постанову №348/БТ від 12.06.2014р.
Відповідно до п.п.4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012р. №346 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.
На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.
Відповідно до п.п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012р. (далі - Положення) (в редакції від 26.01.2015 року, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в п.5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.
Наведене свідчить про те, що на час укладення оспорюваного Договору застави діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладання договорів застави мали бути погоджені з куратором банку. Однак, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором банку. При цьому поза увагою місцевого господарського суду залишилися обмеження у діяльності позивача (банку), встановлені постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р., які по суті виключають можливість укладення оспорюваного правочину без погодження з куратором банку, і вказані обставини не були враховані при вирішенні спору у даній справі.
Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що постанови Національного банку України не впливають на відносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення оспорюваного Договору застави.
Однак, відповідно до ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами. Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Таким чином, постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014р. "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.
Згідно з наданими суду поясненнями про прийняття вищезгаданих постанов Національного банку України були ознайомлені відповідальні працівники позивача. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.
Укладаючи з відповідачем спірний Договір застави, позивач був зобов'язаний не лише отримати згоду Національного банку України на його укладання, але й проінформувати куратора про укладання зазначеного договору, надати йому текст для ознайомлення та погодження. Однак, встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства порядок, позивачем не було дотримано, що в свою чергу свідчить про необізнаність куратора з фактом укладання цього правочину та відсутність його письмової згоди.
Про необхідність отримання згоди куратора у подібних правовідносинах зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 04.05.2016р. у справі №910/21378/15.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на березень 2015 року) на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті.
В матеріалах справи наявний витяг з протоколу №5 від 18.05.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 98-100), яким затверджено результати перевірки, в ході якої виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний Договір застави та договір про внесення змін та доповнень до нього від 12.02.2015р. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п. 1, 5 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки:
- постановою Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором, однак договір укладено без такого погодження;
- договір надає позивачу, що є кредитором банку, переваги перед іншими кредиторами, оскільки передбачає безумовну передачу заставодержателю предметів застави;
- договір не відповідає вимогам Закону України "Про заставу", оскільки не містить умов щодо розміру основного зобов'язання, строку його виконання, а тому внаслідок цього банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
- уклавши договір застави банк безоплатно здійснив відчуження майнових прав та відмовився від власних майнових вимог.
Згідно з частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами Договору застави з урахуванням змін до нього від 12.02.2015р., як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2015р. у справі №910/24993/14).
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.
В ст. 55 названого Кодексу передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
З наведеного випливає, що під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання.
Тобто, для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Позивач є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Водночас відповідно до п.8 ч.1 ст. 7, ч.1 ст. 7-1 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та має право запроваджувати обмеження на діяльність банків.
Так, відповідно до п. 12.3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 (у редакції від 27.01.2015р.) рішення Правління НБУ про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.
Оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, то обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів, з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.
Тобто, незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України від 30.10.2015р. №692/БТ «Про віднесення ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» до категорії проблемних» нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.1 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний Договір застави, без погодження з куратором банку.
Відтак, оскільки позивач не мав права укладати Договір застави без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.
Колегією суддів враховано посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 06.07.2016р. у справі №910/27921/15, однак предметом розгляду у названій справі були позовні вимоги про визнання недійсним лише п.4.7 Договору застави майнових прав від 05.02.2015р., тоді як у справі №910/1206/16 судом переглядався названий правочин у повному обсязі. Тобто, в даному випадку відсутні підстави вважати, що під час розгляду справи №910/27921/15 судами встановлювалася відповідність всіх умов названого договору, окрім оскаржуваного п.4.7, вимогам діючого законодавства.
До того ж, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач довів наявність підстав, з якими законодавець пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем вимог.
Натомість доводи апеляційних скарг підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/1209/16 від 16.05.2016р. має бути скасоване з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням як позовної заяви, так і апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційних скарг мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський консервний комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/1209/16 від 16.05.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
3. Визнати недійсним договір застави майнових прав від 05.02.2015р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Авант-банк", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим №213, зі змінами, внесеними договором про внесення змін та доповнень, укладеним 12.02.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Авант-банк", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим №235.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 515,80 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайсинський консервний комбінат" 1 515,80 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" 1 515,80 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
9. Матеріали справи №910/1209/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України через Київський апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова