донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
09.08.2016 справа №908/978/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Не з'явився Не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запоріжкокс” , м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від02 червня 2016 р. (повний текст складено та підписано 10.06.2016р.)
у справі№ 908/978/16 (суддя Попова І.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Максима”, м.Дніпропетровськ
доПриватного акціонерного товариства “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя
простягнення 253 200 грн. 07 коп. основного боргу, 119 964 грн. 08 коп. втрат від інфляції, 10 916 грн. 55 коп. 3 % річних
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.06.2016р. у справі №908/978/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Максима”, м.Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя про стягнення 253 200 грн. 07 коп. основного боргу, 119 964 грн. 08 коп. втрат від інфляції, 10 916 грн. 55 коп. 3 % річних - задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 118 121 грн. 68 коп. втрат від інфляції, 10 916 грн. 55 коп. 3% річних процентів, а також витрати по сплаті судового збору. Провадження в частині стягнення суми основного боргу припинено за відсутністю предмету спору.
Приватним акціонерним товариством “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4326,13грн. та 3% річних у розмірі 20,36грн. та прийняти нове, яким відмовити у цій частині з огляду на невірний арифметичний розрахунок позовних вимог, здійснений судом першої інстанції при прийнятті рішення.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився. Про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. Одночасно, на адресу апеляційного суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки представника, який брав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції з причини знаходження останнього у іншому судовому засіданні. Проте, клопотання скаржника про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення, оскільки в силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Отже, в разі зайнятості одного з представників підприємства, сторони не позбавлені можливості направити у судове засідання іншу особу, наділивши її відповідними повноваженнями.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Максима”, м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя про стягнення 253 200 грн. 07 коп. основного боргу, 119 964 грн. 08 коп. втрат від інфляції, 10916 грн. 55 коп. 3 % річних
Позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки №2368 від 02.10.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу товар на загальну суму 279112 грн. 60 коп., однак, вартість поставленого товару відповідач сплатив частково, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у сумі 253 200 грн. 07 коп. Також, у зв'язку з порушенням строків оплати, встановлених договором, позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором поставки №2368 від 02.10.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару. Одночасно, у процесі розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про припинення провадження в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з оплатою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявників апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом, 02.10.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Запоріжкокс” (назву якого змінено на Приватне акціонерне товариство “Запоріжкокс” - відповідач у даній справі, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Максима” (Постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки № 2368, згідно з яким Постачальник зобов'язався поставити товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар - труби, на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що кількість, номенклатура Товару зазначаються в специфікаціях до даного договору.
Порядок розрахунків узгоджено розділом 5 договору, пунктом 5.2. якого передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється в порядку, вказаному у відповідній специфікації до договору.
Строк дії договору встановлено до 01.10.2016р., закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань. (п.10.5. Договору), тобто на момент виникнення заявленої до стягнення суми боргу, сторони перебували у договірних відносинах.
Договір поставки №2068 від 02.10.2014р. підписаний сторонами без заперечень та скріплений печатками підприємств.
На виконання умов договору поставки № 2368 від 02.10.2014 р. сторонами підписано Специфікацію № 2/2515 від 21.10.2014 р., якою узгоджено номенклатуру, кількість, вартість, строк поставки та оплати товару. Відповідно до п. 4 Специфікації № 2/2515 строк оплати поставленого товару - 14 календарних днів з моменту поставки.
Як встановлено господарським судом, позивач поставив, а відповідач за видатковими накладними № 14112 від 14.11.2014 р., № 03121 від 03.12.2014 р., № 03122 від 03.12.2014 р. отримав товар до вказаного договору, загальною вартістю 279112 грн. 60 коп.
Фактичне отримання відповідачем поставленого товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних в графі „отримав(ла)" та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1167 від 06.11.2014 р. та № 1277 від 02.12.2014 р. (копії залучені до матеріалів справи), а отже прийнятий відповідачем без заперечень. Крім того, факт отримання товару не спростовано відповідачем.
Виходячи з вищевикладених умов Договору та факту здійснення поставки, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду щодо обов'язку відповідача сплатити вартість отриманого від позивача за видатковою накладною № 14112 від 14.11.2014 р. товару в строк до 28.11.2014р. та за видатковими накладними № 03121 від 03.12.2014 р., № 03122 від 03.12.2014 р. у строк до 17.12.2014р.
За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати товару виконав частково, у зв'язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 253 200 грн. 07коп.
В свою чергу, як встановлено господарським судом відповідач, у процесі розгляду справи сплатив суму основного боргу у розмірі 253 200 грн.07коп, що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням № 53260 від 17.05.2016р., копії яких наявні в матеріалах справи, у зв'язку чим господарським судом припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Наразі, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 119 964 грн. 08 коп., нарахованих за період з грудня 2015 р. по грудень 2016 р. та 3% річних у сумі 10 916 грн. 55 коп., нарахованих за період з 29.11.2014 р. по 11.04.2016 р.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Одночасно, приписами п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Здійснивши перерахунок 3% річних на загальну суму 10 916 грн. 55 коп., а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 119 964 грн. 08 коп., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем, приймаючи до уваги приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 10916,55грн. та інфляційні втрати у розмірі 118 121,68грн.
При цьому, не приймаються до уваги запечеречення відповідача в апеляційній скарзі щодо здійснення судом першої інстанції невірного перерахунку інфляційних втрат та 3% річних, оскільки відповідно до листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р., розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. В свою чергу, з наданого відповідачем до апеляційної скарги розрахунку індексу інфляції вбачається, що зазначені вимоги відповідачем не дотримано. Крім того, не приймається колегією суддів до уваги перерахунок відповідача щодо 3% річних, оскільки, як вбачається, останнім здійснено нарахування 3% річних до 10.04.2016р., в той час як позивачем здійснено розрахунок станом на 11.04.2016р., тобто на день подання позовної заяви.
Також, приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про надання відстрочки виконання рішення у даній справі строком на 6 місяців у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Отже, в розумінні наведеної норми, відстрочка - це відкладання чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України суд як орган державної влади управнений діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, право суду при прийнятті рішення відстрочити його виконання передбачено п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, означена процесуальна норма реалізується судом в контексті дотримання ним норм ст.121 Господарського процесуального кодексу України, яка вимагає дослідження та встановлення наступних обставин: ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Дослідивши наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку доводи відповідача не є тією виключною обставиною, яка давала б підставу для відстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.
Тобто, матеріали справи свідчать, що судом при розгляді клопотання про розстрочення виконання рішення враховано матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Крім того, відповідач не позбавлений права на звернення до суду з заявою про розстрочення/відстрочення після набрання рішенням суду законної сили.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запоріжкокс”, м.Запоріжжя - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області 02.06.2016р. у справі №908/978/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Марченко О.А.
Судді: Зубченко І.В.
ОСОБА_3