ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.08.2016Справа №910/10646/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ»
до 1. Одеської обласної державної адміністрації
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД»
про скасування розпоряджень та визнання договору недійсним
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Байдерін О.А. за довіреністю № 06/18-Д від 22.04.2016 р.;
від відповідача-1: Кравцов Р.В. за довіреністю № 01/02-48/2758 від 09.06.2016 р.;
від відповідача-2: Чугунов М.В. за довіреністю від 11.03.2016 р.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» (далі - відповідач-2) про:
- визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 13.11.2015 р. № 773/А-2015 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)» зі змінами, внесеними розпорядженням № 818/А-2015 від 01.12.2015 р.;
- визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 16.01.2016 р. № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)»;
- визнання недійсним на майбутнє Договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5122755400:01:002:019), розташованої на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту), загальною площею 4, 4600 га, у тому числі 4, 4600 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, який 17.02.2016 р. було укладено між Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «ЕНЕРГОПРОДУКТ ЛТД».
Крім цього, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів судові витрати в сумі 18 634, 00 грн., з яких 4 134, 00 грн. витрат по сплаті судового збору та 14 500, 00 грн. витрати на правову допомогу адвоката.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/10646/16, її розгляд призначено на 04.07.2016 р.
04.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а також клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору.
В судовому засіданні 04.07.2016 р. представник відповідача-2 подав клопотання про відмову від технічної фіксації судового засідання 04.07.2016 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу та підтримав подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.07.2016 р.
15.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 надійшло клопотання про припинення провадження у справі в частині скасування розпоряджень Одеської обласної державної адміністрації на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Означене клопотання відповідач-1 обґрунтовує тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 р. у справі № 815/13/16 оспорювані розпорядження вже були скасовані.
Судом відмолено у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача-1, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2016 р. постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 р. у справі № 815/13/16 скасовано та закрито провадження в адміністративній справі, у зв'язку з чим у суду відсутні жодні підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 20.07.2016 р. представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив, оскільки при прийнятті оспорюваних розпоряджень обласна державна адміністрація керувалась, в тому числі, і принципом раціонального використання земель і можливістю потенційного орендаря ефективно, безперешкодно та доступно користуватися земельною ділянкою і здійснювати передбачуване будівництво. Також, на думку відповідача-1, позивач в даному випадку обмежений у праві вільно, безперешкодно та доступно користуватися земельною ділянкою площею 4, 46 га, оскільки не матиме можливості, наприклад, здійснювати будівництво. Крім того, відповідач-1 зазначає, що прийняття оспорюваних розпоряджень та укладання договору оренди земельної ділянки відбувалось з дотриманням вимог діючого законодавства.
В судовому засіданні 20.07.2016 р. представником відповідача-2 подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/10646/16 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 826/1106/16.
Судом в судовому засіданні 20.07.2016 р. розглянуто подане представником відповідача-1 клопотання про зупинення провадження у справі, та вирішено відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються таким судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, дана справа безпосередньо не пов'язана зі справою № 826/1106/16, оскільки в ній хоч і розглядається спір між тими ж сторонами, але він стосується інших обставин, ніж ті, які покладені в основу даного позову.
За таких обставин, на думку суду, вирішення по суті спору між сторонами у справі № 826/1106/16 жодним чином не перешкоджає розгляду заявлених у даній справі позовних вимог.
В судовому засіданні 20.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.08.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/10646/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 17.08.2016 р.
В судовому засіданні 17.08.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 17.08.2016 р. проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 17.08.2016 р. проти задоволення позову заперечив, оскільки вважає, що оспорюваний договір жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача. Крім того, відповідач-2 зазначає, що позовні вимоги відносно скасування спірних розпоряджень не можуть вирішуватись в господарському процесі, оскільки належать до підвідомчості адміністративних судів. Разом з тим відповідач-2 зазначає, що під час прийняття розпоряджень та укладення договору оренди земельної ділянки з боку відповідачів не було допущено порушень вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні 17.08.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2015 р. позивач звернувся до відповідача-1 з клопотанням № 06/469 від 20.07.2015 р., в якому просив винести розпорядження та надати дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду на 49 років, орієнтовною площею 9,8572 га із земель водного фонду, які не надані у власність або користування, для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Визирської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населених пунктів) із зміною цільового призначення із земель водного фонду на землі транспорту.
Відповіді на вищевказане клопотання позивачем отримано не було.
В подальшому, відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з клопотанням № 11/09 від 11.09.2015 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років загальною площею 9,8572 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, що розташована за межами населених пунктів в межах території Визирської сільської ради та Новобілярської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
13.11.2015 р. Одеською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 773/А-2015 «Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до якого було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Проукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років орієнтовною площею 4, 46 га із земель водного фонду для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 818/А-2015 від 01.12.2015 р. було внесено зміни до розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 13.11.2015 р. № 773/А-2015, відповідно до якого у назві та тексті означеного розпорядження слова «для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту» замінити словами «для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту».
16.01.2016 р. Одеською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 21/А-2016 «Про надання земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до п. 1 якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в довгострокову оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Згідно з п. 2 вищевказаного розпорядження було надано товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 5122755400:01:002:0129) загальною площею 4, 4600 га для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Відповідно до п. 3 розпорядження було доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» виконувати обов'язки землекористувача згідно з вимогами статті 96 Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку з дотриманням вимог законодавства України та умов, зазначених у висновках погоджувальних органів державної влади; здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельні ділянки відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України.
Пунктом 4 означеного розпорядження було доручено Комінтернівській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну орендну плату за земельну ділянку відповідно до чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору.
17.02.2016 р. між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 16.01.2016 р. № 21/А-2016 надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4, 4600 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту). Земельна ділянка надається в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.
Згідно з п. 2.1. Договору в оренду надається земельна ділянка загальною площею 4,4600 га, у тому числі 4,4600 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129.
На виконання умов Договору між відповідачем-1 та відповідачем-2 було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 17.02.2016 р.
Позивач вважає, що вищевказані розпорядження Одеської обласної державної адміністрації та Договір оренди земельної ділянки прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, а саме:
- при прийнятті оскаржуваних розпоряджень відповідачем-1 не зазначено та не надано дозволу на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки;
- спірна земельна ділянка передана відповідачу-2 в оренду з порушенням порядку передачі земель, що полягає у затвердженні Проекту відведення з порушенням ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 198 Земельного кодексу України внаслідок нездійснення погодження меж земельної ділянки всіма суміжними землекористувачами. Проект землеустрою складено з порушенням вимог чинного законодавства;
- оспорюваний Договір оренди земельної ділянки було укладено без проведення нормативної грошової оцінки.
Одночасно, позивач зазначає, що порушення оспорюваними розпорядженням та Договором оренди земельної ділянки його прав та законних інтересів полягає у тому, що виходячи з офіційної публічної заяви очільника Одеської обласної державної адміністрації щодо можливості надання земельної ділянки позивачу, у нього виникли законні очікування і сподівання на розгляд та позитивне вирішення відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. На думку позивача, той факт, що відповідачем-1 було проігноровано первісність клопотання позивача та надано необґрунтовану, анти конкурентну перевагу відповідачу-2, свідчить про порушення «принципу законних очікувань» стосовно позивача.
Також позивач зазначає, що у діях відповідача вбачається порушення принципу рівності учасників земельних правовідносин, а надавши необґрунтовану перевагу одній юридичній особі, відповідачем-1 було порушено принципи захисту економічної конкуренції.
За твердженням позивача, під час прийняття оскаржуваних розпоряджень відповідачем-1 не було враховано, що позивач є портовим оператором морського торговельного порту «Южний», а відповідач-2 таким не являється та не надає послуг з обслуговування та перевалки продукції та/або сировини у МТП «Южний». Також, відповідачем-1 не було враховано, що відповідач-2 не володіє виробничими потужностями чи морськими терміналами в районі МТП «Южний», тоді як позивачем в районі МТП «Южний» збудовано морський термінал з перевалки рослинних олій, а у 2015 році позивачем введено в експлуатацію сучасний олійноекстракційний завод в районі акваторії Аджалицького лиману. Додатково позивач зазначає, що відповідач-2 входить до групи компаній, яка вже має у користуванні земельну ділянку з виходом до морської акваторії з іншої сторони Аджалицького лиману, а позивач не має у користуванні таких земельних ділянок і позбавлений можливості розвитку власної інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту. Додатково позивач вказує на те, що відповідачем-2 не було враховано фінансовий стан групи компаній, до якої входить відповідач-2.
Крім того, позивач зазначає, що йому на праві власності належить портовий термінал рослинних олій та олійноекстракційного заводу. Свій законний інтерес позивач обґрунтовує належністю цих об'єктів виробничих потужностей у взаємозв'язку з чітко визначеними намірами інвестиційного розвитку шляхом будівництва власних причальних споруд в акваторії Аджалицького лиману.
Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що відповідач-1 надав відповідачу-2 необґрунтовану та безпідставну перевагу, яка поставила відповідача-2 у привілейоване становище стосовно позивача, що призвело до обмеження конкуренції в частині рівності умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевалки вантажів у морському порту, до порушення принципу рівності усіх суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в морському порту, до порушення принципу забезпечення конкуренції серед суб'єктів господарювання, що виробляють однакову продукцію в морському порту, а також вчинила дії, внаслідок яких позивачу створено несприятливі та дискримінаційні умови діяльності порівняно із конкурентами, які унеможливлюють подальший розвиток позивача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими ст. 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі, шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування. Але, у будь-якому випадку, спосіб захисту порушеного права та інтересу має відповідати характеру допущених порушень. Отже, суб'єкт, якому належить право, вправі сам визначити межі і спосіб захисту свого права, якщо воно порушене, з урахуванням допущених невизнання, оспорювання або порушення цього права.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 2, 11 частини 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону; погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України).
В силу ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Таке положення узгоджується з приписами частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. За відсутності такого рішення зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства - відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є вільними у реалізації права розпорядження землею та вільними у виборі суб'єкта щодо надання йому права на землю, у порядку, встановленому законом.
Таким чином, реалізація права на отримання у користування (оренду) земельної ділянки та укладання договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється відповідним рішенням.
Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-345а13.
Таким чином, питання надання земельних ділянок у власність чи користування віднесені до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.
Аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин».
Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача-1 з клопотанням від 20.07.2015 р. № 06/469 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду на 49 років, орієнтовною площею 9,8572 га із земель водного фонду, які не надані у власність або користування, для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Визирської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населених пунктів) зі зміною цільового призначення із земель водного фонду на землі транспорту, до якого додано докази на підтвердження обставин в обґрунтування даного клопотання.
Проте, відповіді на вищевказане клопотання відповідачем-1 надано не було.
Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, з аналізу вказаних вище положень законодавства вбачається, що реалізація права суб'єкта господарювання на отримання у користування (оренду) земельної ділянки зі зміною цільового призначення знаходитися у прямій залежності від прийняття компетентним державним органом відповідного рішення, при цьому, передумовою для прийняття такого рішення є розроблення зацікавленою стороною проекту відведення земельної ділянки та подальше його погодження з усіма контролюючими органами визначеними земельним законодавством. Разом з тим, вищевказані норми Земельного кодексу України встановлюють право особи, яка звернулась до уповноваженого органу з клопотанням та не отримала дозволу на розроблення документації із землеустрою або вмотивованої відмови у його наданні, замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомити уповноважений орган.
Під час розгляду справи судом встановлено, що вищевказаних дій позивачем вчинено не було, доказів зворотнього суду не надано.
За таких обставин, доводи позивача щодо порушення його прав та законних інтересів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
При цьому, судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у пункті 2.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин», відповідно до якої суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.
Відносно заявлених позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Частиною 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно з п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, як вже зазначалось судом вище, наявність порушення або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим в силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а позивач, звертаючись до суду з даним позовом, згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України повинен довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного Договору оренди земельної ділянки, розташованій в МТП «Южний» акваторії Аджалицького лиману, позивач, не будучи його стороною, зобов'язаний довести яким чином оспорюваний ним Договір порушує (зачипає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту прав позивача.
Проте, під час розгляду спору судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач є заінтересованою особою, права та законні інтереси були порушені оспорюваним договором оренди земельної ділянки.
Надані позивачем підтвердження позовних вимог висновок вих. № 126/22 від 09.03.2016 р. науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України щодо можливості та порядку встановлення земельного сервітуту та Висновок Юридичної фірми «Саєнко Харенко» від 04.03.2016 р. з питань встановлення земельного сервітуту судом до уваги не приймаються, оскільки в них лише відображено відповідну правову позицію щодо даного спору, і вони не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, в силу ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Одночасно, суд наголошує на тому, що наслідком прийняття судового рішення про захист порушеного права має відбутися відновлення такого права у обраний позивачем спосіб, а також необхідність встановити зміст самого порушеного права, яке підлягає захисту, тоді як під час розгляду даної справи судом не було встановлено порушення прав та законних інтересів позивача.
Оскільки, судом встановлено, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів у зв'язку із прийняттям Одеською обласною державною адміністрацією актів індивідуальної дії, які стосуються ТОВ «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД», а також у зв'язку із укладенням договору на виконання зазначених актів, у яких позивач не є стороною, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позову з визначених позивачем підстав.
При цьому, доводи відповідача-2 в частині того, що позовні вимоги відносно скасування спірних розпоряджень не можуть вирішуватись в господарському процесі, оскільки належать до підвідомчості адміністративних судів, суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Як на тому наголошено у пункті 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.
Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності (п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).
Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Відповідно до п. 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
У справі, що розглядається, Одеська обласна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - Одеська обласна державна адміністрація - владних управлінських функцій не здійснювала.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 28.07.2016 р. у справі № 815/13/16.
Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявність порушення прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.08.2016 р.
Суддя М.Є. Літвінова