Справа №2-2660/2007 p.
Іменем України
6 листопада 2007 року
Сніжнянський міський суд Донецької області
в складі:
головуючого судді - Радченка В.Є. при секретарі - Смоліній М. С.
з участю:
позивачки - ОСОБА_1 представника позивачки - ОСОБА_2 відповідачки - ОСОБА_3 представника відповідачки - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сніжне Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору від 01.10.2006 р. на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги за 3 місяці в сумі 1260 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 420 грн., визнання незаконними дій в частині обмеження гарантованих державою прав на оплату праці, виконання не обумовленої трудовим договором роботи, виконання роботи в вихідні та святкові дні, в частині порушення п. 6 трудового договору, про стягнення моральної шкоди в розмірі 4000 грн., -
02.07.2007 р. ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, стягнення компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди в сумі 4000 грн. 31.07.2007 р. позивачка уточнила позовні вимоги і просила визнати незаконними дії в частині обмеження її гарантованих державою прав на оплату праці, виконання не обумовленої трудовим договором роботи, виконання роботи в вихідні та святкові дні, в частині порушення п. 6 Трудового договору (а.с. 6). Заявою від 17.10.2007 р. (а.с. 32) позивачка знов уточнила позовні вимоги і просила розірвати трудовий договір від 01.10.2006 р. на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідачки вихідну допомогу за 3 місяці в сумі 1260 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 420 грн. В заявах про уточнення позовних вимог не йдеться про зменшення чи зміну позовних вимог у зв'язку з чим судом розглядаються всі позовні вимоги в сукупності. Позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що 01.10.2007 р. прийнята на роботу продавцем продтоварів за трудовим договором до фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму
працівників ОСОБА_3 Остання, змушувала позивачку працювати в вихідні та святкові дні, цілодобово, поза встановленим в трудовому договорі графіком роботи і робочим часом, не надавала їй відпустку, сплачувала заробітну плату в розмірі, нижчим за передбачений чинним законодавством, нецензурно лаялася на адресу позивачки в присутності сторонніх осіб, тощо.
В судовому засіданні позивачка та її представник за усним клопотанням, ОСОБА_2, позов підтримали в повному обсязі. Надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві з врахуванням подальших уточнень.
Відповідачка та її представник за усним клопотанням ОСОБА_4 CO., в судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі. Пояснили, що жодних порушень умов трудового договору чи законодавства про працю відповідачка відносно позивачки не допускала і тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до статті 24-1 КпЗП України при укладанні трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України".
Згідно з п. 6, 7 наказу Міністерства праці та соціальної політики N 260 від 08.06.2001 p., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за N 554/5745 „Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" в разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів. На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис про зняття з реєстрації трудового договору.
Цим самим наказом затверджена форма трудового договору між працівником і фізичною особою, в п. 17 якої (підстави припинення договору з посиланням на відповідні статті КЗпП України) передбачені підписи обох сторін договору, тобто не тільки фізичної особи, а й працівника. Лише після підписів обох сторін договору (фізичної особи та працівника), в п. 18 зазначеної форми трудового договору передбачений запис посадової особи служби зайнятості про зняття договору з реєстрації.
Згідно з п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики України № 58 від 29.07.1993 р. трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, зберігаються безпосередньо у працівників. Зазначені фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час
прийняття на роботу вноситься запис: "Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: трудовий договір (номер), зареєстрований (дата), а при звільненні - запис: "Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України). При цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)". Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка 01.10.2007 р. прийнята на роботу продавцем продтоварів за трудовим договором до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників ОСОБА_3 Зазначені обставини підтверджуються копією трудової книжки позивачки з відповідним записом про прийняття на роботу (а.с. 5), копією відповідного трудового договору, зареєстрованого 04.10.2006 р. в Сніжнянському міському центрі зайнятості за № 589 (а.с. З, 25) та жодною з сторін не заперечуються. До цього часу позивачка з цієї роботи не звільнена, що також підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 5), в якій відсутній запис про припинення трудового договору з посиланням на відповідні статті КЗпП України, та копією трудового договору (а.с. З, 25), в якому відсутній запис про зняття з реєстрації цього трудового договору. Наказ № 3 від 30.07.2007 р. (а.с. 42) про звільнення позивачки за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - не підтверджує факту звільнення позивачки, оскільки в трудовому договорі не зроблено згідно з чинним законодавством запису про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про це не сповіщена державна служба зайнятості, договір не знятий з реєстрації і такі записи не внесені до трудової книжки. З серпня 2007 р. позивачка не відпрацювала у відповідачки жодної години, що підтверджується табелем обліку робочого часу (а.с. 45 зв.) та не заперечується жодною з сторін.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Згідно зч. 1 ст. 38 КЗпП України робітник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це власника письмово за два тижні. З зазначених робітником поважних причин власник повинен розірвати трудовий договір в строк, про який просить робітник. Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю та умови трудового договору.
З правового змісту ст. 38 КЗпП України вбачається, що при звільненні за власним бажанням працівник в будь-якому разі повинен попередити власника про розірвання трудового договору, або за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП України), або за більш короткий термін (ч. 2 ст. 38 КЗпП України), або до визначеного робітником строку (ч.3 ст. 38 КЗпП України). „Визначити строк", в який робітник розриває трудовий договір при недотриманні трудового законодавства чи умов трудового договору власником можливо
лише завчасно попередивши власника про таке розірвання трудового договору. Позивачка не довела суду того факту, що зверталася до відповідачки з проханням розірвати з нею трудовий договір у визначений строк. Надана позивачкою вже в судовому засіданні письмова заява від 03.10.2007 р. (а.с. 44) на ім'я відповідачки не доводить факту такого звернення, оскільки відповідачка заперечує факт отримання нею такої заяви і позивачка жодним чином не підтвердила навіть факту надсилання на адресу відповідачки такої заяви. Крім того, всупереч вимогам ч.3 ст. 38 КЗпП України в цій заяві позивачкою не визначений строк в який вона має право розірвати трудовий договір за власним бажанням і не зазначено які саме умови трудового договору та які вимоги законодавства про працю не виконує відповідачка. Не отримавши відповідного попередження про звільнення за власним бажанням, не знаючи про визначений робітником строк розірвання трудового договору та про те, які саме порушення умов трудового договору і вимог законодавства про працю порушені - відповідачка не мала жодної можливості для розірвання трудового договору з позивачкою на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Частина 3 ст. 38 КЗпП України не передбачає права безпосереднього звернення робітника до суду з проханням розірвати трудовий договір, якщо не було попереднього звернення робітника до власника з відповідною заявою. Позивачка не зверталася до відповідачки з приводу звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, відповідачка не відмовляла позивачці в звільненні з цих підстав і тому відсутній предмет судового спору в цій частині. Позивачка має право самостійно, без позовних заяв до суду, згідно з вимогами чинного законодавства і у встановленому законодавством порядку, у визначений нею строк та з зазначенням підстав для звільнення розірвати трудовий договір за власним бажанням з відповідачкою, якщо остання не виконує законодавства про працю та умови трудового договору. Конституційне право позивачки на безпосереднє звернення до суду для вирішення будь-якого спору - не позбавляє її обов'язку попередньо звернутись до відповідачки з відповідною заявою про звільнення з визначенням строку звільнення та з зазначенням підстав для такого звільнення. Будь-які права чи законні інтереси позивачки не були порушені і тому вона необгрунтовано звернулася до суду за захистом своїх непорушених прав та інтересів.
З моменту прийняття на роботу до відповідачки і до моменту звернення до суду з розглядуваним позовом позивачка не зверталась до відповідачки з будь-якою заявою про недотримання роботодавцем умов трудового договору чи законодавства про працю та не довела в судовому засіданні жодного факту невиконання відповідачкою законодавства про працю чи умов трудового договору. Доводи позивачки про те, що вона усно зверталась до відповідачки з такими заявою - заперечуються відповідачкою і не знайшли жодного підтвердження в судовому засіданні.
В п.3 трудового договору (а.с. З, 25) зазначено, що відповідачка зобов'язується оплачувати працю відповідачки в розмірі 375 грн. на місяць. Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з ст. 82 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 р." з 01.07.2006 р. по 01.12.2006 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 375 грн. Виплата заробітної плати позивачці відповідачкою в зазначений період в розмірі, який відповідає законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (не менше 375 грн.) підтверджується довідкою приватного підприємця (а.с. 43) та довідкою ДПІ у м. Сніжному (а.с. 28).
Згідно з ст. 82 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 р." та згідно з ст. 76 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 р." з 01.12.2006 р. по 01.04.2007 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 400 грн. Виплата заробітної плати позивачці відповідачкою в зазначений період в розмірі, який відповідає законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (не менше 400 грн.) підтверджується довідкою приватного підприємця (а.с. 43). Зазначені в довідці ДПІ у м. Сніжному відомості (а.с. 28) повністю співпадають з довідкою приватного підприємця (а.с. 43) в частині виплати позивачці заробітної плати в період з 01.01.2007 р. по 01.04.2007 р. Але, в довідці приватного підприємця (а.с. 43) зазначено, що позивачка в грудні 2006 р. отримала 400 грн., а в довідці ДПІ у м. Сніжному відомості (а.с. 28) зазначено, що позивачка в 4 кварталі 2006 року щомісячно (тобто і в грудні 2006 р.) отримала 383, 33 грн. Відповідачка пояснила, що довідка ДПІ у м. Сніжному в цій частині є помилковими, оскільки фактично позивачка в грудні 2006 р. отримала 400 грн. заробітної плати. Позивачка також погодилась в судовому засіданні, що фактично отримала в грудні 2006 р. 400 грн. заробітної плати. Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно з ст. 76 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 р." з 01.04.2007 р. по 01.07.2007 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 420 грн. Виплата заробітної плати позивачці відповідачкою в зазначений період в розмірі, який відповідає законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (не менше 420 грн.) підтверджується довідкою приватного підприємця (а.с. 43) та довідкою ДПІ у м. Сніжному (а.с. 28).
Згідно з ст. 76 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 р." з 01.07.2007 р. по 01.10.2007 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 440 грн. Виплата заробітної плати позивачці відповідачкою в липні 2007 р. в розмірі, який відповідає законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (не менше 440 грн.) підтверджується довідкою приватного підприємця (а.с. 43).
Стаття 95 КЗпП України передбачає, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може проводитись оплата за виконаний робітником обсяг робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між робітником і власником підприємства чи фізичною особою, за яким робітник зобов'язується виконувати відповідну роботу, а власник чи фізична особа зобов'язані виплачувати робітнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, що передбачені законодавством про працю та згодою сторін. Позивачка пояснила суду, що отримувала заробітну плату у відповідачки саме в тих сумах, які зазначені в довідці приватного підприємця (а.с. 43). Але вважає, що їй в період її роботи з жовтня 2006 р. по липень 2007 р. включно відповідачка повинна була виплачувати заробітну плату в розмірі, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Суд не може погодитись з такими доводами позивачки і вважає їх необгрунтованими, оскільки вони виходять за межі умов трудового договору про розмір заробітної плати і розмір виплаченої позивачці заробітної плати не нижче встановленого законодавством мінімального розміру заробітної плати, у відповідності з вимогами ст. 95 КЗпП України.
В статті 31 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від робітника виконання робіт, не обумовлених трудовим договором. Нормальна тривалість робочого часу робітників не може перевищувати 40 годин на тиждень. В п.п. 2, 4, 5 трудового договору між позивачкою та відповідачкою встановлено, що позивачка зобов'язана виконувати роботу продавця в магазині, час
виконання робіт встановлений з 8 до 16 годин. При цьому сторони мають право установлювати сумарний облік робочого часу за певний період (місяць, квартал тощо) і тривалість робочого часу не повинна перевищувати у вибраному періоді нормальної тривалості робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень. Надається один вихідний день по графіку, за згодою робітника допускається робота у вихідні, святкові та неробочі дні (а.с. З, 25). Позивачка не довела в судовому засіданні виконання нею поза власною волею не обумовленої трудовим договором роботи, виконання роботи поза встановленим в договорі часом, або в вихідні та святкові дні. Відповідачка заперечує той факт, що вона будь-яким чином наполягала на виконанні позивачкою роботи, не обумовленої трудовим договором, або поза обумовленим в трудовому договорі графіком, в нічний час, в вихідні чи святкові дні. Позивачка жодного разу не зверталася до відповідачки з приводу таких порушень (усунути, не допускати такі порушення тощо).
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснила, що вона позмінно (тиждень вона - тиждень позивачка, 24 години на добу) разом з позивачкою працювала в магазині відповідачки в період приблизно з жовтня 2005 р. по грудень 2005 р. Позивачка в магазині не тільки виконувала роботу продавця, а й топила, рубила дрова, мила поли, сторожувала. Магазин до цього часу працює цілодобово. Про графік роботи позивачки в 2007 році їй нічого невідомо, але вона бачила позивачку на роботі в вихідні та святкові дні.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, іноді скупляється в магазині відповідачки, оскільки проживає неподалеку. Бачив позивачку на робочому місці в 22 години, в вихідні та святкові дні. Бачив, що вона не тільки торгувала, а й підмітала. Оскільки він не ходить в магазин кожний день - не може сказати, чи працювала позивачка кожний день по 7 днів підряд.
Оцінюючи ці показання суд не може їх прийняти в якості підтвердження факту порушень умов трудового договору відповідачкою. Свідок ОСОБА_5 надала свідчення стосовно подій, які відбували в 2005 році, тоді як трудовий договір, умови якого нібито порушила відповідачка, був укладений з жовтня 2006 р. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ніколи не бачили і не чули, щоб відповідачка наполягала чи примушувала позивачку працювати поза встановленим трудовим договором графіком, в нічний час, в святкові чи вихідні дні, виконувати роботу не обумовлену трудовим договором. Сам факт знаходження позивачки на робочому місці поза встановленим графіком, або підмітання чи миття полів, рубка дров позивачкою ще не підтверджує того факту, що на цьому наполягала відповідачка, порушуючи умови трудового договору. Свідчення в частині цілодобової роботи спростовуються табелем обліку робочого часу(а.с. 45) та графіком змінності продавців (а.с. 55) з зазначенням 7-ми годинного робочого дня, з сумарним робочим часом, який не перевищую 40 годин на тиждень та з наданням більш ніж одного вихідного дня на тиждень, що не суперечить умовам трудового договору та чинному законодавству про працю. Також ці свідчення спростовуються поясненнями відповідачки і свідченнями допитаної в судовому засіданні ОСОБА_7 Остання працювала у відповідачки приблизно з жовтня 2006 р. по січень 2007 p., відповідачка ніколи не примушувала її виконувати роботи поза встановленим трудовим договором графіком. В суботу, неділю, святкові дні замість неї та позивачки працювала відповідачка. Відповідачка в її присутності ніколи не примушувала позивачку виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором, або в необумовлений трудовим договором час і ніколи не чула, щоб у позивачки були претензії до відповідачки з приводу невиконання умов трудового договору чи законодавства про працю.
Посилання позивачки на порушення відповідачкою п. 6 трудового договору про тривалість щорічної оплачуваної відпустки не менше 24 днів є необрунтованим з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основана відпустка надається робітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відліковується з дня укладення трудового договору. З часу укладання трудового договору, тобто з 01.10.2006 р. до часу звернення позивачки в суд 02.07.2007 р. пройшло 9 місяців і не було жодного звернення позивачки до відповідачки з проханням надати їй відпустку. З серпня 2007 р. позивачка взагалі не виходить на роботу і жодного разу не звернулась з заявою про надання їй відпустки.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при розірванні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю чи трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше трьохмісячного середнього заробітку. Оскільки трудовий договір між позивачкою та відповідачкою до цього часу не розірваний і відсутні підстави для його розірвання через порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю чи трудового договору - суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги на користь позивачки.
Частинами 1, 4 статті 83 КЗпП України передбачено, що у випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. За бажанням робітника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацію. При цьому тривалість відпустки не повинна бути менш ніж 24 календарних дні. Позивачка до цього часу не звільнена, замінити частину щорічної відпустки на грошову компенсацію неможливо через те, що трудовим договором передбачена відпустка позивачки тривалістю 24 дні. В зв'язку з цим суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Посилання позивачки в обґрунтування своїх позовних вимог на постанову Сніжнянського міського суду від 20.10.2006 р. (а.с. 57) про визнання відповідачки винною в порушенні трудового законодавства і притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ст. 41 КпАП України є неспроможними. В цій постанові йдеться про порушення, допущені відповідачкою ще до укладання з позивачкою трудового договору, тобто до 01.20.2006 р. Ця
постанова не підтверджує факту порушень трудового законодавства чи умов трудового договору після 01.10.2006 р. Крім того, робітник згідно з вимогами ч. 1 ст. 233 КЗпП України має право звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли йому стало відомо чи він повинен був дізнатися про порушення свого права. Викладені в постанові Сніжнянського міського суду від 20.10.2006 р. порушення мали місце до 01.20.2006 р. і тому позивачка пропустила тримісячний строк для захисту цих своїх порушених прав що є підставою для відмови в задоволенні її позовних вимог в цій частині. З цих самих підстав суд також не може прийняти до уваги доводи позивачки про порушення відповідачкою будь-яких умов трудового договору чи законодавства про працю, які, нібито, відбувалися поза тримісячним строком позовної давності до звернення до суду.
Доводи позивачки про заподіяння їй моральної шкоди відповідачкою в розмірі 4000 грн. - не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 237і КЗпП відшкодування власником чи уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться в випадку, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя. Позивачка не довела в судовому засіданні факту порушення її законних прав з боку відповідачки, викладених в позовній заяві фактів
нецензурної лайки відповідачки на адресу позивачки. Через це суд прийшов до висновку про необхідність відмовити позивачці в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди з відповідачки на її користь.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 21, 38 ч.3, 44, 75, 83, 95 КЗпП України, ст. 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання трудового договору від 01.10.2006 р. на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги за 3 місяці в сумі 1260 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 420 грн., визнання незаконними дій в частині обмеження гарантованих державою прав на оплату праці, виконання не обумовленої трудовим договором роботи, виконання роботи в вихідні та святкові дні, в частині порушення п. 6 трудового договору, про стягнення моральної шкоди в розмірі 4000 грн.- відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.