про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Черкаси
22 серпня 2016 року справа № 823/1112/16
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Орленко В.І., перевіривши матеріали адміністративного позову, поданого ОСОБА_1 до слідчого СВ прокуратури Черкаської області про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1, в якому просить:
- визнати незаконною бездіяльність слідчого СВ прокуратури Черкаської області в частині невидачі повідомлення про прийняття рішення та постанови від 27.03.2015 про закриття кримінального провадження;
- зобов'язати прокуратуру Черкаської області надіслати на адресу ОСОБА_1 копію постанови від 27.03.2015;
- звільнити позивача від сплати судового збору через тяжкий матеріальний стан.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невидачі постанови від 27.03.2015 про закриття кримінального провадження №12014250260000228 від 14.03.2014.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Отже, однією із визначальних ознак публічно-правового спору є реалізація посадовою чи службовою особою владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена також і в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 12.03.2011 № 334/8/13-11 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.03.2011 № 259/0/4-11.
13 квітня 2012 року прийнятий у новій редакції Кримінальний процесуальний кодекс України, статтею 1 якого встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів.
Главою 24 Кримінального процесуального кодексу України закріплений Порядок закінчення досудового розслідування, продовження строку досудового розслідування.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом
Частиною 6 вищенаведеної статті встановлено, що кпія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови
Частиною першою статті 24 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Так, § 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України встановлена процедура оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.
Відповідно до частини першої статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Таким чином, якщо позивач не погоджуються із діями або бездіяльністю слідчого під час досудового розслідування, він не позбавлений права, у даному випадку, звернутись з відповідною заявою до суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Разом з цим, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із діями прокуратури, які регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України, суддя дійшов висновку, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в силу наведених вище правових норм, дії чи бездіяльність слідчого, у даному випадку, можуть бути оскаржені до районного (міського) суду.
Керуючись ст.ст. 4, 17, 107, 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження ОСОБА_1 у справі за його позовом до слідчого СВ прокуратури Черкаської області про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Повернути ОСОБА_1 позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами, та направити йому копію даної ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя В.І. Орленко