Справа № 520/17525/15-ц
Провадження № 2/520/1371/16
Рішення
іменем України
29 лютого 2016 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Прохорова П.А.
при секретарі - Цвігун А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 254 615,25 грн., штрафні санкції у розмірі 72 537,61 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 271,54 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 15.06.2015 року відповідач - ОСОБА_2 позичив у нього грошові кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 23 червня 2015року, про що власноруч написав розписку.
Позивач вказує, що з метою досудового врегулювання спору, він неодноразово звертався до відповідача з вимогами добровільно повернути гроші, проте, вимоги відповідачем були проігноровані.
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу зобов'язання відповідачем виконано не було, борг у встановлений у розписці термін не повернуто, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
У судовому засіданні 29.02.2016 року позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
У судове засідання 29.02.2016 року відповідач з'явився, позов визнав у повному обсязі, не заперечував проти його задоволення, пояснив що не має можливості сплатити кошти.
На питання суду, щодо обставин релаьного укладення договору позики та щодо того, чи не є такий договір удаваним та чи не вводять сторони суд в оману, сторони одностайно пояснили, що між ними дійсно було укладено договір позики - позивачем було передано відповідачу грошові кошти, а відповідач на підтвердження їх отримання склав боргову розписку від 15.06.2015 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи, що дії представника відповідача щодо визнання позову не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне прийняти визнання позову та задовольнити позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 15.06.2015року відповідач - ОСОБА_2 взяв у позивача - ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 23.06.2015 року.
Даний факт підтверджується оригіналом розписки від 15.06.2016 року, що долучено до матеріалів справи.
Однак до теперішнього часу відповідач своє зобов'язання щодо повернення грошей не виконав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписка, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми. Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Враховуючи викладене, зважаючи на визнання відповідачем позову як в частині стягнення тіла позики так і в частині нарахованих штрафних санкцій, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договору позики (розписки), відповідачем не було повернуто у строк, зазначений у розписці позику, а саме: грошові кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, що станом на 23.12.2015року, тобто станом на день подачі позову, складає 254 615,25грн., що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики (розписки) у сумі 254 615,25грн. та штрафних санкцій у розмірі 72 537,61 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 271,54 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача - ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за в розмірі 327152,86 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3271,54 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя П. А. Прохоров