Справа № 520/8551/16-ц
Провадження № 2/520/4099/16
16.08.2016 року Київський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:
головуючого судді Реви С.В.,
при секретарі Месропянцевій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті ОСОБА_1 справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, суд ,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною позовною заявою, яка була уточнена заявою від 27.07.2016 року та просить суд встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, здійснити поділ спільного майна подружжя, визнати набуте майно спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, позивач просить суд визнати право власності за ОСОБА_2 на ? частину квартири за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108 та визнати право власності за ОСОБА_3 на ? частину квартири за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108. Також позивач просить суд визнати за ОСОБА_2 право власності на ? автомобіля НОМЕР_1 та судові витрати розподілити в рівних частинах.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з травня 2004 року сторони почали проживати разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. В реєстрації шлюбу сторони не бачили потреби. В 2011 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 переїхали жити за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108. Позивач переконаний, що вказана квартира була придбана на спільні грошові кошти на ім'я ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_2 стверджує, що він надав більшу частину коштів, які отримав від своєї матері, яка продала власну житлову площу та подарувала кошти позивачу. З того часу мати ОСОБА_2 проживає та зареєстрована у придбаній квартирі за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108.
Крім того, позивач зазначає, що за час сумісного проживання також був придбаний автомобіль НОМЕР_1.
З 2015 року сторони не підтримують відносин та проживають окремо. Сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Станом на дату звернення до суду відповідач проживає за іншою адресою. По усній домовленості автомобіль НОМЕР_1 залишається у користування ОСОБА_3
15.08.2016 року на адресу суду надійшло заперечення на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_5, якими відповідач просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні нічим не підтверджених позовних вимог у повному обсязі та скасувати заходи забезпечення позову і зняти арешт з належної відповідачу на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1. В своїх запереченнях відповідач заперечує щодо того, що позивач нібито почав проживати однією сім'єю з відповідачем як чоловік і жінка з травня 2004 року, що не відповідає дійсності і спростовується заявами свідків: ОСОБА_6 - колишньої свекрухи відповідача та ОСОБА_7 - сестри колишнього чоловіка відповідача, які під присягою готові підтвердити, що хоча шлюб між відповідачем та її чоловіком ОСОБА_8 був розірваний у лютому 2004 року, але через наявність дитини, 1993р.н., відповідач проживала з чоловіком однією сім'єю до 2006року. Водночас зазначені свідки, а також свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджують, що відповідач постійно мешкала зі своїм сином ОСОБА_11, 1993р.н., і ніяких чоловіків, які б постійно проживали однією сім'єю з відповідачем, ніхто із осіб, що систематично відвідували останню, не бачив.
Відповідач зазначає, що вона, як розлучена жінка, дійсно, підтримувала інтимні стосунки з позивачем. Але вказані взаємовідносини мали тимчасовий характер, а тому ніхто з близького оточення відповідача навіть не здогадувався про так званого цивільного чоловіка.
При тому відповідачем було зазначено, що через продаж 17.09.2007р. матір'ю позивача власної квартири, - і позивач, і його матір залишились без постійного місця проживання, що призвело до певних труднощів як з працевлаштування позивача, так і з питань отримання пенсійних виплат його матір'ю. Зважаючи, що реєстрація місця проживання жодним чином не впливає на право власності, відповідач після придбання спірної нерухомості погодилась зареєструвати місце проживання ОСОБА_12 у спірній квартирі. У подальшому ОСОБА_12, скориставшись відсутністю відповідача та реєстрацією місця проживання у спірній квартирі, вселилась до вказаного об'єкта нерухомості та почала перешкоджати відповідачу користуватись власністю. Після пропозиції відповідача стосовно добровільного звільнення ОСОБА_12 житлового приміщення без зняття останньої з державної реєстрації місця проживання, оскільки відповідач має намір особисто проживати у своїй власності, - з квартири зникли усі платіжні документи за комунальні послуги, а позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо спірної квартири як об'єкта спільної сумісної власності, відповідач зазначає наступну хронологію:
10.05.2006р. відповідач за договором купівлі-продажу квартири, реєстр. № 1576, продала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 і Петрова у м. Одесі. Продаж вчинено за 35 649 грн., що за курсом НБУ 5,05 грн. за 1 дол. США дорівнювало 7 059,2 дол. США;
16.08.2007р. відповідач за договором купівлі-продажу земельної ділянки, реєстр. № 2866, продала земельну ділянку площею 0,100га за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Першотравнева, ділянка 31, кадастровий номер 5123755800:02:005:0823. Продаж вчинено за 645 850 грн., що за курсом НБУ 5,05 грн. за 1 дол. США дорівнювало 127 891,1 дол. США;
31.10.2008р. відповідач за договором купівлі-продажу, реєстр. № 3759 продала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Таїровська, 24. Продаж вчинено за 742 572,00 грн., що за курсом НБУ 5,76 грн. за 1 дол. США дорівнювало 128 918,75 дол. США;
31.10.2008р. відповідач за договором купівлі-продажу земельної ділянки, реєстр. № 3761, продала земельну ділянку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Червоний хутір», вул. Таїровська, 24. Продаж вчинено за 194 900,00 грн., що за курсом НБУ 5,76 грн. за 1 дол. США дорівнювало 33 836,81 дол. США;
08.11.2010р. відповідач за договором купівлі-продажу, реєстр. № 1191, продала двокімнатну квартиру № 4а будинку № 15 по вул. Базарній у м.Одесі. Продаж вчинено за 696 493,60 грн., що за курсом НБУ 7,91 грн. за 1 дол. США дорівнювало 88 000,00 дол. США;
16.02.2011р. відповідач за договором купівлі-продажу, реєстр. № 178, придбала спірну чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 317 740,00 грн., що за курсом НБУ дорівнювало 40 000,00 дол. США.
До того ж, за тиждень до придбання спірної квартири відповідач запозичила у ОСОБА_9 5 000,00 дол. США, що підтверджується заявою свідка ОСОБА_9 та копією розписки.
Відповідач зазначає, що письмова форма правочину щодо передачі позивачу його матір'ю грошових коштів, а також подальшої їх передачі відповідачу для придбання спірної квартири взагалі відсутня, хоча правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідач вважає безглуздими посилання позивача на те, що його мати, маючи грошові кошти, замість придбання квартири на своє ім'я чи ім'я сина, передала їх сторонній людині для придбання нерухомості без будь-якого письмового договору з цього приводу.
Щодо автомобіля НОМЕР_2, то відповідач зазначає, що він був придбаний 23.12.2014р. за власні кошти, оскільки якісь усні домовленості, на які посилається позивач, залишаються невідомими не тільки для суду, але й особисто для відповідача.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_13 заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечувала проти позову.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
У судовому засіданні судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 16.02.2011 року ОСОБА_3 придбала у власність квартиру за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108. Відповідно до п.8 договору ОСОБА_3 підтвердила, що купує квартиру за власні кошти.
Відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_14 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3.
Положеннями ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що встановлені в ч. 2 ст. 3 СК України винятки, згідно з якими подружжя вважається сім'єю, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.
У відповідності до Інформаційного листа ВСУ від 01.01.2012р. «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», - до заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Згідно ухвали ВСУ від 27.04.2011р., - відповідно до вимог ст. 74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК).
Однак з боку позивача не надано жодного належного доказу проживання однією сім'єю з відповідачем.
Крім того, позивачем не було надано доказів того, що за час перебування у відношеннях з відповідачем ОСОБА_2 мав джерело доходів, які потім були використані для придбання майна разом з ОСОБА_3
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі. Проте письмова форма правочину щодо передачі позивачу його матір'ю грошових коштів, а також подальшої їх передачі відповідачу для придбання спірної квартири взагалі відсутня.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, з боку позивача не надані письмові докази на підтвердження того, що грошові кошти, які отримала мати позивача за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_4, 1 у м. Одесі у 2007 році, - у 2011 році були передані її сину і водночас позивачу по справі, який, у свою чергу, передав їх відповідачеві на придбання спірної квартири, тоді як відповідач протягом 2006-2010 років особисто успішно розпоряджалась власністю, накопичуючи власні заощадження на ринку нерухомості.
Щодо факту придбання автомобіля НОМЕР_1 за спільні кошти сторін суду також не було надано жодного доказу.
Таким чином, під час розгляду справи представником ОСОБА_14 не було доведено той факт, що з 2004 року сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, той факт, що ОСОБА_14 передала позивачу кошти, отримані від продажу квартири на придбання нерухомого майна та той факт, що квартира за адресою: м. Одеса, пр-т. ОСОБА_4, 16, кв. 108 та автомобіль НОМЕР_1 були придбані на спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що слід відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 208, 218 ЦК України, ст.ст. 3, 74 СК України, на підставі ст. ст. 3, 15, 60, 208, 209 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за безпідставністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 16.08.2016 року, скасувати арешт на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_5, яка належить ОСОБА_3, скасувати арешт на рухоме майно, а саме легковий автомобіль «Нісан мікра», державний номерний знак НОМЕР_3, який належить ОСОБА_3
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста ОСОБА_1 апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Рева С. В.