справа №619/2484/16-ц
провадження №2/619/1394/16
Іменем України
19 серпня 2016 року Дергачівський районний суд Харківської області
в складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.
за участю секретаря
судового засідання - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,
установив:
Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 1713600,00грн., проценти в сумі 178094,95грн., судовий збір в розмірі 6890,00грн., а всього 1898584,95грн. посилаючись на те, що 10 грудня 2010 року між ними укладено та нотаріально посвідчено договір позики, відповідно якому він передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в сумі еквівалентній 70000 доларів США. Відповідно до п.1 Дговору відповідач зобов'язався повернути кошти до 10 грудня 2012 року. ОСОБА_3, частково, повернув борг в сумі 1000 доларів США 05 квітня 2011 року та в сумі 1000 доларів США 12 жовтня 2013 року. На час звернення до суду з позовом заборгованість становить 68000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 23 травня 2016 року складає 1713600грн.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі пояснивши, що борг позивачу повернутий частково у грошовій формі в 2011 році, частково матеріально-технічними цінностями, які були використані спільно, оскільки сторони по справі мали партнерські відносини, разом здійснювали підприємницьку діяльність. Просив застосувати до позовних вимог позовну давність, у зв'язку з чим, відмовити у позові.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та про обставини справи пояснив, як зазначено вище.
Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
На підтвердження укладення між сторонами договору позики позивачем надано договір позики від 10 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, р.№2062, відповідно якому ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 560000грн., що в еквіваленті складає суму 70000 доларів США, зі строком виплати боргу до 10 грудня 2012 року.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору; якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 612 цього Кодексу передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Відтак, саме у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст.625 ЦК України.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постановах від 4 липня 2011 року № 3-62гс11, від 7 жовтня 2014 року № 3-133гс14).
Встановлено, що в грошовому зобов'язанні, а саме договорі позики від 10.12.2010 року сторонами визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у зв'язку з чим до цих правовідносин підлягає застосуванню норма ч.2 ст. 533 ЦК України.
Як роз'яснено у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Як вбачається з наданих позивачем матеріалів ним отримано в рахунок погашення боргу від відповідача в сумі 1000 доларів США 05 квітня 2011 року та 1000 доларів США 12 жовтня 2013 року, про мається відповідний надпис про отримання коштів на договорі позики.
З наведеного, суд приходить висновку про визнання відповідачем боргу та часткове виконання ним зобов'язання за договором позики від 10.12.2010 року, у відповідності до п.3 договору позики.
У судовому засіданні представником відповідача не оспорювалося повернення боргу в квітні 2011 року, при цьому, не визнається повернення боргу в розмірі 1000 доларів США в жовтні 2013 року.
Згідно зі ст. ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, відповідачем на спростування доводів позивача щодо повернення 12 жовтня 2013 року частини боргу в сумі 1000 доларів США, належних та допустимих доказів не надано.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики, з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
З вказаних підстав, оскільки розмір процентів не встановлений договором позики, позовні вимоги позивача про стягнення трьох проценти річних від простроченої суми підлягають до задоволення і цей розмір складає 178094,95грн.
Ураховуючи ту обставину, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення суми боргу у розмірі еквівалентному 68000,00 доларів США, то відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі та за курсом, встановленим Національним банком України, з урахуванням позовних вимог, станом на 23.05.2016 року, що становить 1713600,00грн.
У відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 1713600,00грн., проценти в сумі 178094,95грн., судовий збір в розмірі 6890,00грн., а всього 1898584,95грн. (один мільйон вісімсот дев'яносто вісім тисяч п'ятсот вісімдесят чотири тисячі 95 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І. М. Нечипоренко