18 серпня 2016 року м. Київ К/800/40179/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Єрьоміна А.В. Мороз Л.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року
у справі №2а-6916/12/1370
за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області
до ОСОБА_4
про виконання вимог припису ,-
У серпні 2012 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про виконання вимог припису №28/1-ф від 22.02.2012 року, а саме - демонтувати будівлю розміром 7,40*11,00 м. в м. Турка.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_4 виконати вимоги припису інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області №28/1-ф від 22.02.2012 року, а саме - демонтувати будівлю розміром 7,40*11,00 м. по АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції виходив з того, що припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області є обов'язковим до виконання і залишається не виконаним, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області відмовлено.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно яких в разі невиконання вимог припису, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю може звертатися до суду із вимогами про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням, а не про зобов'язання виконати вимоги припису.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
ОСОБА_4 направила на адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 лютого 2012 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт по АДРЕСА_1.
За результатами перевірки складено акт №28/1 від 22.02.2012 року.
Згідно акту встановлено, що на земельній ділянці, яка належить до земель міста, ОСОБА_4 розпочала будівництво гаражу та сараю без дозвільних документів на виконання будівельних робіт та без документів на земельну ділянку, чим порушила статті 7, 9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» та частину 5 статті 26, статтю 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
22 лютого 2012 року Головним державним інспектором відділу контролю забудови території №4 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області Сподариком О.В. видано припис №28/1-ф про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким відповідача зобов'язано в 30 денний термін з дня отримання даного припису демонтувати будівлю та запропоновано повідомити інспекцію про виконання даного припису до 12.03.2012 року.
Однак припис відповідачем у встановлений строк не виконано, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Переглядаючи рішення судів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним законом, який регулює вказані правовідносини є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон №3038-VI) та Закон України "Про архітектурну діяльність" (Закон №687-ХІV).
Відповідно до статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.
Згідно статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до частини 9 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виконання будівельних робіт без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Скаржник касаційну скаргу мотивує тим, що на земельній ділянці, яка належить до земель міста, ОСОБА_4 розпочала будівництво гаражу та сараю розміром 7,40*11,00 м. за вказаною адресою без дозвільних документів на виконання будівельних робіт та без документів на земельну ділянку. У зв»язку з цим інспекцією було видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Скаржник зазначив, що даний припис є обов»язковим до виконання, тому відповідний самочинно збудований об»єкт добудови підлягає знесенню. Крім того, позивач зауважив, що інспекція, звернувшись до суду з даним позовом, діяла в порядку визначеному законодавством України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з доводами скаржника щодо порядку виконання припису з огляду на наступне.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Відповідно до вимог статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може своїм рішенням зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" при розгляді позовів про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Таким чином, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує встановлення судом факту існування зазначених обставин.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів того, що будівельні роботи, виконані відповідачем, суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, а також доказів неможливості перебудови такого об'єкту з метою усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб чи істотного порушення будівельних норм.
Питання про демонтаж об'єкта має бути вирішено в судовому порядку за позовом відповідної інспекції про знесення самочинно збудованого будівництва.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Також відсутні підстави вважати, що цими судом допущені порушення норм процесуального права.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі №2а-6916/12/1370 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді