11 серпня 2016 року м. Київ К/800/41236/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Мороз Л.Л.,
Розваляєвої Т.С.,
Єрьоміна А.В.,
за участю: секретаря судового засідання Маджар О.М.,
представника позивача Буряк І.М.,
представника відповідача Гладун Т.О.,
розглянула в відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської митниці ДФС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" до Київської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень,
ТОВ «Дельта-2010» звернулося у суд із позовом до Київської митниці ДФС, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № 125130005/2014/610089/2 від 28.10.2014 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі - картка відмови) № 125130005/2014/00170 від 28.10.2014 року, відповідно до яких надмірно сплачено митний збір та ПДВ на суму 119547,48 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати рішення Київської митниці ДФС № 125130005/2014/610089/2 від 28.10.2014 року про корегування митної вартості товарів та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 12510005/2014/00170 від 28.10.2014 року відповідно до яких надмірно сплачено митний збір та ПДВ, що разом становить 119547,48 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, митниця подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.06.2013 року між позивачем, як дистрибьютором, та GITI Tire Global Trading Pte. Ltd (Сінгапур), як постачальником, укладено контракт №G-D/2013-0627, предметом якого був продаж іноземною компанією позивачу шин автомобільних. Умовами договору передбачено, що ціна поставки визначається в інвойсі, поставка здійснюється на умовах CIF (Інкотермс-2010) до Одеського чи Іллічівського портів.
Відповідно до зазначеного контракту позивачем імпортовано товар «шини пневматичні гумові нові для вантажних автомобілів», країна виробництва Китай, торгівельна марка - Gtradial, виробник - Giti Tire Company LTD. Позивачем зазначений товар заявлено до митного оформлення 21.10.2014 року.
На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем надано митному органу наступні документи: інвойс FJ1403613A від 21.08.2014; коносамент від 17.09.2014 № FCJH041417; платіжне доручення від 19.09.2014 № 368; прайс-лист від 18.09.2014 № б/н; комерційний інвойс від 21.08.2014 № FJ1403613A; пакувальний лист від 21.08.2014 № б/н; висновок про вартісні характеристики товару від 17.10.2014 № 3608; контракт від 27.06.2013 № G-D/2013-0627; страховий поліс від 17.09.2014 № PYIE2014340010200E03092; митна декларація країни-відправлення від 13.09.2014 № 350120140014834087.
Під час митного контролю у посадової особи митного органу виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості.
Під час процедури консультації, митним органом запропоновано позивачу надати додатково копію митної декларації країни відправлення та документи, які містять відомості вартості страхування.
На вказану вимогу позивачем надано митному органу страховий поліс від 17.09.2014 № PYIE 2014340010200 Е03092.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у порядку консультацій не було витребувано у позивача ніяких інших документів.
Відповідачем 28.10.2014 року прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 125130005/2014/610089 із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару та видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 125130005/2014/00170.
Згідно зі статтею 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до положень статей 50, 52 цього Кодексу відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною 1 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами 10-12 статті 264 Митного кодексу України передбачено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта. Орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Частиною 1 статті 55 цього Кодексу передбачено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно частини 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Приписами 2 - 5 частин статті 57 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена частиною 2 статті 58 Митного кодексу України. Так, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Отже, суди попередніх інстанцій, за наслідками аналізу вказаних норм, дійшли правильного висновку, що декларант наданими до митного оформлення документами повинен підтвердити числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводиться розрахунок такої. Даний обов'язок декларанта кореспондується із повноваженнями митного органу щодо перевірки (митного контролю) числового значення заявленої митної вартості. При цьому, митний орган має право витребувати додаткові документи у декларанта лише за умови, якщо вже надані документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.06.2012 року за № 883/21195, митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на те, що у наданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження митної вартості містяться розбіжності та не містяться всі відомості щодо підтвердження числових значень складових митної вартості (експертний висновок не враховує аналіз цін виробників аналогічної продукції на ринку, не враховані всі витрати до кордону України відповідно до рахунку на перевезення).
Між тим, відповідно ст. 53 Митного кодексу України, відповідачем не доведено, що вказані обставини свідчать про те, що подані позивачем документи містять розбіжності, або у них наявні ознаки підробки. До того ж, експертний висновок не є документом, який передбачений частиною 2 статті 53 Митного кодексу України як такий, що декларант подає митному органу на підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Відтак, доводи митниці не можуть свідчити, що подані позивачем документи містять розбіжності, або у них наявні ознаки підробки.
Стосовно доводів митниці, що у поданих позивачем документах не містяться всі відомості щодо підтвердження числових значень складових митної вартості, то твердження митного органу про те, що декларантом не враховані всі витрати до кордону України відповідно до рахунку на перевезення не конкретизовані та не обґрунтовані конкретними даними.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у митного органу не було підстав витребовувати у декларанта додаткові документи, оскільки сумніви з підстав, викладених у оскаржуваному рішенні, не обґрунтовані у розумінні ст. 53 Митного кодексу України, а отже митниця не спростувала такими сумнівами числові значення складових митної вартості товарів та не довела наявності розбіжностей у поданих позивачем документах.
Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Будь-які заперечення працівників Митниці без зазначення їх у п. 33 рішень про коригування митної вартості не заслуговують на увагу та не можуть бути належними доказами у цій справі відповідно до ст. 2 КАС України.
Зазначене призводить до неоднозначного розуміння рішення органу, ускладнює оскарження в судовому порядку та є грубим порушенням вимог наведених вище норм права.
Разом з тим, під час розгляду справи у судах митний орган наводи і інші доводи, згідно з якими його сумніви ґрунтуються також на наступних твердженнях (які не зазначені у п. 33 рішення про коригування митної вартості):
1. Відповідно до п. 8 (4) та п. 9 (2) контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-061 7 всі замовлення з фактичним об'ємом товарів, що має бути закуплений, визначаються у проформі-інвойсі, яку готує постачальник після узгодження з дистриб'ютором остаточної ціни. Однак до митного оформлення позивачем було надано не проформу-інвойс, а комерційний інвойс від 21.08.2014 № FJ1403613A, що не узгоджується із положеннями контракту на поставку товарів.
2. Інвойс від 21.08.2014 №FJ140361 та прайс-лист виробника товару від 18.09.2014 № б/н містять різні відомості щодо вартості товару та різні умови поставки (FOB, CIF), що викликало у відповідача сумніви у достовірності наданої інформації щодо фактичних умов поставки та вартості спірного товару. При цьому, до митного оформлення не надано жодного документу, що підтверджував би вартість транспортування та страхування товарів, які обов'язково включаються до вартості товарів відповідно до умов поставки CIF згідно Інкотермс 2010.
3. Надана позивачем до розмитнення митна декларація країни відправлення від 13.09.2014 №350120140014834087 також свідчить про надання декларантом неповної інформації про митну вартість товару, оскільки відповідно до відомостей, що наведені у експортній митній декларації, фактично поставка товару здійснювалась відповідно до зовнішньоекономічного контракту №FJ14SG03613, який до митного оформлення не подавався, на умовах поставки FOB, при цьому ціна, вказана у експортній декларації та у спірному інвойсі від 21.08.2014 №FJ1403613A, відрізняється.
Крім того, відповідачем зазначено, що оскільки фактичне здійснення поставки на умовах FOB передбачає покладання транспортних витрат та витрат на страхування на позивача, то до митного оформлення останній в обов'язковому порядку повинен був подати документи, що підтверджують числове значення таких складових митної вартості, як вартість транспортування та страхування відповідно до ч.2 ст. 53 Митного Кодексу України. Однак, позивач ухилився від такого обов'язку надання основних документів.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що фактичні обставини, які були встановлені у цій справі, свідчать, що надані позивачем документи чітко ідентифікують товар, не містять розбіжностей та містять дані, що піддаються обчисленню, і підтверджують митну вартість товарів за ціною договору.
Посиланням митного органу, як на підставу для витребування у позивача додаткових документів, на те, що відповідно до п. 8 (4) та п. 9 (2) контракту від 27.06.2013 року № G-D/2013-0617 всі замовлення з фактичним об'ємом товарів, що має бути закуплений, визначаються у проформі-інвойсі, яку не надано до митного оформлення судами було надано належну правову оцінку, з якою погоджується і колегія суддів. Так, вказані доводи не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на те, що позивачем надано інвойс FJ1403613A від 21.08.2014 року, який є документом, визначеним контрактом. Відмінності у назві «проформа-інвойс» та «інвойс» не змінюють суті документа. До того ж, така відмінність жодним чином не впливає на числові значення митної вартості, перевіряти які уповноважений митний орган.
Також, є необґрунтованими доводи відповідача, що прайс-лист виробника товару від 18.09.2014 року № б/н містить інші, аніж в інвойсі від 21.08.2014 року № FJ140361, умови поставки - FOB, а не CIF. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій прайс-листи відносяться до групи документів, передбачених частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, які перевіряються митним органом лише якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, прайс-лист не є основним документом, що підтверджує складові митної вартості, яка була сплачена чи підлягає сплаті декларантом.
З аналогічних підстав необґрунтованими є також доводи відповідача щодо зміст експортної митної декларації.
Також, безпідставним є посилання відповідача на те, що фактично поставка відбувалось на умовах FOB, адже вони спростовуються умовам контракту № G-D/2013-0627, яким передбачено умови поставки - CIF.
Визначені контрактом умови поставки, за правилами Інкотермс-2010, передбачають, що транспортні та страхові витрати покладаються на постачальника. Тому, відповідні витрати фактично включались у вартість придбаного позивачем за контрактом товару.
Вказане, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, свідчить, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів на підтвердження наведених складових митної вартості суперечить фактичним обставинам.
Митний орган не спростував дійсності поданих до митного оформлення основних документів, достовірності зазначених у них відомостей, контрактну ціну оцінюваних товарів, а також не довів об'єктивну неможливість перевірити вартість операції на підставі наданих позивачем документів.
Оскільки у поданих позивачем документах відсутні ознаки підробки, розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, яка підлягає сплаті за ці товари, тому у митного органу не було передбачених частиною 3 статті 53 МК України підстав для витребування у позивача (декларанта) додаткових документів.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів № 125130005/2014/610089/2 від 28.10.2014 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 125130005/2014/00170 від 28.10.2014 року, які мають бути скасовані.
Касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені статей 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київської митниці ДФС залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: