18 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.В., Пікуль А.А.
при секретарі Охневській Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30.05.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом виселення осіб, які не мають законних підстав на проживання у житловому приміщенні, -
Справа № 753/4142/16
№ апеляційного провадження:22-ц/796/9875/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом виселення осіб, які не мають законних підстав на проживання у житловому приміщенні (квартирі).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.05.2016 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом виселення осіб, які не мають законних підстав на проживання у житловому приміщенні - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, представником позивача до суду першої інстанції подано апеляційну скаргу з підстав невірного з'ясування судом обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. А саме в апеляційній скарзі зазначається про те, що судом порушено вимоги статей Конституції України та Цивільного кодексу України, які регулюють права володіння та розпорядження власністю. Також зазначає, що відповідачі вселилися та проживають в квартирі без належних підстав, а тому підлягають виселенню на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України. Крім того, судом не взято до уваги наявність майна (декілька жилих приміщень та їх частини) у одного з відповідачів, ОСОБА_4, яка є дружиною відповідача-2 та, відповідно, невісткою відповідача-1, а тому вважає, що є всі підстави для виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1. На підставі вищевикладеного, представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідачі повідомлялись про розгляд справи в установленому процесуальним законом порядку, а саме за останньою відомою адресою проживання, так як місце реєстрації за даними ГУДМС не було встановлено. Проте судові повідомлення були повернути без вручення. Також в порядку ч. 3 ст. 76 ЦПК України судові повістки були направлені через житлово-експлуатаційну організації, але згідно актів спеціально створеної комісії при неодноразовому зверненні їм двері не були відчинені /а.с.112-114/. Тому в порядку ч. 9 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ЦПК України відповідачі вважаються повідомленими про розгляд справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлено, що 14.07.2011 сторони уклали договір позики відповідно до якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 470820 грн., а остання зобов'язалась повернути позику до 14.01.2012.
29.07.2011 на забезпечення виконання основного зобов'язання сторони уклали договір іпотеки, відповідно до якого відповідач взяла на себе зобов'язання відповідати за невиконання чи неналежне виконання договору позики своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 51,40 кв.м., жилою площею - 29,00 кв.м., яку передала в іпотеку позивачу.
ОСОБА_2 умови договору позики не виконала, позику не повернула.
Вказані обставини встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.07.2015 у справі № 753/11586/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дарницький районний відділ державної міграційної служби України в м. Києві, Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення /а.с.6-8/.
Вказаним судовим рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
В рахунок погашення заборгованості згідно договору позики від 14.07.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в сумі 1032225,41 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 29.07.2011. А саме, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за ОСОБА_1. Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2015 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого постійного приміщення скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін /а.с.10-12/.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом вказано на відсутність пред'явлених вимог до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, так позов був пред'явлений лише до відповідача ОСОБА_8. Таким чином даний позов не є тотожним.
На підставі вищевказаних рішень позивачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.01.2016 /а.с.13-15/.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
В силу п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Таким чином, з моменту здійснення державної реєстрації позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, а право власності відповідача ОСОБА_2, відповідно, є припиненим.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог про виселення суд першої інстанції послався на положення статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР відповідно до яких особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду
Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе.
Так, відповідно ст. 1. Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
В порядку ч. 1 ст. 17 цього Закону іпотека припиняється, зокрема, у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
В даній справі позивач реалізувала свої права іпотекодержателя, набула право власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому Законом, здійснивши його державну реєстрацію. Відповідно, правовідносини між сторонами щодо іпотеки припинились, існують виключно правовідносини щодо права власності, а саме спірними є правовідносини щодо реалізації прав власника позивачем та здійснення права користування відповідачами після припинення права власності одного з них. У зв'язку з цим не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319,321 ЦК України).
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.
Відповідно до положення ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. А в силу ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можу бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено право користування жилим будником (квартирою), крім випадків встановлених законодавством Союзу РСР та Української РСР.
Позивач будучи власником квартири не може використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, а також не може здавати дану квартиру в оренду та отримувати від цього прибуток, оскільки в ній проживають відповідачі. Між позивачем та відповідачами будь-яких угод щодо користування спірним приміщенням не укладалося і відповідачі проживають у квартирі, належній Позивачу без будь-яких правових підстав, чим порушують права позивача як власника даної квартири.
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 26.01.2016 № 245, виданої Житлово-експлуатаційною конторою, у даній квартирі відповідачі не зареєстровані.
А тому позивач, як власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Проживання сторонніх осіб в квартирі є перешкодою для власника здійснювати свої передбачені законом права.
При цьому сторонніми вважаються особи, які не є членами сім'ї власника, займають житлове приміщення без наявності на те його згоди та відповідної правової підстави.
Як вже вказано вище право власності на спірне житлове приміщення ОСОБА_2 припинилось, у зв'язку з припиненням права власності, припиненим є і право користування, яке є складовою частиною права власності.
Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом закріплене у ч. 1 ст. 405 ЦК України. Відповідно до положень указаної норми члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Житлове законодавство не передбачає збереження за членами сім'ї права житлового сервітуту у випадку відчуження власником житлового будинку (квартири). Житлове законодавство виходить з того, що власник житлового будинку (квартири) має право продажу цих об'єктів права власності без збереження членами сім'ї права користування ними. Такий же висновок випливає із ст.405 ЦК України. Не можна стверджувати, що до житлового сервітуту підлягає застосуванню загальне правило ч.6 ст.403 ЦК, відповідно до якого сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого встановлено сервітут, оскільки житловий сервітут має особливий характер. В силу сервітуту право користування житлом надається членам сім'ї власника житла, які проживають разом з ним.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14.
А отже право користування інших відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є похідним від права власності ОСОБА_2, вони мали сервітут, який припинився в силу закону, з припиненням права власності їх члена родини ОСОБА_2.
Способом усунення порушення прав позивач визначила виселення відповідачів з спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення. Вказаний спосіб не суперечать чинному законодавству, відповідає порушеному праву позивача та забезпечить усунення порушення прав позивача як власника спірного житлового приміщення.
До того ж необхідно звернути увагу, що відповідачі не зареєстровані у спірному житловому приміщенні та матеріалами справи підтверджена наявність у відповідача ОСОБА_4 у власності інших житлових приміщень /а.с.44-47/. А отже виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення не завдасть їм істотної шкоди.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно, висновок суду першої інстанції про їх недоведеність є помилковим.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження, а тому її апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30.05.2016 - скасувати та ухвалити нове рішення:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом виселення осіб, які не мають законних підстав на проживання у житловому приміщенні - задовольнити частково.
Усунути перешкоди у здійснені права користування ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1157,51 гривень в рівних частках.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: