справа № 22-ц/796/9088/2016 головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П.
9 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Поливач Л.Д., Рубан С.М.
при секретарі: Литвиненко Р.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року,
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду повернуто заявникам.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржники зазначають, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, в якості належного доказу дати отримання рішення третейського суду, відомості про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, оскільки вказані відомості не свідчать про отримання заявниками рішення третейського суду. Проте, суд помилково в оскаржуваній ухвалі пов'язує початок перебігу строку на оскарження рішення третейського суду з моментом отримання такого рішення, оскільки такий висновок суду прямо суперечить ч. 2 ст. 389-1 ЦПК України; також, суд необґрунтовано прийшов до висновку, що надані заявниками докази не можуть підтверджувати ті обставинами, що вони являються спадкоємцями учасника третейського розгляду, а самі ОСОБА_6; крім того, судом були проігноровані докази, подані заявниками на обґрунтування причин неможливості подання до суду оригіналу оскаржуваного рішення третейського суду.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ПАТ "Укрсоцбанк" - Шидловська С.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За правилами ч. 2 ст. 389-2 ЦПК України у заяві про скасування рішення третейського суду мають бути зазначені: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, а також ім'я (найменування) її представника, якщо заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження; 3) ім'я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження; 4) найменування та склад третейського суду, який прийняв рішення; 5) відомості про рішення третейського суду, яке оскаржується, а саме: номер справи, дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення; 6) дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується; 7) підстава для оскарження і скасування рішення третейського суду; 8) зміст вимоги особи, яка подає заяву; 9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви. У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв'язку, факсів, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).
Згідно ч. 3 ст. 389-2 ЦПК України до заяви про скасування рішення третейського суду додаються: 1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена; 2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія; 3) документи, які подані на обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду; 4) документ, що підтверджує сплату судового збору; 5) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника; 6) копії заяви про скасування рішення третейського суду та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників судового розгляду.
Заява про скасування рішення третейського суду, подана без додержання вимог, визначених у цій статті, а також у разі несплати суми судового збору повертається особі, яка її подала, чи залишається без руху в порядку, встановленому статтею 121 цього Кодексу (ч. 4 ст. 289-2 ЦПК України).
Відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 4 квітня 2016 року заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Так, підставами для залишення заяви без руху слугувало те, що матеріали поданої заяви про скасування рішення третейського суду не містили підтверджуючих відомостей про час отримання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з боку заявників або відомостей, що перешкоджають заявникам в отриманні вказаного рішення, у зв'язку з чим суд був позбавлений можливості визначення дотримання заявниками строку звернення до суду із відповідною заявою про скасування рішення третейського суду. Крім того, матеріали заяви про скасування рішення третейського суду не містять оригіналу рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків або належним чином завіреної його копії. Також, матеріали поданої заяви не містили відомостей, що підтверджують спадкування заявниками всіх прав та обов'язків учасника третейського розгляду ОСОБА_6, в тому числі обов'язків по виконанню рішення третейського суду.
Постановляючи ухвалу про повернення заяви, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені в ухвалі судді Дніпровського районного суду міста Києва від 4 квітня 2016 року недоліки заявником не усунуті, а саме: вказані представником заявників докази використання усіх можливих цивільно-процесуальних прав з боку останніх щодо надання відповідних відомостей суду, судом не може бути прийнято в якості належного доказу дати отримання рішення третейського суду відомості про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, оскільки вказані відомості не свідчать про отримання заявниками рішення третейського суду. При цьому, додані до матеріалів заяви докази не підтверджують, що заявники є спадкоємцями прав та обов'язків ОСОБА_6 та отримали відповідні свідоцтва про право на спадщину.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до Закону України "Про третейські суди" третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Згідно з Конституцією Україна є демократичною, соціальною, правовою державою: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3).
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України "Про третейські суди" випадках і порядку) та судовий захист.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності й не є здійсненням правосуддя.
Ураховуючи положення статей 55, 64, 124 Конституції, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" та ст. 17 ЦПК, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішувати спори лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК, статей 1, 3, 4 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 Закону України "Про третейські суди" щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї статті) поширюється лише на сторони третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права та інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 цього Закону)
Із матеріалів справи вбачається, що в установлений суддею строк заявники на виконання вимог постановленої ухвали судді Дніпровського районного суду міста Києва від 4 квітня 2016 року про залишення заяви без руху подали заяву про усунення недоліків з відповідними додатками (а. с. 12-27), в якій на обґрунтування підстав для залишення заяви без руху зазначали наступне.
Так, заявники при зверненні із вказаною заявою про скасування рішення третейського суду керувались положеннями ч. 2 ст. 389-1 ЦПК України, згідно якої особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
Керуючись вищезазначеними положеннями Закону, у поданій заяві заявники зазначали про дату, коли вони дізнались про прийняття оскаржуваного рішення третейським судом, із поданням відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин, а саме: 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримала поштою простий лист на ім'я ОСОБА_6, в якому містилась постанова про відкриття виконавчого провадження від 7.12.2015 року на підставі виконавчого листа №755/17407/15 від 25.04.2015 року, виданого Дніпровським районним судом міста Києва. Цього ж дня, представник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №49541093, у якому містився виконавчий лист №755/17407/15 від 25.04.2015 року, виданий Дніпровським районним судом міста Києва на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків. Тобто, ОСОБА_1 дізналась про прийняте рішення третейським судом в день ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №49541093, а тому перебіг процесуальних строків на оскарження рішення третейського суду почався з 29 грудня 2015 року і тривав по 29 березня 2016 року. Заява про скасування рішення третейського суду була направлена до Дніпровського районного суду міста Києва 27 березня 2016 року, тобто в межах строків, передбачених ч. 2 ст. 389-1 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що подані заявниками в якості належного доказу дати отримання рішення третейського суду відомості про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, не свідчать про отримання заявниками рішення третейського суду.
Також, заявники в заяві про скасування рішення третейського суду та в листі на виконання вимог ухвали судді Дніпровського районного суду міста Києва від04 квітня 2016 року про залишення заяви без руху зазначили про те, що з метою отримання оскаржуваного рішення третейського суду, ОСОБА_1 через свого представника зверталась до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків із заявою, в якій просила надати рішення третейського суду та третейське застереження з метою реалізації прав, передбачених ст. ст. 389-1, 389-2 ЦПК України.
21 січня 2016 року на адресу заявника надійшла відповідь на вказане звернення, в якій зазначалося, що направлення копії рішення суду Положенням та Регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків не передбачено. Відповіді на повторне звернення із вказаною заявою до третейського суду заявники так і не отримали.
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що заявники з метою надання в якості додатку до заяви про скасування рішення третейського суду оригіналу чи належними чином завіреної копії рішення третейського суду зверталися до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення доказів до подання заяви про скасування рішення третейського суду.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на те, що суд не позбавлений можливості витребувати з третейського суду матеріали справи щодо оскаржуваного рішення третейського суду та перевірити зазначені обставини.
Згідно статті 389-3 ЦПК України суд до початку розгляду справи при за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду може витребувати матеріали справи третейського розгляду, рішення в якій оскаржується, а також докази у порядку, встановленому цим Кодексом.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ненадання оригіналу рішення третейського суду або належним чином завіреної його копії є підставою для відмови у прийнятті заяви про скасування рішення не ґрунтується на положеннях закону.
Щодо висновку суду про те, що надані заявниками докази не можуть підтверджувати ті обставин, що вони являються спадкоємцями учасника третейського розгляду, а саме ОСОБА_6, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом статті 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження вимог не перешкоджає розглядові справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні заяви по суті, а не для визнання заяви неподаною. Сама по собі відсутність у заяві чи доданих до неї документів доказів на підтвердження заявлених вимог не перешкоджає розгляду справи, а може бути підставою для відмови у задоволенні заяви по суті, а не для визнання заяви неподаною.
Таким чином, оскільки заявниками у встановлений суддею строк усунуто у повному обсязі недоліки, що були підставою для залишення заяви без руху, то висновок судді першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви про скасування рішення третейського суду є помилковим.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
За таких обставин погодитись з постановленою ухвалою неможливо, вона підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: Л.Д. Поливач
С.М. Рубан