Справа № 761/19048/16-ц
Провадження № 2/761/5664/2016
21 липня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Анісковець Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про зобов'язання вчинити дії, -
В травні 2016р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ «Альфа-Банк» в якому просив суд зобов'язати відповідача надати адвокату ОСОБА_1 інформацію, яка була запитувана в адвокатських запитах від 09 лютого 2016р. та 26 лютого 2016р., а саме:
- надати інформацію про чинність кредитних правовідносин між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 по кредитному договору № 500961516 від 07 жовтня 2014р.;
- у разі укладення договору факторингу або інших угод, за якими право грошової вимоги по кредитному договору № 500961516 від 07 жовтня 2014р. було передано банком іншим особам, надати копії відповідних документів, які підтверджують вказаний правочин.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що в провадженні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває цивільна справа № 401/3414/15-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договором № 500961516 від 07 жовтня 2014р.
08 лютого 2016р. між позивачем та ОСОБА_2 була укладена угода, відповідно до якої позивач, як адвокат взяв на себе зобов'язання представляти інтереси ОСОБА_2 та надавати останньому правову допомогу.
У ході розгляду вищевказаної справи позивачу стало відомо про те, що інша юридична особа надсилає ОСОБА_2 листи та претендує на кошти за вищевказаним кредитним договором. Для з'ясування всіх обставин справи, 09 лютого 2016р. позивачем було подано в ПАТ «Альфа-Банк» адвокатський запит, в якому останній просив банк надати інформацію по спірному кредиту. Проте, листом ПАТ «Альфа-Банк» позивачу було відмовлено в наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що до запиту позивачем не було долучено доручення на ОСОБА_2 та заяви про надання дозволу на розкриття банківської таємниці.
26 лютого 2016р. позивач повторно звернувся до відповідача із адвокатським запитом, до якого долучив всі необхідні документи, проте, відповідачем було повторно відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що позивачем була надана копія довіреності на представлення інтересів ОСОБА_2 та у представника банку була відсутня можливість звірити оригінал доручення з його копією. Крім того, однією з підстав відмови у наданні запитуваної інформації було також те, що дозвіл на розкриття банківської таємниці не був підписаний позичальником у присутності спеціаліста банку та не був завірений спеціалістом. Вказані відповіді позивач вважає незаконними, з ними не погоджується та вважає такими, що порушують його інтереси, а тому змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи оповіщався у встановленому законом порядку, до судового засідання надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, крім того, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи оповіщався у встановленому законом порядку, про поважність причин неявки суд не повідомив, свого представника до суду не направив, не просив розглядати справу у свою відсутність та заперечення проти позову не подавав.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, в провадженні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває цивільна справа № 401/3414/15-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договором № 500961516 від 07 жовтня 2014р.
08 лютого 2016р. між позивачем та ОСОБА_2 була укладена угода, відповідно до якої позивач взяв на себе зобов'язання представляти інтереси ОСОБА_2 та надавати останньому правову допомогу.
У ході розгляду справи № 401/3414/15-ц позивачу стало відомо про те, що інша юридична особа надсилає ОСОБА_2 листи та претендує на кошти за вищевказаним кредитним договором. Для з'ясування всіх обставин справи, 09 лютого 2016р. позивачем було подано в ПАТ «Альфа-Банк» адвокатський запит, в якому останній просив відповідача надати інформацію по спірному кредиту. Проте, листом ПАТ «Альфа-Банк» № 12159-23.1-б/б від 10.02.2016р.позивачу було відмовлено в наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що до запиту позивачем не було долучено доручення на ОСОБА_2 та заяви про надання дозволу на розкриття банківської таємниці.
26 лютого 2016р. позивач повторно звернувся до відповідача із адвокатським запитом, до якого долучив всі необхідні документи, проте, листом від 01 березня 2016р. № 19031-23.1-б/б відповідачем було повторно відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що позивачем була надана копія довіреності на представлення інтересів ОСОБА_2 та у представника банку була відсутня можливість звірити оригінал доручення з його копією. Крім того, однією з підстав відмови у наданні запитуваної інформації стало також те, що дозвіл на розкриття банківської таємниці не був підписаний позичальником та засвідчений керівником банку чи уповноваженою ним особою та скріплений печаткою банку або засвідчений нотаріально.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:
1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;
2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;
3) перелік послуг, що надаються банком;
4) ціну банківських послуг;
5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг;
6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків.
Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до ст. 47 цього Закону (ч. 3 ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно ч. 1 ст. 60 цього Закону, інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи ( п. 10 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Відповідно до пункту 3.1. Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління НБУ від 14 липня 2006р. № 267, письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.
Як вбачається із відповіді банку, наданої на вищезазначений запит, ОСОБА_1 було повідомлено, що інформація, яка запитувалась щодо клієнта ОСОБА_2, відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею та розкривається банком в порядку та в межах, передбачених ст. 62 цього Закону «Про банки і банківську діяльність» та глави 3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління НБУ від 14 липня 2006р. № 267.
Крім того, відповідачем було зазначено, що у разі належного звернення з виконанням вимог передбачених чинним законодавством, банком будуть надані відомості, що запитуються.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Даних, які б свідчили про порушення відповідачем прав позивача щодо ненадання належної відповіді на запити на інформацію від 09 лютого 2016р. та 26 лютого 2016р. судом не встановлено.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи суб'єктний склад за даним позову, визначення терміну адвокатська діяльність, згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», правові висновки висловлені в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст.ст. 525, 526 ЦК України; ст.ст. 47, 49, 55, 56, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: