Справа № 761/5609/16-а
Провадження № 2-а/761/140/2016
12 липня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Анісковець Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -
В лютому 2016р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в м. Києві, в якому просив суд: зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 31 серпня 2015р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що листом відповідача № 1682/03 від 29 січня 2016р. було відмовлено йому в призначенні пенсії за 19 років вислуги згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015р. (справа № 761/27690/15-а) зобов'язано ГУ МВС України в м. Києві підготувати та подати до відповідача необхідні для призначення пенсії за вислугу років документи стосовно позивача. Вказаною постановою встановлено, що моментом виникнення права на пенсію за вислугою років є саме 09 серпня 2003р., і тому підлягає застосуванню п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 01 серпня 2002р. по 29 квітня 2006р., а тому відмова відповідача від призначення позивачу пенсії є неправомірною та такою, що порушує його права, а тому з метою захисту свого права він вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
В судовому засіданні сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених в позові, просила суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов, в яких останній зазначив, що діяв правомірно і вимоги позивача є безпідставними, оскільки з наданих документів, позивач має вислугу менше 20 років.
Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані ними документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, листом відповідача № 1682/03 від 29 січня 2016р. було відмовлено йому в призначенні пенсії за 19 років вислуги згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Умови призначення пенсії за вислугу років визначено ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Редакція пункту б) зазначеної статті змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.
У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов'язкових показників.
Так, відповідно до пункту б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, що діяла в період виникнення у позивача права на пенсію (з 1 серпня 2002р. по 29 квітня 2006р.), право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належить громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також у рішенні № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
За змістом ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Так, правова позиція, щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постановах від 06 лютого 2012р. (справа № 21-322а11) та від 25 вересня 2012р. (справа № 21-230а12), з зазначенням того, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Крім того, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015р. (справа № 761/27690/15-а) встановлено, що моментом виникнення права на пенсію за вислугою років є саме 09 серпня 2003р., і тому підлягає застосуванню п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 01 серпня 2002р. по 29 квітня 2006р., а тому відмова відповідача від призначення позивачу пенсії є неправомірною.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач має право на призначення йому пенсію за вислугу років відповідно до п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 31 серпня 2015р., а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551,2 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-71, 86, 94, 99, 100, 104, 158-163, 167, 185, 186, 244-2, 254 КАС України; ст.ст. 17, 22 Конституції України; ст. 12 Закону України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; Рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999р. № 8-рп/99, від 20 березня 2002р. № 5-рп/2002, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. б) ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 31 серпня 2015р.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 /п'ятсот п'ятдесят одна/ грн. 20 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою суду за наслідками апеляційного провадження.
Суддя: