07 квітня 2016 року (15:02 год.) м. Київ №810/340/16
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119)» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участю:
представників позивача: Усенка Є.І., довіреність б/н від 15.03.2016,
Пінчук О.М., довіреність б/н від 15.03.2016,
Нікітіна Ю.В., наказ ДПтС України від 23.02.2015 №23/ОС-15,
представників відповідача: Тарапон Л.О., довіреність №5415/10-04 від 05.10.2015
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119)» (далі - ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії») з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 12.11.2015 №016591710.
В судовому засіданні 15.03.2016 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.11.2015 №0016591710 в частині визначення основного зобов'язання на суму 162947,01 грн. та штрафних санкцій на суму 119808,33 грн. (т.2, а.с. 182).
Протокольною ухвалою суду від 15.03.2016 вказану заяву про уточнення позовних вимог було прийнято до розгляду судом.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Бориспільська виправна колонія є установою, завданням якої є реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності колонія через створене ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії» сприяє реалізації засудженими права на працю та залучає їх до суспільно корисної праці на оплатній основі. Із заробітної плати засуджених позивач, як податковий агент, здійснює утримання та сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, при цьому, утримання податку підприємством здійснюється з урахуванням податкової соціальної пільги, на яку зменшується загальний місячний оподатковуваний дохід.
У жовтні 2015 року Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії», за наслідками якої встановлено, що позивачем не було утримано та перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб загалом на суму 162947,01 грн.
Позивач відмічає, що ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії» своєчасно та у повному обсязі утримує та сплачує податок на доходи фізичних осіб, а висновок податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства пов'язаний з тим, що відповідач не врахував положення статті 169 Податкового кодексу України, якою визначені підстави та порядок застосування податкової соціальної пільги.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача було встановлено не утримання та несплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб при нарахуванні заробітку засудженим.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов в повному обсязі та просили суд його задовольнити.
Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з мотивів, наведених у письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, суд
Державне підприємство «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119)» зареєстроване Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області 08.06.2000 як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с. 5).
У період з 20.10.2015 по 26.10.2015 посадовою особою Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.1 статті 82 та відповідно до наказу від 20.09.2015 №460 проведена позапланова виїзна перевірка Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119)» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи з фізичних осіб та порядку заповнення і своєчасності надання податкового розрахунку по формі №1-ДФ за період з 01.01.2012 по 30.09.2015.
Результати перевірки оформлені актом від 02.11.2015 №264/17-08680201 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 7-12).
За висновками перевірки позивачем було порушено вимоги;
- пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, а саме недоутримано податок на доходи з фізичних осіб (з засуджених) за січень 2012 року - вересень 2015 року, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 162947,01 грн.;
- абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а саме отримано додаткове благо, як грошове відшкодування, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 34,26 грн.;
- підпунктів 168.1.1, 168.1.2 та 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно перераховано податок за січень 2012 року - вересень 2015 року в сумі 374847,27 грн., в результаті чого нараховано пеню у розмірі 15023,88 грн.
Висновок відповідача про недоутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб за січень 2012 року - вересень 2015 року у розмірі 162947,01 грн. ґрунтується на тому, що протягом перевіряємого періоду ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії» при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб до доходів засуджених застосовувалась податкова соціальна пільга.
Контролюючий орган в Акті перевірки зазначає, що зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу на розмір податкової соціальної пільги можливо лише стосовно доходу у вигляді заробітної плати, проте, у розумінні трудового та податкового законодавства засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками, а отримувана ними заробітна плата не відповідає визначенню заробітної плати.
Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем протиправно зменшено суму загального місячного оподатковуваного доходу засуджених, які залучені до праці, на суму податкової соціальної пільги, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 162947,01 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Бориспільською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.11.2015 №0016591710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 297839,19 грн., у тому числі 162981,27 грн. за основним платежем та 119834,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а також нараховано пеню у сумі 15023,88 грн. (т.1, а.с. 27).
Суд зазначає, що позивачем не оскаржується зазначене податкове повідомлення-рішення в частині визначеного грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 59,97 грн., у тому числі за основним платежем 34,26 грн. та 25,71 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а також щодо нарахування пені у розмірі 15023,88 грн.
Отже, між сторонами існує спір в частині правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 282755,34 грн., у тому числі - 162947,01 грн. за основним платежем та 119808,33 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата) (пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
За приписами підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
При цьому, з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку (підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України положення підпункту 169.1.1 пункту 169 статті 169 Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2016 року. До 31 грудня 2015 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Згідно підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Таким чином, з набрання чинності Податковим кодексом України та до 01.01.2016 платники податку мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Розглядаючи доводи представника відповідача з приводу того, що заробіток, який отримують засуджені за виконання суспільно корисної роботи, не є заробітною платою у розумінні податкового законодавства, а відтак і відсутність підстав для застосування податкової соціальної пільги, суд виходив з таких міркувань.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК) визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (частина 1 статті 9 КВК).
Відповідно до частини 1 статті 118 КВК у редакції, що діяла до 07.05.2014, засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Законом України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 08.04.2014 № 1186-VII, який набрав чинності 07.05.2014, статтю 118 викладено у новій редакції, слова «повинні працювати» замінено словами «мають право працювати»; слова «залучаються до праці» замінено словами «залучаються до оплачуваної праці»; частину першу вказаної статті доповнено новим абзацом: «Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України».
Таким чином, з 07.05.2014 частина 1 статті 118 КВК має наступну редакцію: «Засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.»
Крім того, цим же законом було змінено редакцію статті 122 КВК, встановивши, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії (частина 4 статті 122 КВК), виключивши при цьому слова: «після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.»
За змістом статті 119 КВК умови праці засуджених до позбавлення волі, зокрема, норми тривалості робочого часу, правила охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії встановлюються законодавством про працю.
Отже, з внесенням змін до КВК згідно Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 08.04.2014 № 1186-VII на працю засуджених в місцях позбавлення волі у повному обсязі поширено всі правила, встановлені законодавством України про працю.
Згідно з частиною першою статті 120 КВК праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Нормативно-правовим актом, яким у перевіряємому періоді встановлювалась форма і система оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, була Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 № 191, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.10.2004 за №1328/9927 (далі - Інструкція № 191), а з 02.04.2013 - Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 (далі - Інструкція №396/5).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №191 засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Підпунктом 1.2 Інструкції № 191 передбачено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.
Згідно пункту 3.1 Інструкції №191 праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
На засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законодавством (пункт 3.6 Інструкції №191).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 191 із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків,
З 02.04.2013 набрала чинності Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, якою передбачено аналогічне за змістом правове регулювання форми і оплати праці засуджених, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 (Інструкція №396/5).
Так, відповідно до пункту 5.1 Інструкції №396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
За змістом пунктів 6.1-6.3 Інструкції №396/5 засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.
Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством.
Відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням черговості.
Аналіз наведених норм свідчить, що засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
Примусовість характеру трудових відносин засуджених до позбавлення волі, що діяла до набрання чинності Законом України від 08.04.2014 № 1186-VII (07.05.2014) та їх мета виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними працю ознак заробітної плати.
Суд зазначає, що приймаючи на роботу працівника - особу, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії» приймає на себе всі обов'язки роботодавця згідно умов трудового законодавства, у тому числі обов'язки щодо забезпечення робочого місця та знарядь праці, умови дотримання норм робочого часу та дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, умов оплати праці відповідно до трудового законодавства, з чого слідує, що позивач виплачує найманим працівникам - засудженим до позбавлення волі саме заробітну плату, а не будь-яку іншу компенсацію.
Чинне податкове законодавство не встановлює будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі й отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці, у зв'язку з чим обкладення цих доходів податком, як і застосування податкових соціальних пільг, здійснюється у загальному порядку.
Тотожної правової позиції дотримується Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 27.04.2016 в адміністративній справі №810/5805/15 за позовом Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; а також Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях від 24.02.2014 №К/9991/3437/11, від 12.01.2015 №К/9991/12316/11, від 27.05.2015 №К/800/27401/13, від 19.11.2015 №К/800/32800/13, від 17.12.2015 №К/800/20044/13.
Крім того, суд зауважує, що підпункт 169.2.3 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, яким визначено випадки коли податкова соціальна пільга не застосовується, не містить застережень щодо неможливості застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі.
Підпунктами 169.2.1 та 169.2.2 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).
Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.
Постановою Кабінету Міністрів від 29.12.2010 №1227 затверджено Порядок подання документів для застосування податкової соціальної пільги.
Відповідно до пункту 2 Порядку платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.
Таким чином, підставою для отримання соціальної пільги є заява платника податку, що подається установі.
Судом встановлено, що податкову соціальну пільгу позивачем було застосовано на підставі заяв засуджених, які перебували у трудових відносинах з ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії». Копії зазначених заяв містяться у матеріалах справи (т.3, а.с. 1-581).
Отже, враховуючи наявність трудових відносин між засудженими до позбавлення волі особами та ДП «Підприємство Бориспільської виправної колонії», які виникли в результаті залучення таких засуджених до суспільно корисної праці, та отримання засудженими відповідної компенсації за виконану роботу - заробітної плати, дотримання умов для застосування податкової соціальної пільги, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було зменшено загальний місячний оподатковуваний дохід засуджених на суму податкової соціальної пільги.
За таких обставин висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що полягає у недоутриманні податку на доходи фізичних осіб (з засуджених) за січень 2012 року - вересень 2015 року, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 162947,01 грн., є необґрунтованим, тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення у вказаній частині є протиправним та підлягає скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог, відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 4467,59 грн. згідно платіжних доручень від 09.12.2015 №1041 на суму 1218,00 грн. та від 22.01.2016 №1123 на суму 3249,59 грн. як за адміністративний позов, що має майнову вимогу, розмір якої становить 297839,19 грн. (1,5% від 297839,19).
Під час розгляду справи позивачем було зменшено розмір майнових вимог до 282755,34 грн., відтак, сума судового збору повинна складати 4241,33 грн. (1,5% від 282755,34) Таким чином, позивачем було зайво сплачено 226,26 грн. судового збору. (4467,59-4241,33).
Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 4241,33 грн. підлягають стягненню на його користь з Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Повернення суми надміру сплаченого судового збору відповідно до положень статті 7 Закону України «Про судовий збір» вирішується судом за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Оскільки під час розгляду справи позивачем відповідних клопотань не заявлялось, питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору судом не вирішується, що, однак, не позбавляє позивача права звернутись з таким клопотанням у майбутньому.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови, постанова виготовлена в повному обсязі 13.04.2016 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС області від 12.11.2015 №0016591710 в частині визначення Державному підприємству «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119)» (ідентифікаційний код - 08680201) податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 282755,34 грн., у тому числі - 162947,01 грн. за основним платежем та 119808,33 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
3. Стягнути судовий збір у розмірі 4241,33 грн. (чотири тисячі двісті сорок одну грн. 33 коп.) на користь Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) (ідентифікаційний код - 08680201, місцезнаходження: 08343, Київська область, Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Бориспільська, буд. 1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код - 39466731 місцезнаходження: Київська область, м. Бориспіль, вул. Котляревського, буд. 2).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кушнова А.О.