04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" серпня 2016 р. Справа№ 910/4761/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Майданевича А.Г.
Рудченка С.Г.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.08.2016 року по справі №910/4761/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України (вх. №09-08.1/5329/16 від 07.06.2016р. та №09-08.1/7147/16 від 03.08.2016р.)
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р.
у справі №910/4761/16 (суддя Босий В.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 7 817,64 грн.
В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі-відповідач) 7 817,64 грн., з яких: 7 407,63 грн. - страхового відшкодування, 26,01 грн. - 3% річних та 384,00 грн. неустойки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/4761/16 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" шкоду у розмірі 7 407,63 грн., пеню у розмірі 384,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 373,42 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 23.05.2016р., відповідач звернувся з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду, в яких просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчить наявна в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Вислухавши думку представника позивача та враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційних скарг та те, що неявка зазначених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подані апеляційні скарги за відсутністю останнього.
Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Як вбачається з страхового акту №09-13/0036, складеного Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт", 17.06.2013р. ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ 21053, д.н. НОМЕР_2, порушила Правила дорожнього руху України, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем Peugeot Partner, д.н. НОМЕР_1.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21053, д.н. НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" на підставі полісу №АВ/9778620.
Внаслідок настання страхового випадку, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" було здійснено розрахунок страхового відшкодування, яке підлягає виплаті потерпілій особі - ОСОБА_4, та визначений його розмір у сумі 7 407,63 грн.
25.10.2013 року між ОСОБА_5 (цедент, первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (цесіонарій, новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, в порядку та на умовах якого, визначених цим договором, на підставі ст. 512-519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля ВАЗ 21053, д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 02.10.2012р., номер полісу АВ №9778620, у страховій компанії ПАТ "СК "Лафорт".
Відповідно до п.1.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента, як кредитора в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках.
Згідно із п. 1.2 вказаного договору характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим Договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 7 407,63 грн.
Пунктом 1.3 Договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування передбачено, що зобов'язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_3; страхова компанія - ПАТ "СК "Лафорт"; Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Відповідно до 2.1 Договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цеденту 7 407,63 грн.
Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що для реалізації цесіонарієм придбаних ним прав цедент передає під час підписання цього Договору наступні документи: чинний на дату ДТП поліс ОСЦВВТЗ або посвідчення відповідної пільгової категорії (учасник бойових дій, інвалід війни, інвалід 1 групи); копію паспорту, що засвідчує особу цедента; копію посвідчення водія цедента; довідку про присвоєння цеденту ідентифікаційного номеру; копію документу про реєстрацію транспортного засобу та документу, що посвідчує правомірність керування ТЗ цедентом; довідку про пошкодження ТЗ, складену інспектором ДАІ на місці ДТП; відомості про наявність добровільного страхування автомобіля (КАСКО); оригінал або завірену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення розміру заданої шкоди (ремонт з урахуванням фізичного зносу), складеного відповідно до чинного законодавства, з обов'язковим долученням оригіналів фотографій пошкодженого ТЗ, зображення номерних знаків та номеру кузову (VIN код), або оригінал чи завурену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення вартості ТЗ після ДТП у разі визнання ТЗ фізично знищеним; довідку про ДТП, яка видається органами внутрішніх справ (розширена довідка із зазначенням інформації про учасників ДТП та про осіб, винних у скоєнні ДТП); копію постанови місцевого суду, завірену належним чином (мокрою печаткою відповідного суду), що підтверджує відповідальність іншого учасника ДТП; заяву про відсутність здійснення взаєморозрахунків з особою, відповідальною за заподіяну шкоду; заяву до страхової компанії про відшкодування шкоди.
25.10.2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактором) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №1/25-10/2013 (далі - Договір факторингу), в порядку та на умовах якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 25.10.2013 р.
Згідно із п. 1.2 Договору факторингу в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу становить 7 407,63 грн.
У відповідності до п.1.4 Договору факторингу зобов'язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_3; страхова компанія - ПАТ "СК "Лафорт"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до п. 1.5 Договору факторингу, зобов'язання клієнта перед боржником за основним договором на момент укладення цього Договору клієнтом виконані повністю.
Пунктом п.2.1 Договору факторингу передбачено, що для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт передає під час підписання цього Договору наступні документи: засвідчену копію основного договору; пакет документів відповідно до п. 3.1 основного договору.
За передані права вимоги до боржника за Договором факторингу фактор сплачує клієнтові 2 562,00 грн. (п.4.1 Договору факторингу).
Згідно із п. 4.2 Договору факторингу, фактор зобов'язується протягом 10 банківських днів після набуття чинності цим Договором перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок клієнта грошову суму, визначену у п. 4.1 цього Договору.
У відповідності до ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позивач набув право грошової вимоги у розмірі 7 407,63 грн. до боржників, які визначені у п. 1.4 Договору факторингу, а саме: до визнаної винною у ДТП особи - ОСОБА_3; страхової компанії - ПАТ "СК "Лафорт"; Моторно (транспортного) страхового бюро України, у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2013р. було порушено провадження у справі №910/20063/13 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт".
27.02.2015 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою №7 від 27.02.2015р. про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" за 15 договорами факторингу на загальну суму 227 753,48 грн., в тому числі, і за Договором факторингу на суму 7 407,63 грн., що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просив визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2015р. у справі №910/20063/13 визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на суму 228 971,48 коп.
Тобто, позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт", в тому числі, і за Договором факторингу на суму 7 407,63 грн.
В силу ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 7 407,63 грн. та обґрунтованість такої вимоги позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.05.2015р. у справі №910/20063/13, мають преюдиціальне значення і не потребують доказуванню у даній справі.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень ч.1, 2 ст.41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження:
приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
аналізує фінансове становище банкрута;
виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;
має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту;
заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими;
подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника;
вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом;
продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом…
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2015р. у справі №910/20063/13 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт" та припинено провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене, судова колегія вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ для задоволення вимог його кредиторів.
Отже, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції, його визнано кредитором страхової компанії - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 7 407,63 грн., проте під час провадження у справі про банкрутство такої особи не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Частиною першою статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам.
Відповідно до п.41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Таким чином, МТСБУ відшкодовує шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ у двох випадках: визнання страховка банкрутом або ліквідації страховика, а також у випадку недостатності коштів страховика та існування заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи наявні та доведені всі необхідні умови для здійснення відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а саме: визнання страховика-учасника МТСБУ (Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт") банкрутом та його ліквідацію, а також недостатність коштів і майна страховика-учасника МТСБУ для здійснення грошових виплат його кредиторам (зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал").
Твердження відповідача про те, що позивачем за Договором факторингу набуто лише право грошової вимоги до страхової компанії, яку визнано банкрутом, а не права виплати страхового відшкодування, судовою колегією не приймаються до уваги виходячи з наступного.
У відповідності до ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Згідно із п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до ст. ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
До основних ознак договору факторингу слід віднести, зокрема, предмет договору, яким є відступлення права грошової вимоги, у зв'язку з чим відбувається заміна кредитора у зобов'язанні. Метою такого відступлення є отримання фінансування від фактора (банка чи іншої фінансової установи), що, в свою чергу, зумовлює віднесення факторингу до фінансових операцій. Віднесення факторингу до фінансових послуг обумовило ще одну відмінну ознаку такого договору, а саме специфіку його сторін, зокрема фактором може бути банк чи інша фінансова установа, а клієнтом юридична особа чи фізична особа-підприємець. Окрім цього, фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів (факторинг) відбувається за плату (окрім випадків, коли факторинг має забезпечувальний характер), розмір якої визначається договором, це може бути як сплата відсотків, так і фіксованої ставки за таку фінансову послугу. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Отже, договір факторингу, поєднує в собі ознаки різних договорів: цесії (відступлення права вимоги), кредитування, страхування, застави, поруки, і є окремим видом правочину, який регулюється спеціальними нормами законодавства, а саме Главою 73 Цивільного кодексу України "Факторинг", Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" тощо.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 910/11399/15.
Як встановлено вище, 25.10.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактором) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №1/25-10/2013, в порядку та на умовах якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 25.10.2013 р.
Згідно із п.1.2 Договору факторингу, в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Таким чином, позивач, уклавши з ФОП ОСОБА_6 Договір факторингу, отримав від первісного кредитора право вимоги з одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди (за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відподальності власників наземних транспортних засобів) до боржника - ПАТ "СК "Лафорт", а відтак правомірно набув прав нового кредитора у зобов'язанні.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 7 407,63 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягаю задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 26,01 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.
Положення статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з зобов'язальних відносин.
Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, дія ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 17.02.2016 р. у справі № 910/24533/14 та від 09.03.2016 р. у справі № 910/20198/15.
Відтак, підстави для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 26,01 грн. у суду відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 384,00 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст.992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Виходячи із зазначених правових норм, право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику (потерпілій особі).
Як встановлено вище, за договором відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 25.10.2013р. та Договором факторингу позивач набув всі права вимоги до боржника, що виникли за фактом настання спірної ДТП.
Отже, судова колегія перевіривши розрахунок неустойки прийшла до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 384,00 грн. також підлягаю задоволенню.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України (вх. №09-08.1/5329/16 від 07.06.2016р. (вх. №09-08.1/5329/16 від 07.06.2016р. та №09-08.1/7147/16 від 03.08.2016р.) ) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р. у справі №910/4761/16 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016р. у справі №910/4761/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/4761/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
4.Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
5.Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді А.Г. Майданевич
С.Г. Рудченко