Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" серпня 2016 р.Справа № 922/2086/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (с. Зарябинка, Харківська обл.)
до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області №109" (п. Дворічний Кут, Харківська обл.)
про стягнення 244 523,36 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2 (дов.б/н від 13.07.2016 року);
відповідача - не з'явився
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області №109" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг Г-2/41 від 01.07.2015. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 244 523,36 грн., з яких 195 000,00 грн. - сума боргу за договором; 44 635,00 грн. - сума пені, нарахована за порушення строків оплати товару; 4 888,36 грн. - 3% річних. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про надання послуг Г-2/41 від 01.07.2015 щодо своєчасної оплати за надані послуги по збиранню ранніх зернових культур. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
01.08.2016 року до канцелярії суду (вх№25154) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України участь в господарських засіданнях визначена як право, а не обов'язок сторони по справі.
Нез'явлення представників в судове засідання не позбавляє відповідача від виконання покладених на нього ч.1 ст.33 ГПК України обов'язків доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Сторона по справі не позбавлена можливості на доведення обставин, якими обґрунтовує свої вимоги та заперечення, шляхом подання письмових доказів через канцелярію господарського суду або поштою, але відповідач такою можливістю не скористався, жодних доказів до господарського суду не надав.
Ухвалами господарського суду від 02.07.2016 та 17.07.2016 сторони були попереджені про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, відповідно до якої якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Згідно зі ст.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Суд, дослідивши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, відмовив в його задоволенні як необґрунтоване.
Представник позивача в судовому засіданні 02 серпня 2016 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі та проти клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи заперечив.
Представник відповідача в судове засідання 02 серпня 2016 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.
Згідно з приписами пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01.07.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області №109" (замовник) було укладено договір про надання послуг Г-2/41.
Відповідно до п. 1 договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги по збиранню ранніх зернових, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 3.1 договору, вартість послуг визначена сторонами і становить 650 гривень за 1 га. земельної ділянки. Кінцева загальна вартість сільськогосподарських робіт фіксується сторонами в акті прийому-здачі виконаних робіт, виходячи із загальної площі земель, на яких позивачем були здійснені с/г роботи.
Факт виконаних позивачем робіт підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією акту прийому-здачі робіт від 29.07.2015 на суму 195000,00 грн.
Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 08.07.2016, який підписаний представниками сторін та скріплений печаткою відповідача.
Відповідно до п. 3.3 договору, замовник зобов'язаний здійснити оплату виконаних робіт до 30.08.2015.
Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору про надання послуг Г-2/41 від 01.07.2015, не сплатив за виконані роботи в сумі 195000,00 грн.
В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 17.05.2016 щодо сплати заборгованості, яка залишились без задоволення.
Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за надані послуги по договору про надання послуг Г-2/41 від 01.07.2015 в розмірі 195 000,00 грн. правомірна, обґрунтована, така, тому підлягає задоволенню.
Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 44 635,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.6. договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день просрочки.
Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 44 635,00 грн. підлягає задоволенню як правомірна.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 888,36 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 888,36 грн. підлягає задоволенню як правомірна.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області №109" (62351, Харківська обл., село Дворічний Кут; код ЄДРПОУ 08680945; п/р26009823553961 в ПАТ банк "Грант", смт. Солоницівка, МФО 351607) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1; п/р НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ, МФО 380805) суму боргу за договором в розмірі 195 000,00 грн., суму пені в розмірі 44 635,00 грн., 3% річних в розмірі 4 888,36 грн. та судовий збір в сумі 1378,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.08.2016 р.
Суддя Г.І. Сальнікова