"03" серпня 2016 р.Справа № 915/197/16
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Савицького Я.Ф.
Суддів: Гладишевої Т.Я.,
ОСОБА_1
секретар судового засідання Максіміхіна Ю.В.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 03.08.2016р.:
від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю;
від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю;
ОСОБА_4, за довіреністю;
Ле ОСОБА_5, за довіреністю;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 11 травня 2016 року
по справі № 915/197/16
за позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв”
про припинення договору
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 03.08.2016р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016р. по справі №915/197/16 (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв” про припинення дії договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013р. з посиланням на те, що обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, не припинилася, адже підставою встановлення сервітуту була й залишається необхідність здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт, відповідач є власником нерухомого майна та рухомого майна в тилу причалу № 9, крім того, прийняття нормативно - правових актів, на які посилається позивач, не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту, оскільки ці акти визначають і інші правові механізми доступу до причалу. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів одночасну наявність чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, які дозволяють розірвати договір в судовому порядку, при цьому, з урахуванням того, що розірвання договору регулюються ст. 652 ЦК України, а припинення договору сервітуту ст. 406 ЦК України, поєднувати дані позовні вимоги в одну неможливо, і такий спосіб захисту не визначений нормами чинного законодавства України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016р. по справі №915/197/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи це тим, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
03.08.2016р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв” до Одеського апеляційного господарського суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу, якими відповідач не погоджується з її доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що рішення першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2013р. між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв” (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А6-А про встановлення сервітуту.
З преамбули договору вбачається, що його укладено у зв'язку з необхідністю виконання відповідачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення позивачем можливості користування відповідачем вказаними причалами і причальною інфраструктурою.
Згідно з п. 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23
Відповідно до пункту 2.1 Договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.
За положеннями п. 3.1 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу № 9 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною:
- причал № 9 (інв. № 1031036) - 209,0 м.п., технологічна ширина 14,50 м.п.;
- залізнична колія № 33 (інв. № 1031079) - 202,5 м.п.;
- залізнична колія № 36 (інв. № 1031080) - 202,5 м.п.;
- підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п. у дві нитки.
Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.
Умовами п. 4.1 договору сервітуту визначено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним. (п. 4.2 договору сервітуту).
Відповідно до п. 4.4 договору сервітуту, сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (п. 4.5 договору сервітуту).
Згідно з п. 14.1. договору сервітуту, договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомив володільця про наміри припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгований на 6 (шість) місяців на тих самих умовах.
Відповідно до п. 14.4 договору сервітуту одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.
Цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди. (п. 14.5 Договору сервітуту).
Відповідно до п. 14.6 договору, цей договір припиняється також у разі припинення
сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об'єкта сервітуту користувачу в оренду.
21.08.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до договору, якою викладено у новій редакції пункти 5.1 та 5.2, що стосуються плати за користування сервітутом та замінюють умови оплати сервітуту за фактичне користування причалом (причальною інфраструктурою) на оплату сервітуту за повний місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 405 Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1578), доповнивши його абзацом такого змісту:
«Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.»
Наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015 року № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 грудня 2015 р. за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.
Вважаючи, що з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 року, яке набрало законної сили з 01.01.2016р., встановлюється інший спосіб доступу до причалу, позивачем листом від 23.12.2015 року № 18-06/6887 було направлено на адресу відповідача три примірника додаткової угоди № 3 до договору сервітуту з пропозицією розірвання договору від 10.07.2013р. № А6-А та лист від 23.12.2015р. щодо укладання договору про забезпечення доступу портового оператору до причалу.
Листом від 20.01.2016 року за вих. № 14 відповідач просив роз'яснити позивача у чому саме полягає невідповідність діючому законодавству чинного договору про встановлення сервітуту та надати можливість в подальшому користуватися причалом №9 на підставі діючого договору про встановлення сервітуту з відповідною оплатою.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв” про припинення дії договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013р
Заявою про уточнення позовних вимог №18-09/1826 від 21.03.2016р. позивач змінив предмет позову та просить розірвати договір №А6-А від 10.07.2013р. про встановлення сервітуту у зв'язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.
Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною 1 ст. 402 ЦК України визначено, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно ч. 1-5 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
У відповідності до ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;
4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;
6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Отже, звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору сервітуту за рішенням суду позивач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору сервітуту, оскільки відповідач здійснює плату за користування сервітутом, як то визначено ст. 5 договору сервітуту, що не спростовано позивачем.
Позивачем, в порушення приписів ст. 33 ГПК України, не надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Судова колегія вважає неправомірним посилання позивача на те, що договір сервітуту підлягає розірванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, оскільки прийняття Постанови КМУ № 483 від 07.07.2015 року та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 року не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал № 9 та причальну інфраструктуру.
Крім того, вказані вище нормативні акти не містять прямої вказівки стосовно припинення дії уже складених правовідносин між сторонами, що витікають із сервітуту, або зміни умови їх існування.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки фактично повторюються із поясненнями, викладеними у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
Приймаючи до уваги зазначені обставини, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав правильну юридичну оцінку обставинам справи та наданим доказам, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи вищенаведене, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016р. по справі №915/197/16 - без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016р. по справі №915/197/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 08.08.2016р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Гладишева Т.Я.
Суддя Головей В.М.