04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" серпня 2016 р. Справа№ 910/7887/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Отрюха Б.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Прохорова О.В. - представник
від відповідача: Богачук С.С. - представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО - Медсервіс»
на рішення
Господарського суду м. Києва
від 08.06.2016р.
у справі № 910/7887/16 (суддя С.О. Чебикної)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО - Медсервіс»
про відшкодування шкоди в порядку регрессу 6 394, 43 грн.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО - Медсервіс" про відшкодування шкоди в порядку регрессу 6 394, 43 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/7887/16 позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аско-Медсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" 6 394 (шість тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 43 коп. боргу та 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АСКО - Медсервіс" звернулось до суду з апеляційною скаргою, оскільки не погоджується з прийнятим рішенням та вважає, що дане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник в обгрутування апедяційної скарги свертає увагу суду на те, що Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО УКРАЇНА» здійснило страхове відшкодування в розмірі 6394 грн. 43 коп. 30.09.2014 р., та згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» набуло право зворотної вимоги до винної особи.
25.12.2015 р. представник позивача звернувся до відповідача з заявою від 23.12.2015 р. про виплату страхового відшкодування.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник звертає увагу суду на те, що відмова у виплаті страхового відшкодування позивачу була правомірною, посилаючись на ст. 2 та п.п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року апеляційна скарга була прийнята до провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши думку позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.
Відповідно до довідки ВДАІ Шевченківського району м. Києва УДАІ ГУ МВС України в м. Києві та постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2014 року у справі №761/27012/14-п, по просп. Перемоги, в м. Києві, ОСОБА_4, керуючи автомобілем "Форд", д.н. НОМЕР_1, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Вольво" д.н. НОМЕР_2.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2014 року у справі №761/27012/14-п ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього штраф.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Вольво" д.н. НОМЕР_2.
Пошкоджений автомобіль був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №330580857.13 від 04.12.2013 року.
Відповідно до розрахунково-товарного чеку №ВМСС007845 від 09.09.2014 року, вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля "Вольво" д.н. НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП склала 6 394,43 грн.
Зазначені кошти в розмірі 6 394,43 грн. позивачем було виплачено страхувальнику, відповідно до платіжного доручення №8949 від 30.09.2014 року.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортним засобом - автомобілем "Форд", д.н. НОМЕР_1, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю "Вольво" д.н. НОМЕР_2, керував ОСОБА_4.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем "Форд", д.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4 встановлена у судовому порядку.
Тому, ОСОБА_4 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю "Вольво" д.н. НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем та страхувальником було укладено договір (поліс) ОСЦПВВНТЗ № АІ/1359552 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду, заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу "Форд", д.н. НОМЕР_1, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди. Вказаним договором передбачено ліміт відповідальності за шкоду завдану майну у розмірі 50 000 та франшизу у розмірі 00,00 грн.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Частиною п'ятою ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду автомобілю "Вольво", д.н. НОМЕР_2, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля та беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується, виходячи із вартості матеріального збитку та ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи 00,00 грн. передбаченої договором (полісом) № АІ/1359552.
Вимоги позивача в частині стягнення суми страхового відшкодування є такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 6 394,43 грн. (6 394,43 грн. (розмір виплаченого страхового відшкодування) мінус 00,00 грн. (франшиза).
Стосовно доводів відповідача, що позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування з пропущенням строку, встановленого чинним законодавством є безпідставними з огляду на наступне.
Підпунктом 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що однією з підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Представник позивача звернулась до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування 25.12.1015 року, тобто майже через 1 рік і 4 місяці з моменту ДТП.
Проте, відповідно до преамбули Закону, він регулює відносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Цим законом не регулються взаємовідносини між страховиками щодо компенсації страхового відшкодування в порядку регресу, а тому, вказана норма не може бути застосована до правовідносин сторін в цьому випадку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України №910/7491/14 від 30.07.2015 року, №910/10027/14 від 04.10.2014 року, 910/12663/14 від 31.03.2015 року та 910/14594/14 від 16.02.1016 року.
За таких обставин, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО - Медсервіс" про відшкодування шкоди в порядку регрессу 6 394, 43 грн. підлягають задоволенню.
Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити, що відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов 'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Тобто наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов 'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО - Медсервіс» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 910/7887/16 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 910/7887/16 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/7887/16 повернути до Господарського суду м. Києва
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Б.В. Отрюх