03 серпня 2016 року Справа № 910/31617/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016
у справі № 910/31617/15 Господарського суду м. Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"
доПриватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"
простягнення 133 000,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаБезугла С.О.
- - відповідачаШумейко Ю.О.
В грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних у розмірі 254 958, 90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 973 200, 00 грн., нараховані за період з 26.11.2014 по 10.03.2016 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.03.2016 (суддя Смирнова Ю.М.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 243 756 грн. 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 050 577 грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 49412 (сорок дев'ять тисяч чотириста дванадцять) грн. 38 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (головуючий Майданевич А.Г., судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.
02.08.2016 на адресу суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", які залучені до матеріалів справи і враховані судом.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що в межах іншого судового провадження Господарським судом міста Києва розглядався спір за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 29.09.2010, укладеного між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", як продавцем, та ТОВ "Благодійний союз",як покупцем, визнання права власності держави в особі ФДМ України на нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. вартістю 6600000,00 грн., витребування у власність держави в особі ФДМ України з незаконного володіння ТОВ "Благодійний союз" нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. вартістю 6600000,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що майно, передане за оспорюваним договором, є державним майном, "Укрпрофтур" не мало права на його відчуження без згоди власника - ФДМ України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 у справі № 47/296, яке набрало законної сили, відновлено прокурору строк позовної давності та позов задоволено повністю.
Заявлений у даній справі позов про стягнення 254 958,90 грн. 3% річних та 3 973 200,00 грн. втрат від інфляції за період з 26.11.2014 по 10.03.2016, мотивований невиконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів у сумі 6 600 000,00 грн. на підставі рішення суду.
Частково задовольняючи позов у даній справі суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо прострочення сплати грошових коштів та дійшов висновку про стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум, нарахованих за прострочення виконання відповідного грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України.
Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки не врахував те, що зобов'язання відповідача повернути позивачу отримані за недійсним правочином кошти виникли з вимог ст. 216 ЦК України, а не з зобов'язальних правовідносин.
Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Виходячи з даної норми матеріального права слід визнати, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.
Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема, повернення становища сторін у попередній стан.
Визнання правочину недійсним господарським судом є наслідком вчинення його з порушенням, а не заходом відповідальності сторін.
Відповідно до 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11 правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
Згідно з п. 2.5.1. вищевказаної постанови Пленуму визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.
Правові наслідки порушення грошових зобов'язань передбачені, зокрема, ст. 625 ЦК України.
Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а у ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ця норма матеріального права застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виконанням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
У "Висновках Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за I півріччя 2014 року" від 01.07.2014 вказано, що підставою застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 зазначеного Кодексу, є прострочення боржником грошового зобов'язання. Така відповідальність настає у разі встановлення, що зобов'язання є грошовим, у інших випадках ця норма застосуванню не підлягає (постанова судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.06.2014 у справі №6-25цс14).
У п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Виходячи з наведеного, зобов'язання відповідача повернути позивачу отримані за недійсним правочином кошти виникли з вимог ст. 216 ЦК України, а не з зобов'язальних правовідносин, що не було враховано судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції. Тому застосування місцевим судом до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України є помилковим.
Таким чином, виходячи з викладеного, відповідач після визнання недійсним договору не мав будь-яких зобов'язань перед позивачем, оскільки відповідно до приписів Цивільного кодексу України, в разі визнання правочину недійсним, він є недійсним з моменту його укладення, що фактично спростовує будь-які твердження позивача про наявність між сторонами будь-яких зобов'язань за недійсним правочином, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи, що зобов'язання відповідача повернути позивачеві отримані за недійсним правочином кошти виникли з вимог ст. ст. 216, 1212 ЦК України, а не із зобов'язальних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України, відсутні.
Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/31617/15 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
Т. Б. Данилова