"04" серпня 2016 р.Справа № 915/407/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Полінецька В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 4301 від 27.07.2016)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 1104/2016 від 11.04.2016)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
на рішення господарського суду Миколаївської області від “ 21” червня 2016 року, повний текст якого складено та підписано “29” червня 2016 року
по справі № 915/407/16
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України”
до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Стивідорна інвестиційна компанія”
про врегулювання розбіжностей
06.04.2016 року ОСОБА_4 підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Стивідорна інвестиційна компанія” (далі по тексту - відповідач) про врегулювання розбіжностей по Угоді №11 від 03.03.2016 , а саме: 2.2. Прийняти та затвердити в редакції Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), умови Угоди №11 від 03.03.2016, які визначені в пунктах 2.1.4, 3.7, 7.1, 8.2. та викладені в ОСОБА_5 врегулювання розбіжностей від 25.03.2016р., а саме:
Пункт 2.1.4. «Інформувати Споживача про зміну вартості послуг за цим Договором листом, який вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору».
Пункт 3.7. «Адміністрація має право в односторонньому порядку змінювати вартість послуг за цим Договором, про що інформує Споживача листом, який вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору».
Пункт 7.1. «Договір набирає чинності з дати підписання його обома Сторонами та діє по 31.12.2016 включно. У випадку якщо жодна зі Сторін не менше чим за один місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомить іншу Сторону про намір припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах.»
Пункт 8.2. «Зміни поштових реквізитів, системи сплати податку, податкових, розрахункових банківських реквізитів Сторін, які наведені у розділі 9 цього Договору, а також зміни вартості послуг, повідомляються листом, який вважатиметься невід'ємною частиною Договору, всі інші зміни та доповнення до цього Договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в порядку, визначеному чинним законодавством України».
Позовні вимоги мотивовані посиланням на положення ч.5 ст.181 ГК України, ч.1 ст.3 Закону України «Про морські порти України, абз.12 ч.1 ст. 5 Закону України від 20.04.2000 № 1682-ІІІ «Про природні монополії» та те, що ДП «АМПУ» є монополістом на ринку, та під час укладання Угоди є розбіжності, які відповідно до зазначених вище положень повинні бути врегульовані.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.06.2012 року по справі № 915/407/16 (суддя Олейняш Е.М.) в задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” відмовлено в повному обсязі.
Такий висновок суду мотивований тим, що внесення змін до договору в частині викладення в новій редакції п. 2.1.4, п. 3.7, п. 8.2 договору фактично зводиться до надання Адміністрації (позивачу) права в подальшому на односторонню зміну ціни договору, яка є істотною умовою, шляхом направлення листів іншій стороні за договором, що в свою чергу суперечить приписам ст.188 ГК України.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Апелянт звертає увагу суду на те, що місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення не враховані вимоги постанови пленуму ВГСУ «Про судове рішення», не взято до уваги положення ст.15 ЗУ № 4709 та зазначено, що застосування різних умов рівнозначних договорів призведе встановлення необґрунтованих переваг відповідачу, що в свою чергу призведе до порушення антимонопольного законодавства та вимог Закону України 4709.
Також скаржник зазначає, що місцевим господарським судом були порушені п.2 ч.1 ст.83 ГПКУ, а саму суд з власної ініціативи та за відсутності клопотання сторони, вийшов за межі позовних вимог, а саме прийняв рішення щодо іншого предмету позову та безпідставно застосовані норми ч.ч.1, 2 ст. 651 та ч.ч.1,2 ст.652 ЦК України.
Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
У відповідності до ст. 1, ч. 2 ст. 5 Закону України “Про природні монополії”, зведеного переліку суб'єктів природних монополій станом на 22.01.2016 року позивач ОСОБА_4 підприємство „Адміністрація морських портів України" є суб'єктом природних монополій щодо транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (номер рядка 483) (арк. 54-55).
Так, державним підприємством „Адміністрація морських портів України" отримано ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) на здійснення:
- транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (ліцензія серії АЕ № 522293 від 20.11.2014 р.) (арк. 49-50);
- постачання теплової енергії (ліцензія серії АЕ № 287715 від 18.04.2014 р.) (арк. 90);
- виробництво теплової енергії (ліцензія серії АЕ № 287714 від 18.04.2014 р.) (арк. 91).
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 21.07.2009 року між ОСОБА_4 підприємством „Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (далі - Власник мереж) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “СТИВІДОРНА ІНВЕСТЦІЙНА КОМПАНІЯ” (далі - Споживач) було укладено Договір на надання комунальних послуг № 178-Р від 21.07.2009 року відповідно до п.1.1 якого, власник мереж надає послуги споживачу на орендованих Споживачем об'єктах згідно Договору оренди нерухомого майна від 21.07.2009 року № РОФ-790 між Споживачем та Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області щодо:
- опалення орендованих приміщень;
- підігріву гарячої води;
- користування водою та водовідведенням;
- обслуговування (утримання) зовнішніх водопровідних, каналізаційних, газових мереж, топкової та КНС. Споживач приймає ці послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору (а.с.13-19).
Відповідно до п.7.1 договору, він набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2009 року. У випадку, якщо жодна із сторін не менше чим за місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомить іншу сторону про намір припинити його дії, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний рік на тих самих умовах (п.7.2). Дія договору припиняється у випадку припинення дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.07.2009 №РОФ-790, укладеного між Споживачем та Регіональним відділенням ФДМ України.
Оскільки, як вбачається з наявних матеріалів справи, жодною стороною не було заявлено про припинення дії вказаного договору або його перегляд, а тому договір є діючим та обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору Власник мереж зобов'язаний надавати послуги щодо опалення, підігріву гарячої води, користування водою і водовідведенням, обслуговування (утримання) зовнішніх водопровідних, каналізаційних, газових мереж, топкової та КНС.
За змістом п. 2.1.3 Договору, Власник мереж зобов'язаний надавати Споживачу рахунки для сплати за користування наданими послугами, які розраховані на підставі встановлених цін, державних тарифів і тарифів Власника мереж згідно з Додатком № 1.
Відповідно до п. 2.1.4 Договору Власник мереж зобов'язаний вчасно інформувати Споживача про зміни ставок на послуги у зв'язку зі змінами нормативних актів, централізованих цін, тарифів Власника мереж та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Споживач зобов'язаний приймати і оплачувати надані послуги згідно з умовами цього договору (п. 2.2.1)
Відповідно до п. 3.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 року) тарифи Власника мереж визначені цим Договором може бути змінено Власником мереж виключно у разі:
- підвищення мінімального рівня заробітної плати;
- змін у розмірі відрахувань у Фонди (пенсійний, соцстрах та інші) на законодавчому рівні;
- інфляції;
- підвищення цін на енергоносії, паливно-мастильні матеріали, комунальні послуги, закупівлю матеріалів і послуг виробників,
з подальшим оформленням Додаткової угоди до Договору. При цьому, тарифи на послуги Власника мереж змінюються на розмір зміни собівартості послуг у зв'язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.
Відповідно до п. 7.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № № 1 від 27.04.2010 року) даний Договір набирає чинності з дати підписання його обома сторонами та діє протягом строку дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 21.07.2009 року № РОФ-790, укладеного між Споживачем та Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області.
Відповідно до п. 7.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № № 1 від 27.04.2010 року) цей Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної Додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.
Відповідно до п. 7.3 Договору дія цього Договору припиняється у випадку припинення дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 21.07.2009 року № РОФ-790, укладеного між Споживачем та Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що зміни системи сплати податків Сторін (п. 3.6), податкових, розрахункових банківських реквізитів сторін, які наведені у розділі 9 цього договору, повідомляються письмово листом, який вважатиметься невід'ємною частиною Договору. Інші зміни та доповнення до цього договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в письмовому виді і підписані обома сторонами та скріплені печатками.
В подальшому між сторонами укладались Додаткові угоди до Договору № 178-Р від 21.07.2009, а саме Додаткові угоди № 1 від 27.04.2010 року, № 2 від 29.12.2010 року, № 3 від 22.12.2011 року, № 4 від 21.12.2012 року, № 5 від 19.06.2013 року, № 6 від 27.12.2013 року, № 7 від 30.12.2014 року з протоколом розбіжностей, № 8 від 30.12.2014 року, № 9 від 03.09.2015 року, № 10 від 28.01.2016 року, якими вносились зміни в частині змін тарифів, строку дії договору, найменування сторони, розрахунку вартості комунальних послуг тощо (арк. 20-40).
03.03.2016 року позивач листом № 18-06/1443 направив відповідачу для підписання два примірники Додаткової угоди №11 від 03.03.2016 року до Договору, якою запропоновано викласти п. 2.1.4, п. 3.7, п. 7.1, п. 8.2 Договору, а також Додаток № 1 до Договору в іншій запропонованій позивачем редакції (а.с.45-48, 51)
11.03.2016 року відповідач листом № 265 направив позивачу підписану угоду з ОСОБА_5 розбіжностей від 11.03.2016 року до Додаткової угоди №11 від 03.03.2016 року до Договору 178-Р від 21.07.2009 року та просив підписати позивача ОСОБА_5 розбіжностей, щодо залишення п. 2.1.4, п. 3.7, п. 7.1, п. 8.2 Договору без змін, тобто в чинній редакції Договору. (а.с.41, 52)
Позивач відповідно до положень ст. 181 ГК України, підготував ОСОБА_5 врегулювання розбіжностей від 25.03.2016 року до Додаткової угоди № 11 від 03.03.2016 року, яким запропонував викласти умови Додаткової угоди № 11 (щодо внесення змін до п. 2.1.4, п. 3.7, п. 7.1, п. 8.2 Договору) в Узгодженій редакції ОСОБА_5 врегулювання розбіжностей, тобто редакції, яка відповідає редакції позивача (а.с.43-44). ОСОБА_5 врегулювання розбіжностей надіслано відповідачу супровідним листом № 18-06/1950 від 25.03.2016 року (а.с.53).
У зв'язку непогодженням та не врегулюванням між сторонам протоколу розбіжностей по Угоді № 11 від 03.03.2016, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” та вважає, що його доводи, заперечення і вимоги, викладені як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно із частиною 3 статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законодавством, або існує пряма вказівка закону чи органів державної влади або місцевого самоврядування щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до частини 6 ст.179 ГК України, суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених в ч.1 цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Статтею 181 ГК України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів. Так, проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами, оформлює договір і повертає один примірник другій стороні. За наявності заперечень, щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться відмітка у договорі, та у 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Згідно з частиною 5 статті 181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати в 20-денний строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У переддоговірному процесі можливі ускладнення як у виді відмови в укладенні договору, так і в виді неузгодження його умов. Такі розбіжності визнаються як переддоговірний спір, що виникає при укладенні господарського договору. Зазначені спори можуть бути вирішенні в суді. Однак, Господарський Кодекс України обмежує право сторін на звернення до суду за вирішенням переддоговірного спору.
Так, відповідно до ч.7 ст.181 ГК України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, або такого, укладення яке є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що у встановленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений ч.5 ст. 179 ГК України 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони не виконали вимог ч.5 ст.181 ГК України, а саме не вжили заходи для врегулювання розбіжностей по Додатковій угоді № 11 від 03.03.2016.
Так, протокол розбіжностей позивача були направлені поштою на адресу відповідача, про зо свідчать листи від 03.03.2016 за № 18-06/443, від 11.03.2016 №с265, від 25.03.2016 № 18-6/1950 та отримані ТОВ “Стивідорна інвестиційна компанія”, однак за твердженням відповідача, не погодившись із запропонованими умовами викладених деяких пунктів Договору, Відповідач 12.03.2016 року вручив через канцелярію державного підприємства супровідний лист № 265 від 11.03.2016, яким повернув Додаткову угоду № 11 разом з протоколом розбіжностей.
В обґрунтування необхідності внесення змін до п. 2.1.4, п. 3.7 та п. 8.2 Договору обґрунтована позивачем тим, що останній є монополістом - виконавцем та надавачем послуг за договором та має право на зміну в односторонньому порядку вартості таких послуг, оскільки затвердження цін/тарифів на послуги нижчими від розміру економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво неможливе економічно. Крім того, позивач прийняв на себе обов'язок повідомити одержувача послуг (відповідача) про зміну вартості таких послуг листом, що автоматично стає невід'ємною частиною Договору та надає змогу завчасно забезпечити інформування споживача послуг про зміну тарифів. Крім того, внесення змін до п. 7.1 Договору (в частині строку дії договору) обґрунтована позивачем тим, що запропонована редакція надає можливість більш ефективно забезпечити дотримання умов Договору з боку контрагента та здійснювати контроль за цим виконанням позивачем.
Частиною 2 ст. 189 ГК України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Відповідно до ст. 190 ЦК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
За змістом ч.ч.1,2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Так, п. 4.1, п. 4.2 Положення про порядок розробки, введення в дію та перегляду вільних цін (тарифів) Миколаївською філією ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією Миколаївського морського порту), затвердженого наказом Адміністрації Миколаївського морського порту № 112 від 23.02.2015 року (арк. 85-89), вільна ціна (тариф) визначається договором між МФ ДП "АМПУ" (адміністрацією Миколаївського МП), що виконує роботи (послуги) та замовником послуги. У договорі передбачається механізм внесення змін у договір у випадку зміни вільної ціни (тарифу).
Вільна ціна (тариф), введена в дію наказом начальника МФ ДП "АМПУ" (адміністрації Миколаївського МП), на кожну послугу протягом періоду дії являється єдиною для усіх категорій замовників.
Відповідно до п. 5.1, п. 5.2 Положення, перегляд вільних цін (тарифів) на роботи (послуги) здійснюється щорічно. Терміни перегляду повинні забезпечувати оновлення вільних цін (тарифів) на роботи (послуги) та завчасного інформування замовників та укладання договорів.
Перегляд вільних цін (тарифів) на роботи (послуги) може бути здійснено протягом року у випадку:
1) прийняття та/або зміни нормативно-правових актів України та розпорядчих документів ДП "АМПУ";
2) зміни вартості ресурсів, включених до складу калькуляції, під впливом яких фактична собівартість роботи (послуги) перевищує собівартість, передбачену калькуляцією вільної ціни (тарифу);
3) під впливом змін ринкової кон'юнктури з метою зростання обсягів надання платних робіт (послуг) за вільними цінами (тарифами), за умов відшкодування витрат МФ ДП "АМПУ" (адміністрацією Миколаївського МП).
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внесення змін до договору в частині викладення в новій редакції п. 2.1.4, п. 3.7, п. 8.2 договору фактично зводиться до надання Адміністрації (позивачу) права в подальшому на односторонню зміну ціни договору, яка є істотною умовою, шляхом направлення листів іншій стороні за договором. Проте, позивачем не подано суду доказів на підтвердження наявності у нього беззаперечного права в односторонньому порядку самостійно та на власний розсуд змінювати ціну договору (вартість послуг), як і не наведено законодавчо визначеної підстави для такої зміни. Зміна ціни договору після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ст. 632 ЦК України). Умовами договору (п. 3.7 договору в редакції додаткової угоди № 1) передбачено вичерпний перелік випадків, за умови настання яких Адміністрацією (позивачем) може бути змінено ціну договору, та з дотриманням відповідного порядку (механізму внесення змін). Таким чином, надання Адміністрації права в односторонньому порядку в будь-яких випадках змінювати вартість послуг суперечить загальним засадам цивільного законодавства та умовам договору.
Водночас надання Адміністрації права в подальшому вносити зміни до договору шляхом направлення листів, які вважатимуться невід'ємною частиною договору, суперечить ст. 188 ГК України (щодо заборони вносити зміни до господарського договору в односторонньому порядку), а також приписам ст. 654 ЦК України (щодо обов'язковості дотримання оформлення змін до договору в тій самій формі, що й договір).
Судова колегія також вважає, що внесення змін до договору в частині викладення в новій редакції п. 7.1 договору, а саме щодо строку дії договору та можливістю автоматичної пролонгації, позивачем не наведено жодного нормативно-правового акту, який би встановлював обов'язковість передбачення в договорах про надання послуг автоматичної пролонгації, а тому відсутні правові підстав для зміни строку дії договору в судовому порядку.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом були порушені положення п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, а саме те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд вийшов за межі позовних вимог та прийняв рішенню щодо іншого предмету позову, застосувавши положення ч.ч.1,2 ст.651 та ч.ч.1,2 ст.652 ЦК України спростовується тим, що застосувавши ці положенні, місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наслідкам подальшій дії позивача відповідно до зазначених норм законодавства при тому, якщо б позовні вимоги про врегулювання розбіжностей до Договору були б задоволені.
Судова колегія також вважає, що усі доводи, заперечення та вимоги ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України”, викладені як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.
ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.
Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України”
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області від 21.06.2016 року по справі № 915/407/16 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” залишити без задоволення
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від „21” червня 2016 року по справі № 915/407/16 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови
складено „05” серпня 2016 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Н.М. Принцевська