13 липня 2016 року м. Київ К/800/60706/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013
у справі № 826/10396/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерговентиляція" (далі -ТОВ "Енерговентиляція")
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, позов ТОВ "Енерговентиляція" задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 08.02.2013 № 0000512260 та № 0000522260, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 508 863,00 грн. та з податку на прибуток - 427 656,00 грн.; присуджено на користь ТОВ "Енерговентиляція" із Державного бюджету України витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 294,00 грн.
У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті планової виїзної перевірки ТОВ "Енерговентиляція" від 23.01.2013 № 226/22-621-19136446, про заниження податкового кредиту у грудні 2009 року, жовтні 2010 року, липні - жовтні 2011 року на 339 242,00 грн. та податку на прибуток за ІУ квартал 2010 року, ІІ-ІУ квартали 2011 року на 363 593,00 грн. внаслідок збільшення суми податкового кредиту на вказану вище суму за податковими накладними, виписаними ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" (339 242,00 грн.), та суми витрат, що відповідає витратам з придбання товарів у зазначених постачальників (15 362 785,00 грн.).
Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" є фіктивними, такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами. Як на підставу таких висновків ДПІ посилається на те, що згідно інформації, отриманої під час здійснення заходів податкового контролю (використані акти податкових перевірок ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг") діяльність вказаних контрагентів є фіктивною: матеріально-технічних та трудових ресурсів, достатніх для здійснення господарської діяльності (роботи з вентиляції і кондиціювання повітря у приміщеннях), ці юридичні особи не мають; господарські операції ПП "Еліт-Стиль" не мали реального характеру; ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" податкові зобов'язання не декларує, за місцезнаходженням відсутнє.
Задовольняючи позов, суд виходив з правомірного декларування позивачем суми податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виписаних ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг", з врахуванням встановлених у справі обставин щодо придбання позивачем у вказаних контрагентів послуг за договорами субпідряду, які були укладені позивачем із вказаними контрагентами на виконання договірних зобов'язань ТОВ "Енерговентиляція" перед ТОВ "Епіцентр К" та ТОВ "Крона-Компані".
Обставини щодо реальності господарських операцій з придбання позивачем послуг у ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" встановлені судом на підставі оцінки доказів у справі, а саме: договорів субпідряду від 27.09.2010 № 27/09/2010, від 20.07.2011 № 08/11, від 20.07.2011 № 09/11, від 02.09.2011 № 11/11, за умовами яких позивач (генпідрядник) доручив, а ПП "Еліт-Стиль" та ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" (субпідрядники) зобов'язалися виконати комплекс робіт по влаштуванню систем вентиляції та кондиціювання повітря у ТЦ "Караван" (м. Харків), магазині "Спортмастер", ТЦ будівельних матеріалів (м. Мукачево), ТЦ будівельних матеріалів (м. Кам'янець - Подільський), ТЦ будівельних матеріалів (Ульянівська сільська рада, Чернігівський район, Чернігівська область); податкових накладних; актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в; видаткових накладних; рахунків-фактур; засвідчення засновником ТОВ ТД "Укрспецзовнішторг" Бурдейним В.Л. надаваня останнім послуг ТОВ "Енерговентиляція".
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (втратив чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності ПК; далі - Закон № 168/97-ВР) платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 01.04.2011, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності ПК) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК).
Згідно з положеннями пункту 138. 1 статті 138 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ (набрав чинності з 13.08.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 цієї статті).
Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на збільшення в податковому обліку сум валових витрат (витрат) та/чи податкового кредиту від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання податкової вимоги у вигляді збільшення сум витрат та/чи податкового кредиту за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента, злагодженість дій між ними або про те, що він діяв без належної обачності у виборі контрагента.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суди з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надали належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зробили обґрунтований висновок, що ДПІ не доведено недостовірність задекларованих позивачем в податковому обліку за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 (період перевірки) сум податкового кредиту та валових витрат (витрат).
Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці. А доводи про те, що ТОВ "Енерговентиляція" під час перевірки на підтвердження реальності господарських операцій не надало первинних документів (зокрема, договори про господарські відносини, акти приймання - передачі товару (послуг), довіреності, товарно-транспортні накладні, видаткові та податкові накладні) спростовуються переліком наданих позивачем документів до перевірки, зазначеним у підпункті 2.4.9 акту перевірки (а.с. 23-25).
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Є.А. Усенко
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев