26 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Чобіток А.О.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановила:
у квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором від 20 жовтня 2011 року в розмірі 19 953грн. 85 коп.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору (без номеру) від 20 жовтня 2011 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 6 березня 2010 року, та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач стверджував, що виконав умови договору та надав відповідачу кредит в розмірі та на умовах, встановлених договором, однак, відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31 січня 2015 року складається із заборгованості за кредитом у сумі 6 800грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 9 927грн. 48коп., заборгованості за пенею та комісією у сумі 1 800грн. та штрафів у сумі 500грн. - фіксована частина, 926грн. 37коп. - процентна складова.
Заочним рішенням суду від 15 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, поклавши судові витрати на відповідача.
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/6217/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
Позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, так як з наданих суду доказів встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір, який складається не лише із заяви позичальника, а також з Умов та правил надання банківських послуг.
Також представник позивача зауважує, що строк дії картки не припиняє строку дії
- 2 -
договору, а Умови не містять положень, що строк дії договору та строк дії картки це одне й те ж саме поняття та вони співпадають.
Відповідач про день та час розгляду апеляційної скарги чотири рази повідомлялася за зареєстрованим місцем проживанням, проте, судові повідомлення нею не отримані, повернуті суду з відміткою про закінчення терміну зберігання.
Частиною 3 статті 76 ЦПК України встановлено, якщо особу, які адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.
Оскільки відповідач судові повідомлення не отримує, 18 травня 2016р. та 1 липня 2016р. апеляційним судом судовий виклик та копія апеляційної скарги були направлені на адресу житлово-експлуатаційної дільниці № 403 м. Києві для вручення ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 3 ст. 76 ЦПК України, які були отримані відповідно 23 травня 2016р. та6 липня 2016р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (с.с.119, 126).
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 74 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Відповідно до вказаної норми процесуального права, відповідач про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлялася телефонним зв'язком (с.с.112, 121), а відтак, вважається, що відповідач належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, проте, у судове засідання не з'явилася, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2011р. ОСОБА_2 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якою вона висловила бажання оформити на своє ім'я платіжну картку кредитка «Універсальна» з кредитним лімітом у 1000грн., та підписала довідку про умови кредитування, відповідно до яких зобов'язалася сплачувати банку 2,5% у місяць за користування кредитом, здійснювати платежі до 25 числа кожного місяця та вносити щомісячні платежі у розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31 січня 2015р. у відповідача існує заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 6800грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 9927грн. 48коп., заборгованості за комісією у сумі 1 800грн., а також зі штрафів у сумі 1426грн. 37коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами був укладений кредитний договір, а умови та правила, надані суду, є тими ж умовами та правилами, з якими була ознайомлена відповідач.
Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, так як він не відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та не ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися
- 3 -
сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Подавши анкету-заяву від 20 жовтня 2011р., відповідач підтвердила, що ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна,55 днів пільгового періоду» Приватбанку (с.с.7-8).
Вказані дії не суперечать положенням вищезазначених норм матеріального права, суду не надано доказів, що відповідач не була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг та з тарифами, що надані суду першої інстанції умови та правила не є тими, з якими була ознайомлена відповідач під час укладення кредитного договору, а відтак висновок суду першої інстанції про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору не ґрунтується на нормах матеріального права та наявних матеріалах справи.
Посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду України у справі 6-16цс15 від 11 березня 2015р., колегія суддів вважає безпідставним, оскільки фактичні обставини, які були предметом розгляду Верховного Суду України, та даної справи є різними. Крім того, Верховним Судом України у зазначеній справі був зроблений правовий висновок стосовно договору про збільшення позовної давності, та не містить висновку стосовно неможливості укладення кредитного договору у порядку ст. 634 ЦК України.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки відповідач не заперечувала укладення з позивачем кредитного договору, отримання грошових коштів та не стверджувала, що не була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, які були додані позивачем до позовної заяви, суд першої інстанції не мав правових підстав для висновку про не укладення договору між сторонами та не отримання відповідачем кредитних коштів.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно п.2.1.1.5.5. умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язалася погашати заборгованість по кредиту, процентам за користування кредитом, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених договором.
Підписавши довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна,55 днів пільгового періоду», відповідач погодилася щомісячно до 25 числа сплачувати 7% від заборгованості, сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 30% річних та комісії за зняття готівки.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач неналежним чином виконувала взяті на себе зобов'язання, останній платіж був нею внесений 27 квітня 2013р., у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 1 вересня 2014р. банком була змінена процентна ставка за користування кредитом з 30% на
- 4 -
34,8% і остаточна заборгованість була розрахована, враховуючи змінену процентну ставку.
Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Матеріали справи не містять даних про причини зміни банком розміру процентної ставки з 1 вересня 2014р., а також повідомлення відповідача про зміну процентної ставки та погодження з нею даної дії.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України представнику позивача була роз'яснена необхідність надання доказів у підтвердження правомірності збільшення процентної ставки або надання розрахунку заборгованості відповідно до процентної ставки, погодженої сторонами при укладенні договору, у зв'язку із чим апеляційним судом у судовому засіданні була оголошена перерва. Проте, представником позивача вимоги суду виконані не були, а суд на власний розсуд не має повноважень визначати розмір заборгованості.
Також суду позивачем не було надано виписку із особового рахунку відповідача, що позбавляє можливості суд здійснити перевірку розрахунку заборгованості.
Частиною 1 статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач повинен надати докази, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запечень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження розміру заборгованості відповідача по кредитним зобов'язанням, а тому підстав для задоволення позовних вимог не має.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом
двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: