Справа № 150/882/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Кушнір Б.Б.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
28 липня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області на постанову Чернівецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у поновленні виплати пенсії і зобов'язання вчинення певних дій,
В листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Чернівецького районного суду Вінницької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у поновленні виплати пенсії і зобов'язання вчинення певних дій.
Чернівецький районний суд Вінницької області постановою від 09.12.2015 року вказаний позов задовольнив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач з 26 грудня 2011 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькому районі Вінницької області та отримує пенсію по інвалідності відповідно вимог Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 ІУ.
З моменту призначення позивачу пенсії і по даний час він працює на посаді головного спеціаліста з питань взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Чернівецької райдержадміністрації. Дана посада віднесена до посад державних службовців.
З 1 квітня 2015 року управлінням Пенсійного фонду виплату пенсії позивачу призупинено.
16 листопада 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі з заявою про надання розяснення причини припинення виплати йому пенсії та відновлення виплати даної пенсії.
Однак листом від 16.11.2015 року за №16-м-06 управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області повідомило позивача про відмову у відновленні виплати пенсії, мотивуючи зазначене тим, що з 01 квітня 2015 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особи, які мають право на призначення пенсії / щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про судоустрій і статус судді», «;Про прокуратуру» пенсії, призначенні відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» не виплачується. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Вважаючи зазначені дії незаконними позивач звернувся до суду.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", ";Про державну службу", "Про прокуратуру", ";Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 1 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково тлумачить зазначену норму прийшовши до висновку, що оскільки позивач працює на державній службі займаючи посаду головного спеціаліста з питань взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Чернівецької райдержадміністрації, отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності, перебуваючи в Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області на обліку відповідно до загального Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", отримувана ним пенсія визначена не спеціальним законом, тобто призначена вона позивачеві не у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", як то зазначено в ст. 47 Закону України № 1058-ІУ, так як цьому мають слугувати певні умови, передбачені вимогами ст. 37 Закону України "Про державну службу", в силу чого до нього не можуть бути застосовані норми абзацу 2 та абзацу 3 ч.1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ, зміни яких стосуються не просто осіб, які займають певні посади, а стосуються осіб, які, перебуваючи на таких посадах, набувають права на пенсію згідно спеціальних Законів.
На думку колегії суддів в даному випадку зазначена норма чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", ";Про державну службу", "Про прокуратуру", ";Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.
Отже, позивач займаючи вказану посаду, працює на державній службі, а отже має право ( з урахуванням відповідних вимог Закону України "Про державну службу") на призначення пенсії відповідно до спеціального закону - Закону України "Про державну службу", а тому в даній ситуації на нього розповсюджується дія статті ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в чинній редакції.
Відповідач з 01 квітня 2015 року припинив виплату позивачу грошового утримання на підставі ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із внесеними змінами, не визнана неконституційною, позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни ІІІ групи, учасником бойовий дій, не займає посади в органах, перелічених п 3 Прикінцевих положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" , а обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", відповідач тимчасово припинив виплату пенсії ОСОБА_2, керуючись саме чинною нормою законодавства, тому доводи позивача про те, що припинення виплати пенсії є незаконним, а дія зазначеного Закону повинна розповсюджуватись тільки на осіб, яким пенсія буде призначатись після введення в дію цієї норми, колегія суддів вважає безпідставними та не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії по 3 групі інвалідності загального захворювання з 01 квітня 2015 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством України, зокрема, на виконання приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02 березня 2015 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги викликають сумніви щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області задовольнити повністю.
Постанову Чернівецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у поновленні виплати пенсії і зобов'язання вчинення певних дій скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.