1Справа № 335/6473/16-ц 2/335/1511/2016
22 липня 2016 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі судді Кравченко Л.Ю., при секретарі Огнев'юк Н.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Командитного товариства «Запорізькій завод апаратури «Вакатов і компанія» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди,
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 18 серпня 2015 року вона перебувала на посаді спеціаліста відділу продаж в КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури «Вакатов і компанія». 23 березня 2016 року вона звільнився на підставі ч.1 ст..36 КЗпП України. При звільненні розрахунок з нею проведено не було. Як з'ясувалося після звільнення відповідач в 2016 року не здійснював виплати з її заробітної плати до Пенсійного фону України. Тому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 7152,29 грн., з якої має бути виплачено єдиний внесок та надано відомості про страховий стаж до Пенісійного фонду України, стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 9404,00 грн. за період з 24.03.2016 по 13.06.2016 року та 5000 грн. моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач на позові наполягає. Пояснила, що вона розраховувала на гроші, які заробила. Проте відповідач вчасно не виплатив її заробітну плату. Цим був порушений її нормальний уклад життя. Їй довелося брати в борг гроші на прожиття. Також була вимушена звернутися за захистом своїх прав до суду. У зв'язку з чим, вона перенесла моральні страждання. Крім того, відповідачем з 2016 року не було здійснено з її заробітної плати відрахування єдиного соціального внеску. Після подання позову до суду, на початку червня 2016 року відвідач її повідомив про необхідність з'явитися для отримання заробітної плати. Проте, через не здійснення відповідачем виплат до УПФУ, вона не прийшла до відповідача та не отримала заробітну плату. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково, а саме: в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку. Моральна шкода жодним чином позивачем не обґрунтована та не доведена, тому просить відмовити у стягненні моральної шкоди. Виплата заробітної плати вчасно не відбулася через скрутне матеріальне становище підприємства.
Заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки БТ-ІІ №5400735 наказом в КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури «Вакатов і компанія» за №128-к від 17.08.2015 року ОСОБА_1 прийнята на посаду спеціаліста по відділу продажу. Наказом КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури «Вакатов і компанія» за №7 від 22.03.2016 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін.
ОСОБА_2 управління Держпраці у Запорізькій області №08/02.9-05/2171 від 16.05.2016 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на дату перевірки має місце заборгованість із виплати заробітної плати та заборгованість з ЄСВ терміном утворення частково з грудня 2015 по борень 2016 року.
Відповідно до довідки КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури «Вакатов і компанія» за вих. №13 від 25.05.2016 року про доходи ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі станом на 25.05.2016 року становить 7152,29 грн.
Згідно з платіжними відомостями №147 від 10.06.2016 року, №149 від 10.06.2016 року ОСОБА_1 нараховано заробітнку плату за лютий та березень місяці 2016 року на загальну суму 7152,29 грн.
Листом КТ «Запорізький завод високовольтної апаратури «Вакатов і компанія» за №2/44-96 від 13.06.2016 року ОСОБА_1 було повторно запрошено для отримання остаточного розрахунку при звільненні в сумі 7152,29 грн.
Сума заборгованості з зарплати визнана відповідачем, тому доказуванню не підлягає.
Позивачем зроблений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24.03.2016 по 13.06.2016 рік, яка складає 9404,00 грн. Сума середнього заробітку визнана відповідачем, тому доказуванню не підлягає
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13 відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Тому суд вважає, що незважаючи на скрутне матеріальне становище підприємства, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з нього.
Щодо вимоги позову про виплату з заробітної плати єдиного внеску та надано відомості про страховий стаж до Пенсійного фонду України, то суд приходить до наступних висновків:
Як вбачається з відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 з листопада 2015 по березень 2016 року відповідачем не сплачено єдиний внесок.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що … задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тобто, з заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинні утримуватися податки й інші обов'язкові платежі, в тому числі й єдиний соціальний внесок.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач вказав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача зазнала моральних страждань, вона вимушена була позичати гроші на прожиття та звертатися за захистом своїх порушених прав до суду.
Вина відповідача в заподіяні моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та характеру немайнових втрат. Суд враховує не велику тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та морально-психологічних хвилювань.
Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн., на думку суду достатніми доказами не обґрунтований та не відповідає фактичним обставинам справи. Тому суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 500 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 212-215 ЦПК України, ст. 116,117 КЗпП України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Командитного товариства «Запорізькій завод апаратури «Вакатов і компанія» на користь ОСОБА_1 належну суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 7152,29 грн. без урахування податків і обов'язкових платежів.
Стягнути з Командитного товариства «Запорізькій завод апаратури «Вакатов і компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 9404,00 грн. за період з 24.03.2016 по 13.06.2016 року без урахування податків і обов'язкових платежів, 500 грн. моральної шкоди та 551,21 грн. судового збору.
В решті задоволення позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Запорізької області на протязі десяти днів з дня його проголошення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.Ю.Кравченко