Справа № 405/2130/16-ц
2/405/294/16
02.08.2016 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:
головуючого судді Плохотніченко Л.І.
за участю секретаря: Шумейко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Кіровоградської області - відповідач -1, УМВС України в Кіровоградській області - відповідач -2, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкод
Позивач звернувся в Ленінський районний суд м. Кіровограда з позовом до прокуратури Кіровоградської області та УМВС України в Кіровоградській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, в обґрунтування якого вказав, що 02.08.2008 року він підписав підписку про невиїзд, а 11.08.2008 року, згідно з постановою старшого слідчого СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 його було відсторонено від посади головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за розрахунковими операціями управління податкового контролю юридичних осіб ДПА в Кіровоградській області.
12.08.2008 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 на все його майно, у тому числі й на домоволодіння № 57 по вул. Єгорова у м. Кіровограді було накладено арешт, про що внесено відповідну інформацію до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
21. 08.2008 року відносно нього, постановою старшого слідчого СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 368 КК України за фактом одержання хабара від ОСОБА_3 та об'єднано з кримінальною справою № 80-1052.
Наказом від 03.11.2008 року його було звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст.40 КЗпП в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
В січні 2009 року голові ДПА в Кіровоградській області було направлено подання з викладенням обставин двох епізодів кримінальної справи.
Вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2010 року позивача було засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та іспитовим строком 2 роки з позбавленням права займати посади в органах державної податкової інспекції. В подальшому судом касаційної інстанції вказаний вирок було скасовано, при новому розгляді кримінальної справи позивача знову було притягнено до кримінальної відповідальності - засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком.
Згідно з ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 03.07.2013 року кримінальна справа повернута для проведення додаткового розслідування.
15.08.2013 року відомості про вчинене кримінальне правопорушення відносно позивача було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120050000400.
30.10.2013 року позивачеві повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
02.10.2014 року вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області позивача було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. Судом було встановлено, що працівники правоохоронних органів порушували його права, в тому числі фальсифікували матеріали кримінальної справи. Вказаний вирок Петрівського районного суду ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25.03.2015 року залишено без змін.
В обґрунтуванням позовних вимог позивач також вказав, що в період перебуванням під слідством і судом він зазнав значних психоемоційних страждань, оскільки 01.08.2008 року його було незаконно затримано, доставлено до прокуратури де його допитували всю ніч не даючи не їжі, не води, не даючи спати, а надалі було незаконно обмежено його право на свободу пересування. Крім цього вказав, що він не мав можливості повноцінно забезпечувати себе та свою сім'ю. За місцем його роботи різко і негативно до нього змінилося ставлення, його гідність, честь та ділова репутація були попрані. До відома керівництва податкової інспекції органами прокуратури було доведено інформацію про те, що він є злочинцем. Всі намагання довести свою невинуватість в інкримінованому злочині були невільовані і неприйняті до уваги правоохоронними органами. Право на справедливий суд було відібране двома засудженнями Петрівського районного суду та колегією апеляційного суду Кіровоградської області. За попереднім місцем роботи поновитися не зміг в зв'язку з ліквідацією податкової інспекції і небажанням керівництва новоствореного державного органу брати на роботу особу, честь і гідність якої принижена правоохоронними органами.
Крім іншого позивач вказав, що в молодому віці він втратив можливість зробити кар'єру, а також позбавлений можливості це зробити в майбутньому, оскільки його репутація спаплюжена. Крім того, постійні переживання потягли виникнення і загострення хвороб, додаткові страждання та витрачання часу на лікування. У зв'язку зі звільненням і неможливістю знайти роботу знаходячись під слідством і судом та застосуванням запобіжних заходів - втратив заробіток.
Під слідством, зазначив позивач, він перебував 79 місяців, а саме: з 01.08.2008 року по 25.03.2015 року, втратив роботу, а тому, на думку позивача він має право на відшкодування втраченого ним заробітку, розмір якого, як вказав позивач складає 439 620, 78 грн.
Таким чином, посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зазначаючи про завдану йому відповідачами моральну шкоду та обов'язок відшкодування втраченого заробітку, позивач з даним позовом звернувся до суду.
Позивач та його представник у судове засідання з'явилися, надали пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Представник відповідача -1 у судове засідання з'явився, надав пояснення, згідно з якими позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити.
Представник відповідача - 2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити, просив справу розглянути без його участі.
З урахуванням викладених обставин та відповідно до ч. 2 ст. 158 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів, за даної явки.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача - 1, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 02.08.2008 року старшим слідчим СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 відносно позивача, за ознаками ч. 2 ст. 368 КК України було порушено кримінальну справу. Іншою постановою, в цей же день, в цій же кримінальній справі відносно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
11.08.2008 року старшим слідчим СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 винесено постанову про відсторонення позивача від посади головного державного податкового ревізора - інспектора відділу контролю за розрахунковими операціями управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Кіровоградській області.
12.08.2008 року старшим слідчим СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2, відповідно до постанови про накладення арешту на майно, накладено арешт на усе майно обвинуваченого ОСОБА_1, 12.08.1966 року, і тому числі і на володіння за адресою: м. Кіровоград, вул. Єгорова, 57 (а. с. 14-18).
В січні 2009 року голові ДПА в Кіровоградській області, старшим слідчим СВ прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 направлено подання з викладенням обставин двох епізодів кримінальної справи (а. с. 21,22).
14.08. 2013 року, у зв'язку з надходженням ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 03.07.2013 року для організації додаткового розслідування до СУ УМВС України в Кіровоградській області, заступником начальника СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_4 відновлено досудове розслідування та внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР (а.с.27).
Наказом від 03.11.2008 року його було звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст.40 КЗпП в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Судом також встановлено, що вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2010 року позивача було засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та іспитовим строком 2 роки з позбавленням права займати посади в органах державної податкової інспекції. В подальшому судом касаційної інстанції вказаний вирок було скасовано.
Згідно з ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 03.07.2013 року кримінальна справа повернута для проведення додаткового розслідування.
15.08.2013 року відомості про вчинене кримінальне правопорушення відносно позивача було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120050000400.
30.10.2013 року позивачеві повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Разом з тим, 02.10.2014 року, вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2010 року позивача виправдано за відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. Судом було встановлено, що працівники правоохоронних органів порушували його права, в тому числі фальсифікували матеріали кримінальної справи. Вказаний вирок Петрівського районного суду ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25.03.2015 року залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що в період перебуванням під слідством і судом позивач зазнав певних психоемоційних страждань, пов'язаних з незаконним затриманням, доставленням до прокуратури для допиту та в подальшому незаконно обмежено його право на свободу пересування. Позивач не мав можливості повноцінно забезпечувати себе та свою сім'ю. За місцем його роботи різко і негативно до нього змінилося ставлення, його гідність, честь та ділова репутація були принижені зокрема тим, що до відома керівництва податкової інспекції органами прокуратури було доведено інформацію про те, що він є злочинцем.
У зв'язку з ліквідацією податкової інспекції і небажанням керівництва новоствореного державного органу брати позивача на роботу, честь і гідність якого внаслідок незаконних дій щодо кримінального переслідування була принижена, позивач втратив постійну роботу та можливість отримувати заробітну плату, яка була у нього єдиним засобом до існування, а постійні переживання позивача викликані незаконними діями з приводу кримінального переслідування щодо нього, потягли виникнення і загострення хвороб, додаткові страждання та витрачання часу на лікування, про що свідчать матеріали справи.
Свідок ОСОБА_5 суду показав, що в органах податкової служби він працює з 1995 року, з 2002 року працював заступником голови ДПА в Кіровоградській області, з 2008 року першим заступником керівника. Позивача знає, оскільки він працював в органах податкової служби, сумлінно виконував обов'язки, мав гарні результати, дотримувався вимог законодавства, мав перспективу кар'єрного росту. Про його затримання в ДПА стало відомо на наступний день, йому було запропоновано звільнитися, але ні за власним бажанням, ні за угодою сторін він не звільнився. Оскільки в той час йшло скорочення чисельності штатів, він був першим кандидатом на скорочення, а основною причиною було слідство, яке проводилося відносно нього. Доводи позивача про невинуватість на той час не приймалися, оскільки враховувалася судова практика тому адміністрацією він був звільнений. Дане звільнення унеможливило його подальше працевлаштування на державну службу. Його дружина також на той час працювала на державній службі, вона також була інформована про випадок, який трапився з позивачем, знала наслідки, між ними було розірвано шлюб, це зламало йому життя.
Свідок ОСОБА_6 суду показав, що з 2005 рік по 2010 рік він працював в органах ДПА.
01.08.2008 року його та позивача було затримано працівниками міліції та заведено справу, а потім з'ясували, що справа була сфальсифікована, було проведено фіктивну експертизу. 7-8 років їх судили. ОСОБА_1 мав авторитет, виконував сумлінно свою роботу, а тому даний випадок на нього негативно вплинув, його репутація була втрачена, близькі та колеги називали його злодієм, у нього погіршилося здоров'я, він втратив сон, хворів, лікувався, сім'я розпалася, дружина була дерслужбовцем та знала, що він ніколи не зможе працевлаштуватися на державну службу,
Згідно зі ст. 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
У відповідності до ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: а) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою до провадження його компетентного органу; е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволенному вїзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» (зі змінами) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1. незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2. незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3. незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених в частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених п. 1-1 частини 1 цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
Згідно ст. 3 цього Закону, у наведених в ст. 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються, зокрема: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; моральна шкода.
Статтею 4 цього Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету, розмір сум, які передбачені п.1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Частинами 2, 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться відповідно до розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Вказане кореспондується і п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Разом з тим, відповідно до вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд враховує стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З урахуванням викладеного та керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що зазначений позивачем розмір моральної шкоди - 1000000,00 грн. є значно перебільшеним щодо ступеню заподіяної моральної шкоди, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди.
Щодо стягнення на користь позивача збитків, які позивач просить стягнути на підставі статті 22 ЦК України суд вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, обгрунтовуючи позовну вимогу в зазначеній частині позивач вказав, що на протязі 79 місяців, а саме: з 01.08.2008 року по 25.03.2015 року він перебував під слідством і судом, втратив заробіток, у зв'язку з чим просить стягнутина його користь 439 620, 78 грн.
Водночас, виходячи з довідки Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 01.03.2016 року (а.с. 13), відповідно до якої позивачем за три місяці - жовтень - грудень 2008 року визначено середній заробіток ( 4561,64 + 4004,17 + 2563,83 грн. 6 2 = 5564,82 грн.) вбачається, що заробітна плата позивачу нараховувалася та виплачувалася, тобто надана позивачем вказана вище довідка є неналежним доказом.
Будь - яких інших фактичних даних на підтвердження втрати заробітку, який позивач міг би отримати працюючи на посаді за місцем своєї роботи, з урахуванням вислуги років, рангу та категорії державного службовця, в розумінні ст. 22 ЦКУ позивачем під час розгляду справи надано не було.
Відповідно до ст. 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ч. 2 ст. 22 ЦКУ.
Вимогами ст. 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 10, 11, 57- 61, 79, 88, 212-215, 218 ЦПК України -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Кіровоградської області та УМВС України в Кіровоградській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 80 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з прокуратури Кіровоградської області та УМВС України в Кіровоградській області на користь держави судовий збір у сумі по 600 грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області, через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня його проголошення. На рішення постановлене без участі особи, яка його оскаржує апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Ленінського
районного суду
м. Кіровограда Л. І. Плохотніченко