АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-7519 Головуючий у 1-й інстанції - Мирошниченко О.В.
Доповідач - Пікуль А.А.
27 липня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Гаращенка Д.Р.
СоколовоїВ.В.
секретар Кучер Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного підприємства "Ф-Студія", ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, та ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, Приватного підприємства "Ф-Студія" про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ПП "Ф-Студія" про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ПП "Ф-Студія" на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-001/034/2008 від 21 березня 2008 року у розмірі 464 323,64 долари США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 17 червня 2013 року 3 710 611 грн. 49 коп. Судом вирішене питання про розподіл судових між сторонами.
Не погодившись з рішенням суду відповідачі ПП "Ф-Студія", ОСОБА_6 та ОСОБА_5 через свого представника подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (т.2, а.с.38-83). ОСОБА_4 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 (т.2, а.с.40-41).
При ухваленні рішення районним судом встановлено, що 21 березня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачці 611 939,82 доларів США із встановленням плаваючої процентної ставки у розмірі 4,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), а вона зобов'язалася повернути кредитні кошти у строк до 21 березня 2033 року та сплатити проценти за користування кредитом щомісячними платежами в порядку та на умовах, визначених договором.
На забезпечення виконання цих зобов'язань у цей же день між банком, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ПП "Ф-Студія" укладені договори поруки. За якими відповідачі поручилися відповідати перед банком солідарно з боржником за виконання ним свого обов'язку.
18 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ "ОТП Банк" укладено додатковий договір №4 про внесення змін до кредитного договору та викладено графік платежів у новій редакції.
ОСОБА_4 неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 17 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 464 323,64 доларів США, з яких: 431541,82 доларів США- борг за тілом кредиту; 32781,82 долар США - борг по відсоткам, а також має заборгованість по сплаті пені у розмірі 82940 грн.
27 червня 2013 року банк направив боржнику та поручителям вимоги про наявність боргу та необхідність його погашення достроково, однак вони не були виконані, що змусило банк у вересні 2013 року звернутися до суду з позовом до боржника та поручителів про стягнення боргу в солідарному порядку.
За встановлених обставин районний суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову у повному обсязі.
Дана справа вже була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року апеляційні скарги задоволено частково. Суд скасував рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року та ухвалив нове рішення, яким позов ПАТ "ОТП Банк "до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ПП "Ф-Студія" про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково.
Апеляційний суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21 березня 2008 року, яка станом 17 червня 2013 року становить 464 323,64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3710611,49 грн., з яких: 431 541,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 32781,82 грн. - заборгованість за процентами; та 82940,00 грн. пені.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року Рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року скасоване, справа передана до апеляційного суду на новий розгляд.
Скасовуючи рішення апеляційного суду суд касаційної інстанції виходив із наступних висновків і мотивів, які в силу ч.4 ст.338 ЦПК України є обов'язковими при новому розгляді справи у апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про те, що порука припинилась, не перевірив умов договорів поруки щодо виникнення обов'язку поручителя виконати боргові зобов'язання та доводів позивача про те, що вимога про дострокове погашення боргу за кредитним договором була направлена поручителям 27 червня 2013 року, а з позовом банк звернувся 25 вересня 2013 року, тобто до спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Апеляційний суд не врахував, що шестимісячний строк має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання, зокрема, у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково і таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Апеляційний суд не перевірив правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення боргу на користь ПАТ "ОТП Банк" з поручителя ПП "Ф-Студія", не встановив, чи підлягають ці вимоги розгляду в порядку цивільного судочинства, не надав належної оцінки цим обставинам.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення боргу, не перевірив правильність його розрахунку та його складові, не з'ясував, як нараховані відсотки за користування кредитом з урахуванням встановлення плаваючої процентної ставки (FIDR), не з'ясував, чи правильно розрахований цей відсоток, не навів відповідних мотивів, а пославшись на те, що в матеріалах справи немає доказів того, що застосована позивачем процентна ставка у розмірі 13,21% при проведенні розрахунку не відповідає умовам договору, зробив передчасний висновок про правильність проведення розрахунку.
Апеляційний суд не встановив та не зазначив, за який період нарахована та стягнута пеня та не перевірив правильність її розрахунку.
Ураховуючи вищенаведені висновки суду касаційної інстанції, заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи кожної апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
В частині наявності підстав для стягнення боргу на користь ПАТ "ОТП Банк" з поручителя ПП "Ф-Студія" в порядку цивільного судочинства суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч.1 ст.1, ст. ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких сторонами є юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
Вирішуючи позовні вимоги банку, які з ОСОБА_4 виникли із кредитного договору, а з ПП "Ф-Студія" виникли із договору поруки, районний суд не врахував зазначених вимог закону, безпідставно прийняв до свого провадження спір, що виник між юридичними особами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (ст. 12 ГПК України) та розглянув його разом зі спором, який вирішується в порядку цивільного судочинства.
Під час нового апеляційного розгляду суд зобов'язаний також врахувати наступні висновки та правову позицію Верховного Суду України, наведені у постанові від 2 березня 2016 року у справі за №6-224цс16 за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, які відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК мають ураховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частини другої статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на вся правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства.
Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду України, оскільки правовідносини між ПАТ "ОТП Банк" та ПП "Ф-Студія" відносяться до господарської юрисдикції, районному суду слід було закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, яке відкрите за даними вимогами.
Відповідно до ч.1 ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
За таких обставин оскаржуване рішення в частині позовних вимог ПАТ "ОТП Банк" до ПП "Ф-Студія" підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.
При вирішенні питання чи припинилася порука інших поручителів боржника - ОСОБА_3 та ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
По-перше, суд ураховує наступні висновки та правові позиції Верховного Суду України.
Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6- 53 цс 14).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Проте, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту (правова позиція Верховного Суду України у справі за № 6-990цс15).
У даному конкретному випадку судом касаційної інстанції встановлено, що вимога про дострокове погашення боргу за кредитним договором була направлена поручителям 27 червня 2013 року, а з позовом банк звернувся 25 вересня 2013 року, тобто до спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Ураховуючи цю обставину у сукупності з тією обставиною, що 18 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ "ОТП Банк" укладено додатковий договір №4 про внесення змін до кредитного договору та викладено графік платежів у новій редакції і відповідно до цього графіку (т.1, а.с.95-99) у період з 18 квітня 2011 року по 21 лютого 2014 року обов'язку погашення основної суми кредиту не було, апеляційний суд приходить до висновку, що порука ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо повернення боржником тіла кредиту у розмірі 431 541,82 долар США не припинилася.
З огляду на викладене доводи апеляційних скарг у цій частині відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Водночас, оскільки кредитним договором та указаним графіком платежів встановлений порядок сплати відсотків за користування кредитом черговими платежами, при пред'явленні вимоги (зверненні до суду) 25 вересня 2013 року порука діє тільки щодо чергових платежів за шість місяців, які передують такому зверненню. Щодо решти платежів порука припинилася.
Ураховуючи цю обставину у контексті розрахунку заборгованості, наданого позивачем (т.1, а.с.7), на поручителів солідарно із боржником може бути покладена відповідальність по сплаті відсотків за період з 26 березня 2013 року по 17 червня 2013 року, що складає 13 119,34 доларів США за 84 дні. (431541,82 :100 х 13,21 : 365 дн. х 84 дн.).
Виходячи з цього, відповідальність по сплаті пені для поручителів солідарно із боржником настає також за означений період на суму 4 887 грн. 39 коп. (12806,48 : 100 х 15 : 365 дн. х 27 дн. = 142,10$ х 7.993 = 1135,80 + 1719.93 + 1531,46 + 500.20).
При перевірці правильності нарахування відсотків за користування кредитом з урахуванням встановлення плаваючої процентної ставки (FIDR) суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
18 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ "ОТП Банк" укладено додатковий договір №4 про внесення змін до кредитного договору та викладено графік платежів у новій редакції (т.1, а.с.95-99). Указаний графік (кожен його аркуш) підписаний позичальником. Відповідно до цього графіку за період з 21 листопада 2012 року по 17 червня 2013 року (період, за який виникла заборгованість по відсоткам) ОСОБА_4 повинна була сплатити 36 941,92 долар США (4617,74 х 8 міс.).
Виставлена позивачем сума заборгованості з урахуванням сплачених позичальником у означений період 155,37 доларів США складає 32 781,82 долар США (т.1, а.с.7).
Таким чином, визначений позивачем розмір заборгованості відповідає умовам кредитного договору. Розрахунку на противагу, у відповідності до встановленого ст. 10 ЦПК України принципу змагальності сторін, відповідачі суду не надали. Інший розмір процентної ставки, на існування якого посилаються відповідачі у своїх апеляційних скаргах, діяв у періоди, що передували періоду, за який нарахована заборгованість, тому правового значення для вирішення даного спору не має.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості пеня нарахована ним за період з 16 червня 2012 року по 16 червня 2014 року (період прострочення виконання зобов'язання), що не заборонено законом та/чи договором. Заяв про застосування позовної давності у даному спорі відповідачі не подавали. Розмір пені 15% річних у абсолютній величині є значно меншим ніж 1% за кожен день прострочення - 365% річних, і не перевищує розміру пені встановленого п. 4.1.1. кредитного договору (т.1, а.с.21).
Розрахунку пені на противагу наданому позивачу відповідачі також не надали. Ураховуючи доведеність факту порушення зобов'язання в частині сплати відсотків за користування кредитом, у суду немає підстав вважати, що пеня нарахована позивачем неправомірно.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.
У даному конкретному випадку визначений позивачем розмір заборгованості за відсотками та розмір пені відповідає умовам кредитного договору, надані позивачем на підтвердження своїх доводів письмові докази відповідачами у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані.
З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг у цій частині також відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Урахувавши обов'язкові висновки та мотиви суду касаційної інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне звернути також увагу на наступне.
Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом і у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2 ст. 555 цього Кодексу) (Постанова ВСУ від 19 грудня 2011 року).
Згідно з вимогами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Виходячи зі змісту указаної норми, поручитель відповідає перед кредитором солідарно лише із боржником, солідарний обов'язок поручителів виникає лише між особами, які спільно дали поруку.
У даному конкретному випадку кожен із поручителів поручився за боржника - ОСОБА_4, окремо за укладеним між кредитором та кожним із поручителів окремо договором поруки (т.1, а.с.341-34), тому відповідальність кожного із поручителів перед кредитором є солідарною лише із боржником. Солідарного обов'язку поручителів перед кредитором у даному випадку немає.
Однак суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на указані обставини та в порушення вимог ст. 554 ЦК України у резолютивній частині рішення вказав на солідарний обов'язок поручителів перед кредитором.
Відповідно до п. п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 309 ЦПК).
За правилом ч. 3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З огляду не все вищевикладене оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає зміні шляхом викладення резолютивної частин рішення у новій редакції відповідно до вимог параграфу третього глави 49 ЦК України, зокрема, ст. 554 ЦК України з урахуванням тих сум заборгованості, щодо яких порука є припиненою.
Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Приватного підприємства "Ф-Студія", ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до Приватного підприємства "Ф-Студія" скасувати.
Провадження у справі позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до Приватного підприємства "Ф-Студія" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_4,ОСОБА_3, ОСОБА_5 змінити.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (код ЄДРПОУ 21685166, рахунок № 29090002900009 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21 березня 2008 року станом 17 червня 2013 року у розмірі 464 323, 64 долари США (Чотириста шістдесят чотири тисячі триста двадцять три долари США 64 центи), що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3 710 611 грн. 49 коп., з яких: 431 541,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 32781,82 доларів США - заборгованість за процентами; та 82 940 грн. (Вісімдесят дві тисячі дев'ятсот сорок грн.) пені.
Солідарно з ОСОБА_4 стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (код ЄДРПОУ 21685166, рахунок № 29090002900009 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21 березня 2008 року станом 17 червня 2013 року у розмірі 444 661, 16 долар США (Чотириста сорок чотири тисячі шістсот шістдесят один долар США 16 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3 554 176 грн. 60 коп., з яких: 431 541,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 13 119,34 доларів США - заборгованість за процентами; та 4 887 грн. 39 коп. (Чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім грн. 39 коп.) пені.
Солідарно з ОСОБА_4 стягнути з ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (код ЄДРПОУ 21685166, рахунок № 29090002900009 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21 березня 2008 року станом 17 червня 2013 року у розмірі 444 661, 16 долари США (Чотириста сорок чотири тисячі шістсот шістдесят один долар США 16 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3 554 176 грн. 60 коп., з яких: 431 541,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 13 119,34 доларів США - заборгованість за процентами; та 4 887 грн. 39 коп. (Чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім грн. 39 коп.) пені.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 - по 1 147 грн. (Одній тисячі сто сорок сім грн.) з кожного, на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А. Пікуль
Судді: Д.Р. Гаращенко
В.В. Соколова