Справа: № 361/1793/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Селезньова Т.В. Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
28 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Беспалов О.О., Горяйнов А.М.
за участі :
секретар с/з Кузик М.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про відмову у призначенні пенсії від 12.02.2016, зобов'язати відповідача зарахувати трудовий стаж роботи з 08.10.1985 по 11.06.1990 на посаді електрозварника ручного зварювання до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно п. «б» ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» за списком №2, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, призначення і виплату пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку з 03.02.2016 р. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 4 409,60 грн. витрат на послуги адвоката.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 12.02.2016 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зарахувати позивачу трудовий стаж роботи з 08.10.1985 по 11.06.1990 на посаді електрозварника ручного зварювання у Броварському заводобудівельному комбінаті «Київоблпромстрой» до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно п. «б» ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» за списком №2, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 р. № 1173 і прийняти рішення щодо позивача з урахуванням даного пільгового стажу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно п. б) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право па пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо пенсійного забезпечення» від 02.03. 2015 року № 213- VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року п. б) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в наступній редакції: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків.
У відповідності до ст.83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 лютого 2016 року позивач звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Рішенням від 12.02.2016 Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки за наданими для призначення пенсії документами підтверджено пільговий стаж роботи із шкідливими та важкими умовами праці на ДП «Завод порошкової металургії» та на Комунальному Броварському заводу алюмінієвих будівельних конструкцій 7 років 11 місяців 10 днів, що є недостатнім стажем роботи з шкідливими і важкими умовами, який би давав право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 з досягнутим позивачем віком.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що період роботи позивача за професією електрозварника мав бути зарахований до пільгового стажу, а тому рішення відповідача про не зарахування даного стажу роботи позивача як пільгового за списком №2 для обчислення пільгового стажу, необхідного для призначення пенсії зі скороченням пенсійного віку є протиправним.
Разом з тим, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення іншої частини вимог.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність зазначених вище висновків суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Апелянт не погоджуюсь з рішенням суду першої інстанції вважав незаконним останнє в частині відмови в задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пільгову пенсію позивача та стягнення витрат на правову допомогу.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити пенсію, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За змістом вказаної правової норми вбачається, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
Суд може прийняти рішення про зобов'язання органу владних повноважень прийняти певне рішення, в разі, якщо можливість прийняття єдиного альтернативного рішення виключена судом.
Повноваження відповідача щодо призначення пенсії визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та відповідними Порядками.
Відповідно до статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі (ст.101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).
Згідно з п. 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Згідно пунктів 4.1, 4.2 вказаного Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). При прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7Порядку).
Таким чином, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів пенсійний орган повинен ухвалити рішення про призначення (перерахунок) чи про відмову у призначенні (перерахунку) раніше призначеної пенсії.
Отже, вирішення питання призначення пенсії здійснюється колегіальним органом у визначеному законом порядку на підставі належним чином оформленої заяви особи за наявності усіх необхідних документів.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організації.
У разі неточності або невідповідності записів відображених у трудовій книжці, записам у довідках, уточнюючих особливий характер робіт, органу, що призначає пенсію, надано право, встановлене частиною 1 статті 101 Закону, вимагати відповідні документи від підприємств, установ та організацій, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Правовою підставою для призначення особі пенсії на пільгових умовах є наявність в неї пільгового стажу роботи, який має бути підтверджений, у першу чергу, трудовою книжкою або за її відсутності іншими первинними документами, які повинні оцінюватися у своїй сукупності.
Для вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, необхідним є проведення підрахунку загального пільгового стажу роботи позивача набутого ним за весь період трудової діяльності та прийняття на його підставі відповідного рішення про наявність або відсутність в особи необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за наслідками оцінки відповідної первинної документації.
Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема, оскаржуваного рішення пенсійного органу не вбачається, що відповідачем, при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на пільгову пенсію, витребовувалися докази у відповідних організацій, щодо документального підтвердження зайнятості позивача на роботі за відповідною професією.
Докази про дотримання позивачем процедури звернення із належно оформленою заявою про призначення пенсії та надання пенсійному органу всіх документів на підтвердження наявності пільгового стажу також в матеріалах справи відсутні.
Суд не може зобов'язати прийняти відповідне рішення за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформленні, а всі етапи їх перевірки - завершені.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку щодо вчинення певних дій.
Отже, суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту порушеного права - скасував оскаржуване рішення.
Щодо вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи до яких віднесено і витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VІ, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, підчас вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні ( ст.2 Закону).
Позивачем надано квитанцію про оплату витрат за надання правової допомоги, зокрема - підготовку позову, що здійснювалося до відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача, під час розгляду справи по суті, правову допомогу у судовому засіданні позивачу не надавав, оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження. Доказів того, що представником вчинялися в інтересах позивача процесуальні дії поза судовим засіданням або він знайомився з матеріалами справи не надано.
Відсутнє належне обґрунтування та докази витраченого часу на правову допомогу щодо складання позову
За викладених обставин, підстави для компенсації витрат на правову допомогу згідно ст.90 КАС України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» відсутні.
Крім того, позивачем не доведено факт відповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу у законодавчо встановленому граничному розміру витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
На підставі вищенаведеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя І.О.Грибан
Суддя О.О.Беспалов
Суддя А.М.Горяйнов
Повний текст виготовлено - 01.08.2016.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Беспалов О.О.
Горяйнов А.М.