04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"27" липня 2016 р. Справа№ 910/7748/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Гаврилюка О.М.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представників:
від прокуратури: Вінник О.О. - за посвідченням;
від позивача: Візир А.С. - за належним чином оформленою довіреністю;
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер"
про внесення змін до договору
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року задоволенні позовні вимоги в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що Рішення прийняте судом без належного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням і неправильним застосування норм матеріального та процесуального права та з посиланням на обставини, які є недоведеними та підлягає скасуванню за вимогами статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив Відповідачу у задоволенні його клопотань про залучення до участі у справі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи, що призвело до прийняття рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування Рішення суду першої інстанції.
Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції, не дослідивши належним чином докази наведені Позивачем у позовній заяві при вирішенні справи, а саме, рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 року та копію начебто листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05- 532/176/12 від 09.06.2010 року, порушив вказані вище норми Господарського процесуального кодексу України та визнав встановленими обставини, які насправді є недоведеними Позивачем, що, в свою чергу, відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування Рішення суду першої інстанції.
Апелянт обґрунтовує свою скаргу тим, що враховуючі ненадання Позивачем рішення Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та не доведення факту направлення Київською міською радою на адресу Відповідача повідомлень, проектів додаткових угод, вимог та претензій щодо необхідності внесення змін до договору оренди земельної ділянки, вбачається що спір між Київською міською радою та ТОВ «Фірма «Девелопер» з приводу внесення змін до договору оренди земельної ділянки відсутній, а тому Позивач не мав права звертатися до господарського суду із позовом до Відповідача про внесення змін до вказаного договору.
До того ж, апелянт зазначає, що Київська міська рада є стороною договору оренди земельної ділянки, зміни до якого пропонується внести на підставі судового рішення, а тому саме остання зобов'язана була ініціювати процедуру внесення змін до договору, в порядку, визначеному чинним законодавством України, однак суд першої інстанції не врахував ці обставини, та розглянув судову справу за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради без належних на те підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" вказує, що суд першої інстанції неправомірно та помилково посилається у своєму рішенні на судову практику, а саме на Постанову Вищого господарського суду України від 23.09.2015 року у справі № 910/17612/13.
Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.07.2016 року.
Прокурор, згідно з поданими до суду 25.07.2016 року та 26.07.2016 року відзивами, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 залишити в силі.
Відповідач, згідно з поданими до суду 27.07.2016 року клопотанням, просить апеляційний суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з тим, що відповідачу про час та дату судового засідання стало відомо безпосередньо у день судового засідання, та зважаючи на те, що представник Відповідача ОСОБА_6 перебуває у заздалегідь запланованій щорічній відпустці.
В постанові Вищого господарського суду України від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15 зазначено, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору
Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що, по-перше, обставини, викладенні в клопотанні позивача про відкладення розгляду справи, жодним чином не підтверджені, та по-друге, позивач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.
Відповідач до судового засідання, що відбулось 27.07.2016 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2004 року № 906/2316 та п. 2 рішення Київської міської ради від 19.07.2005 року № 873/3448 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) на п'ятнадцять років земельну ділянку розташовану на території мікрорайонів № 2, 3, 4 житлового масиву Осокорки-Північні у Дарницькому районі міста Києва розміром 90195 кв.м для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з об'єктами культурно-побутового призначення (кадастровий номер 8000000000:90:290:0030), нормативна грошова оцінка якої становить 4455752,16 грн.
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору, визначена ним орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки на період будівництва об'єкту та після введення в експлуатацію об'єкта: 0,03% від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, яка визначається пропорційно житловій площі фонду, 2,5% від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, яка визначається пропорційно площі нежитлового фонду.
Відповідно до п. 4.3. Договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору.
Відповідно до п. 4.7. Договору розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік.
У відповідності до п. 11.1. Договору всі зміни та/або доповнення до нього вносяться за згодою сторін.
Договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06.10.06. за № 63-6-00376.
26.02.2010 року Київською міською радою прийнято рішення № 31/3469 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, укладених між Київською міською радою та суб'єктами господарювання" відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України.
Вищевказаним рішенням на орендарів покладено обов'язок у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по внесенню відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Листом від 09.06.10. № 05-532/176/2 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформовано відповідача про прийняття Київською міською радою рішення № 31/3469 та інформовано про порядок внесення змін до Договору.
Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення відповідача для організації робіт по внесенню відповідних змін до Договору.
Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є внесення змін до п. 4.2. договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та відповідачем, від 06.10.2006 року, виклавши його у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".
Позовні вимоги вмотивовані тим, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, в той час як відповідач із відповідною заявою до Київської міської ради не звертався, у зв'язку з чим прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині річної орендної плати.
Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством, зокрема, Цивільним кодексом України.
У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Земельні відносини, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.
Суд першої інстанції вірно вказував, що на момент укладення спірного договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинний на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Статтею 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За приписами ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Тобто, виходячи з імперативних приписів наведених норм законодавства річна орендна плата за земельну ділянку, що є предметом договору оренди земельної ділянки від 06.10.06. за № 63-6-00376 у будь-якому випадку не може бути меншою ніж 3 % від їх нормативної грошової оцінки.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленум Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.11. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у п. 2.18. якої зазначається, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.
Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року надсилання відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Враховуючи викладене колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо ненадання Позивачем рішення Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та не доведення факту направлення Київською міською радою на адресу Відповідача повідомлень, проектів додаткових угод, вимог та претензій про необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
Щодо доводів апелянта про те, що позов поданий Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради прийнятий судом до провадження без належних на те правових підстав та повинен був бути залишений без розгляду, колегією суддів до уваги не приймається з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Як вбачається з даної позовної заяви, Київською місцевою прокуратурою № 2 позов до Господарського суду міста Києва подано в інтересах держави в особі Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
При цьому, Київрада - представницький орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про статус депутатів місцевих рад", Європейською Хартією місцевого самоврядування, Статутом територіальної громади міста Києва та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 1 Регламенту Київської міської ради, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 12.11.14. № 351/351).
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що при поданні вказаного позову прокуратурою вірно визначено позивача та обґрунтовано порушення інтересів держави і необхідність їх захисту.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, підсумовуючи вищенаведені обставини, здійснивши аналіз норм чинного законодавства України, виходячи із наведених підстав та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо необхідності внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06.10.06. за № 63-6-00376, в частині орендної плати.
Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив Відповідачу у задоволенні його клопотань про залучення до участі у справі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи, колегія суддів відхиляє та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості вказаного клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Метою участі третіх осіб у справі є отстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Разом з тим, сторонами за Договором оренди земельної ділянки від 06.10.2006 року є Київська міська рада, як орендодавець, та відповідач, як орендар. При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи вказану особу не буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, не буде змінено її наявні права та/або обов'язки, та не буде позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
З огляду на викладене позовні вимоги Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Девелопер" на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/7748/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/7748/16 повернути до суду першої інстанції.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.М. Гаврилюк
І.М. Скрипка